ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................4

ГРАФІКА ЯК ВИД МИСТЕЦТВА……………………………………….…...6

ГРАФІЧНІ ЗАСОБИ……………………………………………………………...8

ЖАНРИ ГРАФІКИ………………………………………………………………11

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...15

ДЖЕРЕЛА………………………………………………………………………..17

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..18

ВСТУП

Актуальність теми. Темою моєї науково-дослідницької роботи є графіка, мова якої заснована, головним чином на виразних можливостях лінії, штриха, крапки і плями.

Вибір теми роботи зумовила її актуальність та моя особиста зацікавленість даним видом образотворчого мистецтва. Актуальність роботи полягає у розкритті специфіки мистецтва графіки та у подальшому поглибленні знань з питань історії та особливостей графічних технік.

Для того щоб розуміти та об’єктивно оцінювати твори графічного мистецтва, необхідно знати техніки графіки та їх особливості. Оскільки графіка в образотворчому мистецтві відіграє величезну роль, яка впливає на формування естетичних поглядів та художній смак людини.

На мою думку, графіка лежить в основі всіх образотворчих мистецтв. Оскільки графіка – мистецтво малюнку. Плавність або строкатість лінії, її м’якість або твердість, уривчастість або безперервність, ступінь тонкості, сухості чи товщини, жирності – все це має значення та використовується художниками задля різнобічного відтворення дійсності. Графіка найоперативніший образотворчий вид мистецтва, яким повинні володіти – живопис, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво тощо.

Мета дослідження: розкриття основних аспектів історії та різновидів графічних технік.

Завдання дослідження: дослідити й описати історико - технологічні особливості графічних технік.

Практичне значення науково-дослідницької роботи полягає в тому, що опрацьована інформація повною мірою розкриває переваги графічних технік, які притягують художників, змушують їх звертатися саме до цього виду мистецтва завдяки різноманітним видам відтворення, можливості створення виразної художньої форми.

Графіка як вид мистецтва

Графiка (вiд лат. Grapho – малюю). Мистецтво графiки являє собою зображення на площинi чого-небудь контурними лiнiями i штрихами.

Графiка включає в себе малюнок, як самостiйну сферу i різнi види друкованої грфiки: лiтографiю, гравюру на деревi (ксилографiя), гравюру на картонi, гравюру на металi (офорт), лiногравюру, монотипiю тощо.

Малюнок – це вид унiкальної графiки, оскiльки кожен малюнок – єдиний i неповторний у своєму родi. Друкована графiка може тиражуватися у великiй кiлькостi екземплярiв, так званих естампах. При цьому кожен з вiдбиткiв буде оригiналом твору, а не його копiєю.

Саме малюнок лежать в основi всiх видiв графiки, а також iнших видiв образотворчого мистецтва. Зазвичай, графiчний малюнок наноситься на аркуш паперу за допомогою досить простих засобiв – олiвця або кулькової ручки. У складнiших випадках художник використовує спецiальнi пристосування, такi як друкарський верстат, рiзцi для дерева або лiтографiї i багато iншого.

Аж до кiнця 19 ст. поняття малюнка, графiки, а вже тим бiльше живопису були чiтко роздiленi. Термiн «графiка» влючав тiльки друкованi технiки, такi як гравюра, монтипiя, лiтографiя, а термiн «малюнок» означав роботу «вiд руки», i тiльки лише як етап створення пiдготовчого матерiалу (начерки, ескiзи, етюди).

Художники i теоретики мистецтва завжди намагалися визначати межi мистецтва графiки. Так, наприклад, художник У. Крейн розмежовував поняття живописного i графчного початку в мистецтвi, обгрунтовував рiзним ступенем абстрагування форми зображення. Нiмецький художник М. Клiнгер в якостi узагальнюючого поняття грфiки запропонував, що не прижився згодом технiчний термiн «Griffelkunst» («мистецтво грифеля»). В.А. Фаворський (20-30рр. минулого столiття) у своїх статтях визначальною ознакою графiчного мистецтва називає «образотворчий простiр», створюваний бiлим аркушем паперу.

Графічні засоби

Графiка як один з видiв образотворчого творчастi грунтується на особливих властивостях, застосовуваних образотворчих засобiв, якi ще називають графiчними: образотворчої поверхнi (в бiльшостi випадкiв бiлого аркуша паперу), лiнiї, штриха, контуру, плями, тону. Виразнiсть малюнка також може бути досягнута шляхом використання чорного кольору. Тому графiку ще називають мистецтвом бiлого i чорного. Проте, подiбне твердження не виключає використання у графiці кольору. Графiка та живопис вiдрiзняються один вiд одного рiзним ступенем просторовостi, яка йде вiд рiзного погляду художника не образотворчу поверхню, перетворюється в концептуальний образотворчий простiр, дивлячись на який глядач забуває про те, що перед ним всього лише картина, а не реальнiсть. У мистецтвi графiки завжди вiдчувається предметнiсть i матерiальнiсть образотворчої поверхнi з виконаними на нiй плямами, лiнiями, штрихами. Краї графiчного зображення, завдяки вiдчуттю товщини паперу, володiють оптичною глибиною, яка в мiру просування до середини листа збiльшується. Бiлий тон у графiці на вiдмiну вiд живопису не лягає на зображення зверху, роблячи його об'ємним i ніби матерiальними, а просвічується знизу. За допомогою бiлого в мистецтвi графiки зображується глибина i простiр – земля, небо, вода повiтря. Темне у графіці за законом контрасту тонiв представляється глядачам ближче, а також використовується для позначення виступаючих частин предметiв. У графіці колір використовується як «кольорова пiдкладка» (фон), для якої особливе значення мають такi матерiальнi якостi, як текстура i фактура.

Межi між живописом i графiкою дуже нестабiльнi. Так, наприклад, акварель i пастель, а в деяких випадках i гуаш вiдносять то до одного, то до iншого виду мистецтва. Все залежить вiд того, наскiльки силько використовується колiр в творi, що переважає бiльше – пляма або лiнiя i яку роль вони грають. Акварель буде відноситись до графiки в тому випадку, коли вiдкритi дiянки поверхнi аркуша паперу i прозорiсть барвистого шару будуть робити бiлий колiр фону головним образотворчим засобом. Так само малюнки пастеллю і вугiллям вiдносяться до графiчного мистецтва. Виходить, що справа тут не в технiці виконання, а в сутi методу творчостi, який визначається специфiкою образотворчого простору. Так, в живописi на площинi створюється об'ємний, тривимiрний простiр, в архiтектурi – рухомий простiр, в мистецтвi скульптури – дотик, а в графiцi – площиннi просторовi вiдчуття об'єднуються в одне.

Переваги графiки виражаються в в ємностi образiв, лаконiчностi, суворому вiдборi виразних засобiв концентрацiї. Певна недомовленiсть, умовнiсть зображення предметiв визначають особливу значимiсть графiчного мистецтва i стимулюють активнiть уяви глядача. Тому навiть швидкi начерки й замальовки з натури, а також ескiзи майбутнiх творiв мають власну художню цiннiсть.

Починаючи з епохи Ренесансу, «матiр'ю всiх мистецтв» вважалася архiтектура, а малюнок розглядався як їх «батько», вважалося, що будь-який художник, будь то живописець, скульптор, повинен вмiти малювати, оскiльки почуття форми, сформоване малюнком, в порiвняннi з вiдчуттям кольору, властивим живописцям, унiверсально. Iсторiя мистецтв показує нам, що не кожен хороший художник може стати художником-графiком. Мистецтво графiчного зображення вимагає вiд художника високого ступеня абстрактностi його художнього мислення. Взаємодiя двох тенденцiй – мальовничостi i графичності – одна iз сторiн творчого методу, подiбна дуалiзму синтетичного творчого мислення. З цiєї точки зору графiка – найяскравiше втiлення принципу графичності з переважною роллю синтезу простору i форми, об'ємностi i площинностi. Графiчнiсть форми може бути властива творам рiзних видiв мистецтва, саме: малюнку, гравюрi, скульптурi, живопису, архiтектурi, тобто тих видiв, де переважне значення мають контур, лiнiя, силует, площина, фактура, текстура. Безсумнiвно, графiчними будуть фрески стародавнього Єгипту i розпис ваз стародавньої Грецiї. Графічним можна назвати доричний ордер в архiтектурi, а бiльш мальовничим – коринфський i iонiчний. Архiтектура классицизму і графiчнiсть архiтектури барокко, а творiння в стилi рококо, по сутi, по формоутворенню мальовничi. Подiбним чином можна роздiлити iндивiдуальнi стилi роботи художникiв. Живопис Середньовiччя - графічний, так само як i живопис майстрiв Вiдродження, а картини С. Боттiчеллi i Леонардо да Вiнчi - мальовничi. Мальовничi твори венецiанських художникiв – Тицiана, Тiнторетто, Веронезе. А манери письма Рембрандта або Рубенса бiльш мальовничi, нiж Пуссена.