12. Образ України у творчості т.Шевченка.

Тарас Шевченко - вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.

На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці.

Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною.

Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України.

Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння.

13. Гуманізм «Народних оповідань» Марка Вовчка.

Упродовж 1856-1857 років Марко Вовчок написала дванадцять оповідань з життя українського селянства і надіслала їх у Петербург Пантелеймонові Кулішеві. І вже у грудні 1857 року світ побачила невеличка книжечка під назвою «Народні оповідання», підписана ім'ям Марко Вовчок. До збірки увійшли 11 оповідань: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля» (пізніше — «Горпина»), «Викуп», «Свекруха», «Знай, ляше!», «Максим Гримич», «Данило Гурч».

«Народні оповідання» були спрямовані проти кріпосницького ладу, продовжували в прозі ту боротьбу, яку розгорнув у поезії Т. Шевченко.

Однією з центральних тем «Народних оповідань» є життя кріпаків, зокрема доля жінки-кріпачки.

«Козачка». Це оповідання розкриває трагічну долю вільної жінки, яка стала кріпачкою. Козачка Олеся, одружившись з кріпосним, сама стала рабинею. Кріпаччина позбавила Олесю родини: пани розлучили її з чоловіком, забрали дітей і прирекли на самітню старість і передчасну смерть. .

«Народні оповідання» написані у формі розповіді від першої особи чи від імені близьких до героїв людей. Правдиві історії з життя народу розповідаються щиро і просто.

Окремі родинно-побутові оповідання збірки — «Свекруха», «Максим Тримач», «Данило Гурч» — присвячені темі життя незакріпачених людей. В основу цих творів покладені реальні для тогочасного села життєві ситуації: взаємини свекрухи з нелюбою невісткою, батьків з дітьми, примусовий шлюб, подружнє вбивство.

В образах своїх позитивних персонажів письменниця втілила характерні риси українського народу, створила яскраві національні типи старого козака, матері, дівчини, юнака.

14. Ідеологічний характер роману п.Куліша «Чорна рада».

Вершиною творчості П. Куліша і чи не усієї тогочасної прозової літератури є роман «Чорна рада».

Задум цього роману виник у Куліша ще у 24-річному віці, але написання такого панорамного епічного твору зайняло у письменника близько чотирнадцяти років.

Твір оснований на реальних історичних подіях: описано часи після смерті Богдана Хмельницького, коли в Україні настала так звана доба Руїни і козацька старшина, нехтуючи інтересами держави, намагалася поділити владу. Про всі ці події П. Куліш дізнавався з фольклорних джерел та з «Літопису Самовидця». Тож, за винятком окремих епізодів, роман цілком відповідає історичній правді.

Головним образом «Чорної ради» є народ («черні»). Це не сіра маса, а цілком свідоме зібрання людей, що мають свою думку, свою волю та прагнення. Але козацька старшина, яка мала б бути елітою суспільства, дуже програє у порівнянні із простими людьми.

Окремо варто відзначити мову роману. Вона настільки жива і різноманітна, що, читаючи роман, складається враження, ніби кожне слово міниться і виграє різними барвами.