3. Літописи як різновиди художньої прози.

Літопис - це опис важливих історичних подій, поданий у хронологічному порядку. Літописець найчастіше був учасником чи очевидцем подій. Літопис є історичним документом, бо в ньому зафіксовано відомості про битви, вчинки князів, напади ворогів, які літописець бачив сам. Одночасно літопис є і художнім твором, бо в ньому зустрічаємо багато легенд, художньо відображених подій.

Основним джерелом найдавнішої та середньовічної історії України є літописи. Свою назву вони дістали від того, що виклад матеріалу в перших літописах починався словами "в літо".

При цьому в різні часи виникло кілька різновидів літописів:

• княжі літописи, що укладалися, як правило, у центрі князівств;

• місцеві літописи, які створювалися в інших містах та монастирях;

• козацькі літописи.

Серед найдавніших писемних джерел найбільшу цінність мають княжі літописи. Вони дають уявлення про політичне та релігійне життя в князівствах, у них наводяться біографічні відомості про київських та інших князів, їх походи, взаємовідносини із сусідніми державами тощо.

Найдавнішими літописними творами, що дійшли до нашого часу, є "Повість временних літ", "Київський літопис" (XII ст.) та "Галицько-Волинський літопис" (XIII ст. ).

Яскравою й унікальною сторінкою українського літописання є козацькі літописи XVII—XVIII ст. Авторами літописів виступали найбільш освічені представники козацької старшини.

У "Літописі Самовидця", який висвітлює події з 1648 по 1702 p., невідомий автор створив оригінальну хроніку розгортання очолюваної Б. Хмельницьким визвольної війни українського народу. Це найбільш повний і достовірний козацький літопис.

4. «Слово про Ігорів похід» у колі світових епосів.

Перлиною давньої української літератури і пам'яткою світової культури, створеною у XII столітті, є героїчна поема «Слово про похід Ігорів», яка стоїть в одному ряду з найви-датнішими творами середньовічного епосу

Твір має ознаки як фольклору, так і літератури. Сам автор називає свій твір то «словом», то «піснею», то «повістю». Наявність величання князів наближає «Слово...» до народних дум, які виконувались речитативом більш пізнього періоду. У літературі раннього Середньовіччя цей твір не має жанрових аналогів. Присутність елементів прози і лірики привели сучасних дослідників до висновку, що «Слово...» – це поема, про що свідчить зображення важливих подій, сильних людських характерів і наявність ліричних відступів.

Ритм твору змінюється залежно від смислових інтонацій. Поема починається спокійними авторськими роздумами. Мінорного римування набувають рядки, які передають сум. Тривозі Ігоря перед втечею відповідає енергійний ритм.

Твір написано специфічними тропами двох груп: метафоричної та метонімічної. Найхарактернішими особливостями літературного стилю «Слова о полку Ігоревім» є лаконізм.

Автор поеми черпав лексику безпосередньо з народної розмовної мови. Деякі зразки давньої лексики увійшли до сучасної української літературної мови: туга, вельми, стяги в'ються, ні думою задумати, яруги, минули літа.

У творі широко використовуються постійні епітети. Це свідчить, що образна мовна система ґрунтується на фольклорі. Але у творі немає перенасиченості образними засобами.

Наявність порівнянь створює динаміку бою. У поемі використано велику кількість метафор, їх удвічі більше, ніж порівнянь. Метафори, більшою мірою, асоціюються з господарською працею: сіяти стріли, кров'ю политі, зійшла туга, засіяти кістками.

Яскраві картини природи, зображені в «Слові...», свідчать, що твір створено очевидцем походу.

Багатий ідейний зміст виражений системою яскравих художніх образів. Поетичні засоби твору підпорядковані творчому замислу поета, який вболівав за долю вітчизни. Руська земля є головним героєм твору. Автор, як її патріот, турбується за її незалежність, закликає до єдності у боротьбі проти ворогів. Один епізод у війні з половцями автор перетворив на подію загальнонародного значення, дав політичну оцінку цій події, показав співвітчизникам, яким горем для батьківщини стала поразка Ігоря. Невдалий похід – це наслідок феодальної роздробленості.

Провідній думці твору, необхідності в єднанні, підпорядковані й історичні екскурси (згадка про Олега Гориславича, про перемоги Володимира Святославича, про недавню перемогу Святослава Київського).

Заклик до єднання для оборони Руської землі з'єднує всі компоненти змісту твору й образні засоби творення змісту.