- •Список додаткових питань «Практична психологія»
- •1/Закономірності та динаміка психічного розвитку дитини.
- •2/Особливості розвитку самосвідомості молодшого школяра.
- •3/Поняття про спілкування, його види та засоби. Спілкування в молодшому шкільному віці.
- •4/Роль навчання в психічному розвитку дитини.
- •5/Характеристика пам'яті молодшого школяра та методів її діагностики.
- •6/Увага та її види. Особливості уваги молодших школярів та методи її розвитку.
- •7/Соціальна ситуація розвитку дитини молодшого шкільного віку.
- •8/Мислення, його види та форми. Методи психодіагностики мислення молодшого школяра.
- •9/Психологічна характеристика учбової діяльності. Причини її несформованості.
- •10/Конфлікти та причини їх виникнення. Шляхи розв'язання міжособистісних
- •11/Методи корекції девіантної поведінки молодшого школяра.
- •13/Індивідуальний підхід до дитини і його реалізація в процесі навчання.
- •12/Особливості провідної діяльності молодшого школяра.
- •14/Поняття про волю. Види вольових дій. Методи діагностики вольового розвитку молодшого школяра.
- •15/Уява молодшого школяра та методи її розвитку.
- •16/Неуспішність учнів, її причини. Психологічні способи подолання неуспішності учнів.
- •17/Основні ознаки та характеристика кризи розвитку дітей шести - семи років та умови її подолання
- •18/Особливості роботи практичного психолога з агресивними дітьми.
- •19/Особливості роботи практичного психолога з тривожними та сором'язливими дітьми.
- •20/Особливості роботи практичного психолога з гіперактивними дітьми.
- •21/Психологічна готовність дитини до навчання у школі та її діагностика.
- •22/Основні види діяльності практичного психолога з учнями початкових класів.
- •23/Поняття «особистість» у психології. Співвідношення понять «людина», «особистість», «індивідуальність».
- •24/Поняття про здібності. Методи діагностики здібностей молодшого школяра.
- •25/Особливості психологічної роботи з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку.
19/Особливості роботи практичного психолога з тривожними та сором'язливими дітьми.
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;
Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;
Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .
Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє н Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
20/Особливості роботи практичного психолога з гіперактивними дітьми.
Якщо говорити детально, то в перекладі з латинської мови «активний» – означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється невластивою для нормального, відповідного зросту розвитку дитини неуважністю, імпульсивністю. За даними психолого-педагогічної літератури, в описі таких дітей уживаються терміни: «рухливий», «імпульсивний», «спритний», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик». Деякі автори використовують і такі словосполуки, як «моторний тип розвитку» «діти з підвищеною активністю» «діти з підвищеною афективністю». За даними фахівців, мало не половина дітей страждає так званою гіперактивністю. Не лише у нашій країні, але і у всьому світі кількість таких дітей неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі зазнає не лише вона сама, але і його оточення: батьки, однокласники, вчителі. Такому дитяті необхідна своєчасна допомога, інакше надалі може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особа: відомо, що серед малолітніх правопорушників значний відсоток складають гіперактивні діти.
Допомога гіперактивній дитині – це дуже складний процес, і багато підводних каменів на шляху до повного відновлення. Ось що розповіла завуч однієї школи про такого першокласника.
Що ж таке гіперактивність і як ми, дорослі, повинні скоректувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивної дитини?
Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами.
Кажучи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому віці. Надалі його емоційна нестійкість і агресивність часто приводять до конфліктів в сім'ї і школі.
Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей:
Всі ці ознаки можна згрупувати за наступних напрямках:
– надмірна рухова активність;
– імпульсивність;
– відволікання-неуважність.
Діагноз вважається правомірним, якщо наявні щонайменше вісім зі всіх симптомів. Так, маючи досить хороші інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відрізняються недостатністю мовного розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до придбання інтелектуальних навиків, малювання, мають деякі інші відхилення від середніх вікових характеристик, що приводить до відсутності у них інтересу до систематичних, вимагаючих уваги занять, а значить, і, майбутньою або справжньою учбовою діяльністю.
Причини можуть бути такими: велика ранимість мозку плоду чоловічої статі по відношенню до різних видів патології вагітності і пологів, при яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль грають функціональні і генетичні чинники. Крім того, вважається, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психічних функцій. Можливо, над дівчатками більше є достатні норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють їм слухняність. В якості розрядки дівчинка може просто поголосити, тоді, як хлопчик в аналогічній ситуації швидше стане «бігати по стелі».
