18. Національний колорит творчості о.Стороженка.

Олекса Стороженко – один з тих, хто започаткував елементи міфологізму в українській літературі.

Талановитий оповідач, неабиякий знавець народної мови, якою вмів орудувати просто по-мистецькому, О. Стороженко стояв якось осторонь од українського руху і як письменник жив здебільшого або в минулому, або в фантастичних вигадках.

До перероблених народних легенд і належать усі Стороженкові оповідання; більшість із них навіть приписку мають – "з народних уст", бо й справді в основі кожного лежить народний переказ, легенда, анекдот.

За характером і жанровою специфікою оповідання діляться на 3 групи.

Перша: цикл “З народних уст”. Це гумористично-побутові та легендарно-фантастичні етюди, написані на основі народних анекдотів, переказів, приказок. Часто вони мають повчальний, моралізаторський характер. Автор засуджує і висміює загальнолюдські вади: злість, недоброзичливість, заздрість.

“Се баба, що чорт їй на махових вилах чоботі оддавав”

Переказ казки про злу бабу, до якої навіть чорт не хотів занадто наблизитися. Написане на основі відомої приказки, майстерно вмонтованої в авторський текст: “де чорт не справиться – туди бабу пішле.” Автор створив об’ємний образ “єхидної баби”, яка за допомогою наговорів, пліток зробила неможливе навіть для чорта – зруйнувала сім’ю, призвела до вбивства дружини чоловіком.

О. Стороженко вибудовує сюжет на каркасі народного прислів’я, насичуючи текст гумором “з народних уст”, майстерно будує діалоги і монологи.

Друга група оповідань: “Оповідання Грицька Клюшника”, цикл творів, об’єднаних образом оповідача. Це стало продовженням традиційної для української літератури наративної манери письма. Коло сюжетів розширюється: поруч з фольклорними постають сюжети з історії, а також висвітлюються соціальні проблеми. Усі твори написані у яскравому романтичному стилі: присутня гіперболізація подій і характерів, ідеалізація минулого, романтичні художні засоби. Твори циклу за своєю жанрово-композиційною структурою нагадують подорожні описи.

“Прокіп Іванович” написане у формі спогадів запорожця про зруйнування Січі, про долю козацтва, яке перетворюється у хуторян або у російське дворянство. Автор створює образ курінного отамана, січовика, який тужить за славним минулим. Оспівування старовини – ознака приналежності О. Стороженко до традицій “козакофільської” романтики початку ХІХ століття.

Третя група різноманітна за тематикою. Автор опрацював зразки народної міфології і теми історичного минулого. Це також обробки поширених анекдотів.

“Вуси” одне з найпопулярніших оповідань присвячене П. Кулішу. В основі твору – старий анекдот про “боротьбу” за вуса, а ширше за людську гідність. Написане у формі оповіді від першої особи, оповідачем виступає відставний військовий, дрібномаєтковий дворянин, який відстоює своє право носити вуса перед керівником. Вдала імітація усної розповіді, вставні слова й речення, слова вбік, коментар, насиченість приказками й прислів’ями, порівняннями – ознаки стилю. Майстерно відтворено мовлення зрусифікованого офіцера, пересипане русизмами, канцеляризмами, макаронізмами. Комічний ефект досягається вживанням промовистих прізвищ, а також розмовних конструкцій.