23. Жанр комедії і трагікомедії у творчості і.Карпенка-Карого.

Усього з-під пера драматурга вийшло 18 п’єс. Драматургія І. Тобілевича була зорієнтована як на реалістично-побутовий театр(«Бурлака», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Понад Дніпром», «Суєта», «Житейське море» та деякі інші), так і на романтично-побутовий(«Бондарівна», «Наймичка», «Безталанна», «Паливода ХVІІІ століття», «Гандзя» та ін.).

Трагікомедія — синтетичний драматичний жанр, у якому поєднуються прикметні ознаки трагедії й комедії: «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого.

Напевно, найкраще талант Карпенка-Карого виявився в жанрі трагікомедії. Він дає змогу передати у формі, доступній широкому глядачеві, ідеї гуманізму та традиційних народних і загальнолюдських цінностей, які сповідував автор. «Мартин Боруля» — прекрасний приклад цього. Сюжет твору легко впізнати — він відомий із багатьох світових літературних і фольклорних джерел. Герой п'єси все, що має цінного, приносить в жертву речі, яка цього абсолютно не варта. Таким чином автор розкриває глядачам очі на те, що дуже легко схибити у виборі життєвої мети.

У п’єсі «Хазяїн» І. Карпенко-Карий вибудовує конфлікт на типовій інтризі — незаконній махінації: заможний землевласник, який має багато хліба й худоби, пристає на пропозицію посередника Маюфеса переховати на своїх землях кілька тисяч овець нібито збанкрутілого капіталіста Михайлова (але банкрутство тут — вигідна шахрайська комбінація). Терентій Пузир годує своїх наймитів таким хлібом, що «ні вламать, ні вкусить», про пожертву коштів на відкриття пам’ятника відомому письменнику він заявляє, що «Котляревський мені без надобності», а після серйозної травми радить викликати (собі!) не лікаря, а «фершала» — дешевше ж обійдеться (і обійшлося… смертю).

24. Гуцульщина у художньому моделюванні ю.Федьковича.

Для творчості українських письменників XIX століття харак­терним є прагнення відобразити у власній творчості життя свого народу, показати його звичаї, будні та свята, передати його прагнен­ня та мрії. Не був винятком і талановитий поет, прозаїк та драма­тург Юрій Федькович.

Ще з дитинства майбутній письменник увібрав у себе культур­ні традиції рідного народу, і важка любов його до Гуцульщини ви­лилася пізніше в чудових творах: «Люба-згуба», «Серце не навчити*, «Сафат Зінич», «Дністрові кручі» та інших.

Письменник користується прийо­мом введення оповідача, це додає його творам проникливості, лірич­ності, ще більше наближає читача до подій та героїв того чи іншого твору.

Повість «Люба-згуба», розказує не тільки про силу почуттів гуцулів, їх завзятість та здатність повністю віддатися лю­бові, але, мов чарівна казка, занурює в атмосферу маловідомого нам життя. Розказує письменник і про свята, які найбільш шанували його земляки («два храми в рік — один на зимні Николи, а другий на весні»), і про життєвий устрій — незаперечний авторитет стар­шого в родині, і про парубоцькі розваги.Можемо знайти у творах Федьковича і згадки про те, в яких духів вірили гуцули, що робили, щоб знайти їхню прихильність.

А скільки тут народних пісень, етнографічних замальовок, опи­сів дивовижного одягу. Не дивно, що твори Федьковича для бага­тьох стали справжньою енциклопедією з життя верховинців, до них неодноразово звертався Михайло Коцюбинський під час роботи над «Тінями забутих предків».