1.Підготовчий етап(1990-1993рр.)

Проведення всіх підготовчих заходів. Вільне пересування капіталів у межах ЄС. Зближення економічних та фінансових показників країн ЄС

2.Організаційний етап(1994-1998рр.)

Створення правової та інституціональної бази для ведення євро. Створення ЄЦБ.31 грудня 1998 р.- презентація валютного курсу євро на світових валютних ринках

3.Заключний етап(1999р.-липень 2002 р.)

Введення євро спочатку в безготівковий,а з 1 січня 2002р. і в готівковий обіг. Євро введено на території 12 з 15 країн ЄС.У зону євро не входять Велика Британія,Данія,Швеція

Рис. 3.1-Етапи переходу країн ЄС на єдину європейську валюту-євро

Європейський Союз

Велика Британія, Данія,Швеція,Естонія,Кіпр,Латвія,Литва,Мальта,

Польща,Словаччина,Угорщина,Чехія,Румунія,Болгарія

Зона євро

Австрія,Бельгія,Греція(з 1 січня 2001р.),Ірландія,Іспанія,Італія,Люксембург,Нідерланди,Німеччина,Португалія,Фінляндія,Франція

Рис. 3.2-Склад країн — учасниць ЄС та зони євро

Маастрихтська угода передбачила створення потужного організаційного "каркаса" для нової валютно-фінансової системи в Європі і світі. У результаті формування Європейського економічного і валютного союзу та вироблення механізму реалізації спільної валютної політики впродовж 1990-х років утворено інституційну структуру для управління цим союзом — Європейську систему центральних банків, яка складається з Європейського центрального банку (детальніше про це див. у підрозділі 19.6) і національних центральних банків країн ЄС. На Європейську систему центральних банків покладено відповідальність за спільну монетарну політику країн — членів єврозони, здійснення валютних операцій, управління та підтримання валютних резервів, забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи, здійснення банківського нагляду. Європейська центральна система банків має не лише виключне право емісії євробанкнот у межах зони євро, а й сприяє здійсненню заходів, змістом яких є зміцнення стабільності фінансової системи ЄС.

Європейська система центральних банків є незалежним інституціональним елементом Європейського економічного і валютного союзу, що проводить незалежну грошово-кредитну політику, основні напрями якої розробляє Європейський центральний банк, а центральні банки країн-учасниць відповідають за її дотримання. Найважливіше завдання грошово-кредитної політики Європейської системи центральних банків — забезпечення стабільності внутрішніх цін у середиьостроковому періоді. Цей показник визначається як темп приросту гармонізованого індексу споживчих цін, який не перевищує 2 % від аналогічного періоду попереднього року. Цінова стабільність у Європейському економічному і валютному союзі спирається на моніторинг, аналіз і прогнозування динаміки цін, визначення факторів ризику їх дестабілізації. Аналітичну базу для цього становить динаміка таких макроекономічних показників: середньої заробітної плати, валютних курсів, курсів цінних паперів.

Основні завдання, покладені на Європейську систему центральних банків, такі:

— визначення та здійснення валютної політики ЄС;

— проведення операцій з іноземною валютою;

— підтримка та регулювання офіційних іноземних валютних резервів держав-членів;

— сприяння злагодженому функціонуванню системи платежів.

Капітал Європейської системи центральних банків (5 млрд євро) та іноземний резервний актив (50 млрд євро) як джерела використовують національні банківські системи держав зони євро згідно з критеріями, що ґрунтуються на розмірі національного валового продукту та кількості населення.

Європейська система центральних банків є надзвичайно важливим компонентом Європейського економічного і валютного союзу. її рішення і діяльність роблять багато для того, щоб забезпечити успіх валютної інтеграції та спільної монетарної і валютної політики ЄС. Це, у свою чергу, є запорукою фінансової стабільності, важливою умовою довіри до системи економічного регулювання та невід'ємною складовою формування єдиної фінансової політики в рамках ЄС.