53. Індивідуальний тип світовідчування у поезії є.Плужника.

Є таке поняття - висока напруженість душі. Це поняття найкраще характеризує своєрідність поезії Є. Плужника. Пише про загублене життя селянських парубків, розстріляних своїми і чужими, про останню мить життя і погляд на світ такий привабний. Поет бере вирішальну мить життя і смерті, він небагатослівний. Його збірка "Дні" могла б називатися "Миті" - сконденсовані й тужаві та тужні.

Його поема "Галілей" сповнена роздумами про будні людського життя, про високі й дріб'язкові запити людини, про навколишнє міщанство й немудрі засоби істоти для свого животіння, про злети думки і ницість буденщини. Але душа жива, мозок працює й мрії високі й приземлені існують.

Малий Євген мислив себе соціал-демократом. Ця з дитинства спостережена трагічна колізія потім неодноразово наштовхне його і на поетичні, і на драматичні, і на прозові твори з одним-єдиним, по суті, сюжетом: непримиренна ворожнеча найближчих людей, що їх боротьба ідейна розвела, розкидала по різних таборах.

Але найперші (несміливі) кроки на терені української поезії Є. Плужник зробив особистими, інтимними віршами, присвяченими майбутній дружині.

Особливим стало двадцять рядків вірша «Він» (присвячений смерті В.І.Леніну, який в його житті мав важливе значення) писалися кілька днів..

Літературна манера Є. Плужника визначилась досить швидко. Він ступив мало не одразу на свій шлях — антиліричність.

Плужникова поезія відзначається прискіпливим, майже науково-точним аналізом тодішньої обстановки. Він — реаліст питомий, вроджений. Поезія Є. Плужника — це насамперед високий напружений стан душі.

Євген Плужник — один з найвиразніших поетів шевченківської школи.

Сповідальна надзвичайно лірична його поезія живилася духовними джерелами української нації.

За життя Євген Плужниквидав збірки «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927), у 1928—1933 рр. Готував«Рівновагу», але з'явилася вона тільки 1946 р. за кордоном. Уже в наш час вийшли«Поезії» (1988), «Змова у Києві. Роман, п'єси» (1992).

Хвилюючись "день за днем", як плин життя у сумнівах, у надіях і розчаруваннях, Плужник заглядає у найпотаємніше - глибину душевних станів і почувань. Його поезія може здаватися безрадісною.

До тих вічних цінностей, взірців, до яких варто звертатися, поет відносить

природу, у якій все гармонійно поєднане, включене в життєвий коловорот.

Тому потрібно і вчитися у природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї природи. Така головна думка поезії Є. Плужника «Вчись у природи творчого спокою...».

Отже, саме "спокiйна щирiсть" була основою його свiтобачення та світосприйняття.

Читаєш чистi i проникливi рядки поета i розумiєш, що свiт його душi мiститься у душi багатостраждального українського народу:

Отже, прагнення миру i радiснi надiї були йому так необхiднi! Поезiя Є. Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього суспiльства вiн здатний на самопожертву.

54. Новаторство творчості б.-і.Антонича.

Один із улюблених художніх прийомів Антонича – вибудовування синонімічних рядів, при чому усі ці слова підібрані за принципом алітерації, тобто мають починатися на одну літеру. Крім того, юний поет любить розшуковувати на шпальтах словників рідковживані або застарілі слова – суто книжного вживання, і використовує їх у своїхпоезіях. Нерідко вдається до авторських словотворів.

Він демонструє своєю поезією, що він справжній віртуоз форми – звукопис, звукогра, кольорописання, вишукані продумані рими, довершена сонетна форма – все це сповна є у першій збірці поета-початківця. Найцікавішими у плані формальних знахідок, оригінальних зовнішніх експериментів є сонети «Бджола», «І», вірш «Осінь».

Наступний цикл першої збірки – «Бронзові м’язи» - наскрізь новаторський. Тут нова для української літератури тема спорту подається за допомогою багатьох експериментальних поетичних засобів. Антонич не прагне деструктивного ефекту, а радше навпаки – послуговуючись новаторськими засобами, а також авторським словотвором створює цілісний образ. Це такі поезії, як «Дівчина з диском», «Змагання атлетів».

Дівчина з диском

Гляджу захоплений по оболоні

і слова вигукнути з уст не можу,

гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,

і як стоїш, застигла у розгоні,

струнка Діано з місяцем в долоні.

Рука пташиним вкрала легкість перцям,

твій рух гнучкий розбурхує до краю.

Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:

юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,

моїм, неначе диском, кинеш серцем

Перша Антоничева збірка сповнена автобіографічних мотивів, які не лише відображають особистісні враження молодого юнака.

Друга поетична збірка «Три перстені» містичне осягнення природи, її законів, і символи, виведені у вигляді чисел, кольорів, знаків частково заміняють зовнішні ефекти.

У «Книзі Лева» виникають біблійні мотиви.

Збірка «Зелена Євангелія», подібна за устроєм до «Книги Лева», розвиває й поглиблює філософію біосу. У ряді поезій – «Життя по-грецькі біос», «До істот з зеленої зорі» - простежується теж саме прагнення поета осягнути таємницю законів живого, його перетворення й взаємопроникнення, оспівати й возвеличити існування природного світу.

Окрім того, нового смислового наповнення набуває й тема творчості, до якої автор звертався і в попередніх своїх збірках. Антонич увиразнює образ митця за допомогою нової, детально розробленої ним метафори: митець – це «тесля із співочою сокирою» (поезії «Портрет теслі», «Теслів син»).