1.3. Устрій доріг і транспортування вантажів

До початку будівельних робіт повинні бути споруджені під'їзди до будівельного майданчика і внутрібудівельні дороги, що забез­печують вільний доступ транспортних засобів до всіх об'єктів і май­данчиків для складування і збереження матеріалів.

До початку будівництва майданчик облаштовують дорогами і проїздами з твердим покриттям, пов'язаними з міськими ма­гістралями, а також пожежним водопостачанням (у разі відсут­ності їх поблизу водоймищ і водопроводів з пожежними гідранта­ми) і телефонним зв'язком для виклику пожежної допомоги на випадок пожежі. Дороги, проїзди і місця розташування джерел пожежного водопостачання (гідранти, водоймища) освітлюють для зручності користування ними в нічний час.

Біля в'їзду на будівельний майданчик повинна бути встанов­лена схема руху транспортних засобів, а на узбіччях доріг і про­їздів — добре видимі дорожні знаки, що регламентують порядок руху згідно з Правилами дорожнього руху.

Для потреб будівництва варто використовувати дороги постій­ного призначення. Якщо це неможливо, будують тимчасові авто­мобільні дороги, проектуючи їх так, щоб машини мали круговий проїзд. При устрої тупикових колій підвищується небезпека не­щасних випадків. Тимчасові автомобільні дороги доцільно спору­джувати на монтажній площадці з інвентарних дорожніх залізо­бетонних плит. Ширину проїзної частини внутрішньобудівельних доріг приймають 4 м при однобічному русі і 6 м при двосторон­ньому русі транспорту. Радіуси заокруглень приймаються не мен­шими за 10 м, а при русі панелевозів й інших великогабаритних автомобілів — не менше 12 м. Для стоянки автомобілів на час розвантаження матеріалів облаштовують майданчики біля під'їз­них доріг. Розрахункова площа для одного трубовоза, наприклад, складає 50 м².

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 27

Тимчасові комунікації водопроводу, каналізації, тепломережі й електромережі в місцях перетинів з дорогами і проїздами заглиб­люють у землю або влаштовують на висоті, що забезпечує прохо­дження транспортних засобів, і надійно захищають настилами.

Дороги завжди повинні бути очищеними від сміття, будівель­них матеріалів, відходів, взимку — від снігу й льоду, і мають бути посилані піском, шлаком чи золою.

Для безпечного руху автомобілів й інших видів транспортних засобів повинні бути заздалегідь встановлені, залежно від стану доріг і вантажонапруженості, граничнодопустимі швидкості руху. Швидкість руху автотранспорту поблизу місць проведення ро­біт не повинна перевищувати 10 км/год — на прямих ділянках і 5 км/год — на поворотах.

На дорогах, особливо перед небезпечними зонами, встановлю­ються огородження та попереджувальні написи і сигнали з доб­рим освітленням як удень, так і вночі. Вони повинні бути обов'яз­ково зазначеними й на будгенплані.

Завантаження і вивантаження, кріплення і розкріплення вантажів на автотранспорті здійснюються силами і коштами від­правників вантажу та вантажоодержувачів. Кріплять вантаж під контролем водія. Використання водія на вантажно-розвантажу­вальних роботах забороняється. Завантажувати причепи треба рів­номірно, не допускаючи перевантаження передньої осі. Водій у до­розі зобов'язаний постійно стежити за надійністю кріплення ван­тажу.

У процесі розвантаження й складування будівельних матері­алів і деталей стежать за тим, аби дороги, проїзди і під'їзди до будівель, джерел водопостачання і первинних засобів пожежога­сіння не захаращувалися і щоб можна було будь-коли скориста­тися ними у разі виникнення пожежі.

При виконанні будівельних робіт часто доводиться виконува­ти роботи, пов'язані з буксируванням транспортних засобів. Бук­сирування при забезпеченні надійного кріплення транспортного засобу, що буксирується, дозволяються: із застосуванням гнучкого чи жорсткого зчепа; шляхом часткового навантаження транспорт­ного засобу, що буксирується, на платформу чи спеціальний опор­ний пристрій транспортного засобу, який буксирує.

При буксируванні з застосуванням жорсткої чи гнучкої зчіпки за кермом механічного транспортного засобу, що буксирується,

28

Розділ 1

має перебувати водій (крім випадку, коли конструкція жорстко­го зчепа забезпечує проходження по колії транспортного засобу, що буксирується). Жорсткий зчеп повинен забезпечувати відстань між транспортними засобами не більше 4 м, гнучкий — 4—6 м. При гнучкій зчіпці сполучна ланка через кожний метр позначаєть­ся сигнальними щитками або прапорцями. Буксирування заборо­няється:

• транспортним засобам із причепом, при загальній довжині потяга зчеплених транспортних засобів, що перевищує 24 м;

• двох і більше транспортних засобів одночасно;

• транспортного засобу без робочого гальма або з несправним гальмом, якщо маса транспортного засобу, що буксируєть­ся, перевищує половину загальної фактичної маси транспор­ту, що буксирує;

• на гнучкій зчіпці зі швидкістю більше ЗО км/год або транс­портного засобу з несправним робочим гальмом чи кермо­вим керуванням;

• на жорсткому зчепі транспортного засобу з несправним кер­мовим керуванням.

Як виняток дозволяється одночасне буксирування двох чи біль­ше транспортних засобів шляхом часткового навантаження. У цьо­му випадку порядок буксирування повинен визначатися транс­портуючою організацією й узгоджуватися з місцевою Державто-інспекцією. При буксируванні на гнучкому або жорсткому зчепі забороняється перевезення людей у автобусі, що буксирується, й у кузові автомобіля, що буксирується. При буксируванні шля­хом часткового навантаження також забороняється перебування людей у кабіні чи кузові транспортного засобу, що буксирується. У темний час доби і в інших умовах недостатньої видимості на транспортному засобі, що буксирується, повинні горіти габаритні вогні, а при буксируванні на гнучкій зчіпці — передні і задні.

Якщо рух транспорту здійснюється по дорозі, що ремонтуєть­ся, то необхідно дотримуватися визначеного комплексу заходів. При проведенні ремонтних робіт на одній половині проїзної ча­стини рух транспортних засобів може відбуватися по другій. Ба­р'єри переносного типу варто встановлювати за 5—10 м до і після ділянки, що ремонтується.

Для кращої видимості в темний час доби бар'єри обладнують червоними катафотами (світловідбивачами). Крім того, спереду

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 29

бар'єра необхідно встановити ліхтарі червоного кольору. Об'їзди повинні забезпечувати безпечний рух транспортних засобів; ухил з'їздів не повинен перевищувати 10 % .

Попереджуючі знаки встановлюють до початку небезпечного шляху ділянки поза населеними пунктами на відстані 150—300 м, а в населених пунктах — 50—100 м. Другий знак установлюється не менше ніж за 50 м до небезпечної ділянки.

Виконання цих робіт у повному обсязі й у встановлений термін різко знижує травматизм.

З економічних міркувань рекомендується застосовувати авто­мобільний транспорт вантажопідйомністю 50 і більше тонн у ме­жах до 100 км, а при вантажообороті від 300 тис. тонн до 1 млн тонн на рік — залізничний транспорт тупикового типу з шири­ною колії 1524 мм, з шириною території під неї — 5 м.

Радіус кривизни залізничних шляхів зазвичай має бути не мен­шим за 200 м, а в особливо обмежених умовах — 80, 100 і 150 м залежно від типу локомотива.

Для маневрування рухомого складу кут примикання обгінних і роз'їзних шляхів має бути не більшим за 15, при міжпутті — 4,5—5,3 м, розташуванні будов — на відстані 2,5—3,1 м від осі залізничної колії при відсутності переміщень людей і 6 м — за їх наявності.

Ширина проїзної частини автомобільних доріг у місцях пере­тину із залізницею має дорівнювати 10 м. Ширина магістральних проїздів повинна бути рівною 6 або 3 м. У всіх випадках ширина проїзної частини доріг з двостороннім рухом має бути не меншою за 6 м.

Відстань кромки автомобільних шляхів має бути не меншою за 3,75 м від осі залізничної колії, 8 м — від будівель з наявністю в їзду в них; 3 м — за відсутності в'їзду. Прохідний габарит для Доріг по висоті — 4,5 м.

Виходячи з протипожежних вимог, якщо будівля не є шир­шою за 18 м, можливе розміщення автомобільної дороги з одного боку будівлі, якщо будівля ширша за 18 м — з двох боків, а при площі в 10 000 м² і більше — з чотирьох сторін.

За інтенсивністю руху автомобільні дороги класифікують: категорія — інтенсивність руху понад 100 машин на годину одному напрямку, при мінімальній швидкості руху до 40 км/год;

32

Розділ 1

що створюють загрозу життю і здоров'ю працюючих. Небезпечні зони позначаються знаками безпеки і написами встановленої фор­ми. Усі небезпечні для людей зони поділяються на три групи: зони з постійно діючими небезпечними виробничими чинниками; з по­тенційно діючими і з тимчасово діючими небезпечними чинни­ками.

До першої групи належать зони поблизу неізольованих стру-моведучих частин електроустановок, ліній електропередач (ЛЕП); місця переміщення машин і устаткування, їхніх частин і робочих органів; місця виділення шкідливих небезпечних речовин, що перевищують ПДК, зони впливу шуму з інтенсивністю, вищою за допустиму тощо. Проведення будівельно-монтажних робіт у цих зонах, як правило, не допускається.

До другої групи належать ділянки простору поблизу споруджу­ваних (або тих, що підлягають розбиранню) будинків, споруд, а та­кож ділянки, території, над якими ведуться монтажні роботи.

До третьої групи належать зони, які виникають на термін три­валістю до однієї робочої зміни.

Зони з постійно діючими небезпечними виробничими чинника­ми для того, щоб уникнути доступу сторонніх осіб, повинні бути захищені огородженнями (ГОСТ 23407-78), що запобігають досту­пу людей у небезпечну зону. Зони з потенційно і тимчасово діючи­ми небезпечними виробничими факторами відгороджуються сиг­нальними огородженнями, що попереджають про межі ділянок з небезпечними і шкідливими чинниками.

Постійні небезпечні зони мають бути вказані на будгенплані ППР.

Постійні і тимчасові небезпечні зони мають бути позначені огородженнями, виконаними згідно з вимогами ГОСТІВ 23407-78, 12.4.059-78.

Огородження за функціональним призначенням, згідно з ГОСТом 23407-78, поділяють на:

• захисно-охоронні — призначені для запобігання доступу сто­ронніх осіб на територію будівельного майданчика і забезпе­чення охорони матеріальних цінностей будівництва; висота їх має бути 2 м;

• захисні — призначені для запобігання доступу сторонніх осіб на територію з небезпечними і шкідливими виробничими чинниками; висота їх: без козирка — 1,6 м, для дільниць

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики

33

виконання робіт — 1,2 м; вони мають бути суцільними, роз­рідженими (відстань у світлі між деталями заповнення пане­лей — 80—100 мм); повинні складатися зі стінок і двох гори­зонтальних елементів, пофарбованих у жовтий сигнальний колір за ГОСТом 12.4.026-76; — сигнальні — призначені для попередження про межі терито­рій виробництв з небезпечними та шкідливими виробничи­ми факторами; висота їх має бути 0,8 м, вони повинні скла­датися з одного горизонтального елемента і каната, мотузки, дерев'яного бруска, закріпленого на стінках з максималь­ним кроком — 6 м; пофарбовані за ГОСТом 12.4.026-76.

ГОСТ 12.4.059-78 встановлює вимоги до захисних огороджень, призначених для запобігання падіння людей з висоти, які повин­ні складатися зі стояків висотою 1,1 м, поручня, проміжного го­ризонтального елемента і бортової дошки висотою не меншою за 0,15 м, а фарбування — за ГОСТом 12.4.026-76.

При проведенні будівельно-монтажних робіт у небезпечних зонах варто здійснювати комплекс заходів, що забезпечують без­пеку робіт.

На будівельному майданчику значне місце посідає травматизм, що виникає від падіння предметів (будматеріалів, конструкцій) з висоти споруджуваного будинку (споруди). Важливою запору­кою скорочення травматизму є правильне визначення розмірів небезпечної зони, безпечна організація робіт. У небезпечну зону входить простір, що примикає безпосередньо до споруджуваного об'єкта і розташований за його периметром. Правильне визначен­ня розмірів небезпечної зони має велике значення при будівництві об'єктів підвищеної поверховості в населених пунктах, де площа будівельного майданчика обмежена і насичена різними конструк­ціями, матеріалами, механізмами і машинами. Величина небез­печної зони залежить від висоти будинку і визначається за табл. 1 СНІП ІП-4-80.

Наведемо норми і засоби визначення небезпечних зон, які най­частіше утворюються на будівельному майданчику.

Для робіт, що виконуються на висоті над відкритим просто­ром, небезпечною зоною вважають відкритий простір, який зна­ходиться під робочим місцем. Його межі визначають за горизон­тальною проекцією площі S, збільшеної на безпечну відстань Р, але не має бути меншою за 2 м, яка визначається за формулою:

2 5-379

36

Розділ 1

ґрунт); від 1 до 0,95 (суглинний ґрунт); від 1 до 0,70 (глинистий ґрунт).

Небезпечна зона при монтажі конструкцій, яка виникає на верх­ніх поверхах, визначається при вертикальній прив'язці крана.

У цьому випадку необхідно враховувати мінімально допусти­му відстань:

• від крила крана або противаги до монтажного горизонту — 2 м;

• від стріли крана або противаги до найближчого елемента будівлі по горизонталі —1м;

Небезпечні умови виникають при розташуванні стрілових кра­нів та інших будівельних машин поблизу котлованів і траншей (рис. 1.1).

Допустима безпечна відстань від найближчої опори до підош­ви відкосу виїмки (котлована, траншеї, канави) визначається за СНіПом І!!-4-80.

Нижній край баластної призми підкранового шляху при його встановленні біля краю виїмки має бути розміщений від підошви (низу) відкосу виїмки на відстані не меншій за 1,5 глибини виїм­ки плюс 400 мм (для піщаних і супіщаних ґрунтів) і не меншій за глибину виїмки плюс 400 мм (для глиняних ґрунтів).

При розташуванні виїмок з торців підкранового шляху викону­ються ті ж самі вимоги.

Небезпечна зона підйомника охоплює простір можливого падін­ня вантажу, що піднімається: для споруд висотою до 20 м — не менше 5 м від платформи підйомника в плані, а для споруд більшої висоти — 0,25 Н, де Н — висота споруди.

Якщо на будівельному майданчику проходить лінія електро­передачі, то необхідно встановити величину охоронної зони. Згідно з ГОСТом 12.1.013-78, під охоронною зоною вздовж повітряних ліній електропередачі розуміють ділянку землі, розташовану між вертикальними площинами, що проходять через прямі, які сто­ять від крайніх проводів на відстані для ліній напругою до 1 кВ — 2 м; від 1 до 20 кВ — 10 м; 35 кВ — 15 м; 110 кВ — 20 м; від 150 до 220 кВ — 25 м; від 330 до 500 кВ — 30 м; 700 кВ — 40 м.

Якщо будівельні машини працюють в охоронній зоні при незня-тій з повітряної лінії електропередачі напрузі чи біля неогородже-них неізольованих частин електроустановок, слід визначити ве­личину небезпечної зони. Тут під небезпечною зоною розуміють

Вісь підкранового шляху

Рис. 1.1. Схеми встановлення будівельних кранів поблизу відкосу котлована:

о — бакеного; б — стрілкового

38

Розділ 1

відстань від верхньої частини машини, конструкції, устаткуван­ня в будь-якому його положенні до нижнього проводу, що знахо­диться під напругою. Величина небезпечної зони залежить від на­пруги і дорівнює: при напрузі до 1 кВ — 1,5 м; від 1 до 20 кВ — 2,0 м; від 35 до 110 кВ — 4,0 м; від 150 до 220 кВ — 5,0 м; 330 кВ — 6,0 м; від 500 до 750 кВ — 9,0 м.

Робота будівельних машин під проводами повітряної лінії елек­тропередачі, що знаходяться під напругою 110 і більше кВ, допус­кається, якщо відстань від верхньої частини піднімальної маши­ни чи вантажу в будь-якому положенні до проводів не менше ве­личин, приведених для небезпечної зони (ГОСТ 12.1.013-78; СНІП Ш-4-80).

На території будівельного майданчика встановлюють вказів­ники джерел пожежного водопостачання і первинних засобів по­жежогасіння, а також вивішують плакати із пожежної безпеки і попереджувальні написи.

За наявності шкідливих речовин у повітрі межі небезпечної зони визначаються вмістом речовини, яка більша за граничнодо­пустимі концентрації.

Своєчасне визначення небезпечних зон, устрій відповідних ого­роджень, правильна організація робіт забезпечують безпечну ро­боту на будівельному майданчику.