1. Ідейно-тематичний зміст і поетика кобзарських дум та історичних пісень.

Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи, порівняння. Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний.

Думи відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова. Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Рядки у думі можуть бути не заримованими, але дума завжди має свій виразний ритм.

Давнім жанром історичного епосу є також історична пісня. Вони, як і думи, передають своїм змістом конкретні історичні події, процеси, оспівують історичних осіб. Найдавніші історичні пісні, які пов'язані з добою козаччини, оспівують лицарів-патріотів. Відомою є "Пісня про Байду" - народного улюбленця, який потрапивши в неволю і зазнавши страшних катувань, не втратив своєї національної гідності, не став зрадником.

Історичні пісні про боротьбу українського народу проти польських загарбників оспівують масовий героїзм народу. У них прославлено битву під Корсунем ("Засвіт встали козаченьки"), Жванцем ("Ой, з города Немирова"), Збаражем ("Ой, що то за хижка"). Сьогодні всім відома пісня "Ой у лузі червона калина", що хоч і має свого автора, але залишається народною. Історичні пісні та думи є провід-ними жанрами української народної творчості. Чимало сюжетів цих жанрів стали основою для літературних творів.

2. Жанри фольклорної прози.

Велика й вельми істотна частина масиву народної творчості — прозовий фольклор. Крім естетичної, розважальної функції він слугує і певним пізнавальним та інформативним чинником, роль якого в минулому була для людини особливо важливою. Носіями і розповсюджувачами творів фольклорної прози були мандрівні веселуни-розважальники і скоморохи, а також талановиті, дотепні оповідачі.

Однією з найбільших складових фольклорної прози є казки. Вони давнього походження і сягають початками міфологічної свідомості людини. Впродовж століть казкові сюжети переходили від народу до народу, набуваючи на конкретному національному ґрунті власного забарвлення і зазнаючи переробок.

Легенди і перекази — друга велика група фольклорної прози. Легенди за змістом близькі до фантастичних казок, у них головна роль належить чарівному, надзвичайному елементу, але сюжети легенд більш ніж казкові, зорієнтовані на достовірності зображуваного. У них наголошується: те, про що розповідається, мало місце насправді. Чимало легенд ґрунтується на сюжетах з Біблії.

Перекази — це народні оповідання про історичні події й особи (наприклад, про Хмельницького, Палія, Мазепу, Залізняка, Довбуша). Від легенд вони відрізняються тим, що в них менша роль належить фантастиці, більша — історії, а оповідь має переважно реалістичний характер. Деякі перекази дають також пояснення місцевих назв.

Як і в народній пісенності, у фольклорній прозі чільне місце посідають гумористичні твори — різні сміховинки, веселі оповідання, жарти і найбільшою мірою анекдоти.

Проміжне місце між віршовим і прозовим фольклором належить коротким народним влучним висловам — афоризмам, які в образній, зручній для запам'ятовування формі передають глибокі і цікаві за змістом та яскраві за виразом думки. До них належать прислів'я і приказки, загадки, прокльони, формули побажання, привітання тощо.