2.Масонство та національний рух

Як вже було сказано в Розділі І нашої роботи однією із особливостей масонського руху в Україні було поєднання його не тільки з суспільно-політичним рухом, як в Росії , але й з національним рухом.

На противагу Росії Україна була країною не тільки багатонаціональною, а ще й провінціальною, де панівна верхівка пишалася своїм іноземним походженням, будь-то німецьким, польським чи російським.

Через багатонаціональність панівного класу в Україні, який формувався різноманітними шляхами ( злиття малоросійської старшини з російським дворянством, приєднання польських земель після розподілів Польщі, приєдання до Росії в результаті російсько-турецьких багаточисельних війн новоросійських теріторій з багатими портами, які об”єднали Російську імперію з усіма країнами світу, пошуки щастя в великій Росії збіднілими дворянами із Швеції, Німеччини, Італії, врятунок шляхетного дворянства від Великої французької буржуазної революції, тощо), масонські ложі на Україні, як ніде пістріли прізвищами дворян з будь-яких країн світу.

Ми вже розглядали списки членів масонської ложі “Розсіяної темряви” в Житомирі в 1815-1819 роках, де понад 30 членів ложі 22 мають польські прізвища, один з членів - росіянин ( до нього можна приєднати ще двох почесних членів - графа Мусіна-Пушкіна та князя Лобанова - Ростовського), решта - французи та німці ¹¹⁵.

Серед членів Одеської ложі “Евксинського понту” ( біля 80 членів) більшість - французи (біля - 50), кілька італійських прізвищ, кілька - німецьких, тільки 3-4 польських. Росіяни ж були в основному теж почесними членами ¹¹⁶. Отже, більшість членів масонських лож в Україні - це іноземці (росіяни, поляки, німці, французи, італійці).

Освічена свідома частина населення України , що була рушійною силою суспільного руху в XVIII - першій чверті XIX ст. - поміщики, чиновники, - були в основному іноземного походження. Тільки на Лівобережжі переважали українські поміщики. В Південній Україні більшість поміщиків була російського походження, на Правобережжі - польського. Так в 1812 році в Київській губернії було 1170 російських і українських дворян і 43500 дворян польських ; серед останніх тільки 3000 мали землі і володіли селянами, тобто решта поповнювали армію службовців та чиновників ¹¹⁷. Якщо брати в відсотковому відношенні, то на Лівобережжі польські дворяни складали 1 % всього дворянства, на Правобережжі : в Київській губернії - 87 %, в Подільскій - 89 %, в Волинській - 93 % ¹¹⁸.

Цікавий факт, що в масонських ложах, які проголошували всесвітнє братерство, почали виникати національні риси. Це було пов”язано з тим, що для багатьох дворян масонська організація стала місцем, де збиралися люди, небайдужі до суспільно-політичних питань.

Польські дворяни, наприклад, шукали в масонстві осередок для відновлення Великої Польщі “від моря до моря”.

Вже в 1784 році на теріторії України була заснована масонська ложа “Великий Польський Схід”, що проіснувала 10 років, а потім відродилась знову в 1814 році. В 1817 році в Києві починає діяти ложа “Об`єднаних Слов`ян”, члени якої перебували під впливом ідеї панславізму, котра виникла в рядах польских легіонерів армії Наполеона. Фундатором ідеї був поляк Адам Чарноцький ( в літературі Зоріан-Доленго Ходаковський ). В 1819 році з`явилась ложа “Національне масонство“ під керівництвом Валеріана Лукасинського. В 1821 році було засновано польське патріотичне товариство, в якому поруч з панславистськими гаслами з`явилась також ідея відродження Польщі “від моря до моря”. Ця остання ідея була розповсюджена та поширена Товариством справжніх поляков , заснованому в 1822 році.

Поляки, що зовсім недавно мали велику могутню державу, раніше усвідомили свою національну єдність. Але в першій чверті XIX сторіччя в Україні розповсюджується нова хвиля підвищення національної свідомості. Український історик Н.Полонська-Василенко стверджує , що дві масонські ложі - Крем`янецька та Вишнивецька мали суто український характер.¹¹⁹ Саме в цьому регіоні найбільше було дворян українського походження, які розмовляли українською мовою, були далекі від великих багатонаціональних міст.

Цікавим залишається питання щодо існування так званого Малоросійського таємного товариства. Царський уряд дізнався про існування цього товариства з слідчих свідоцтв П. Пестеля¹²⁰. Із слів Пестеля історик Медведська Л.О. зробила висновок, що в планах Малоросійського таємного товариства було відокремлення України від Росії і приєднання її до Польщі¹²¹.

Керівником легендарного Товариства був Василь Лукашевич, переяслвський повітовий маршал(близько 1783-1866). В.Лукашевич був людиною освіченою, одного часу він займав посаду перекладача колегії закордонних справ в Петербурзі. В.Лукашевич вважається ймовірним автором відомої ”Історії русів”, яка друкувалася під авторством Григорія Кониського. Майбутній керівник малоросійського таємного Товариства пройшов шляхом члена двох масонських лож : “Любові до істини” в Полтаві та “Об”єднаних слов”ян” в Києві, був він також членом декабристського Товариства Союз благоденства.

До Малоросійського таємного Товариства також входили Семен Кочубей, Володимир Тарновський, брати Олексієви. Як ми бачимо, в національному відношенні Товариство було таке ж складне, як і всі ложі в Україні. Вірогідно, що В.Лукашевич був дотримувався самих радикальних поглядів з усіх членів Товариства.

Український дослідних історії декабристського та суспільного рухів в Україні М. Лисенко вважає , що програма Товариства була менш радикальною, ніж стверджував П.Пестель в своєму визнанні.¹²². Історик стверджує, що Малоросійське таємне товариство дійсно існувало, але через нечіткість програмних вимог, нерішучість його організатора та керівника В.Лукашевича так і не вийшло із стадії формування, не виробило якихось конкретних форм діяльності.

Дослідження російського історика А.І.Сєркова привели його до висновку, що Малоросійського та Київського таємних товариств , якими вони представлялись в доносах, не існувало ; ложу “Об`єднаних слов`ян” , а потім гурток В.Лукашевича треба визначити, як політичну організацію перехідного преддекабристського типу ¹²³. З таким висновком цілком можна погодитися.

В 1826 році всіх членів малоросійського таємного Товариства було заарештовано. Під час слідства В.Лукашевич заперечив існування Товариства, але це не звільнило його від покарання збоку влади : після ув”язнення в Петропавлівській фортеці Лукашевича відправили до кінця життя в його власний маєток в Боришпіль. Але всіх інших членів Товариства було звільнено за недостатністю доказів.

Як писав І.Рибаков “всі оці національні змагання з причин цілком зрозумілих , з причин історичної прагматики не вийшли за межі “козацької романтики” ¹²⁴. Історик О.Гермайзе пояснює цей факт тим, що “ українство тим часом монополізовалося романтичиним, політично-безсилим та анемічним українським інтелігентним поміщицтвом ” ¹²⁵.

На нашу думку, справа не тільки в цьому. На той час в Україні гостріше стояли соціальні проблеми, і їх насамперед треба було вирішувати. Дворяни, серед яких українців за походження було дуже мало, прагнули більше до слов`янського єднання. Так в масонському русі зіткнулися дві протилежні тенденції національного розвитку народів - відцентрова і доцентрова.

Взагалі не можна казати, що національної ідеї в Україні XVIII - першої чверті ХІХ сторіччя не існувало зовсім . Сучасні українські дослідники Ю.В. Сиволюб та В.Ф. Солдатенко підкреслюють, що ще Грушевський визначив, що формування українського етносу відбулося ще ще в середині XVII сторіччя і саме тоді став на боротьбу за своє визволення ¹²⁶. Але згодом національну ідею було забуто, але не поховано.

В Катехизисі Малоросійського Таємного Товариства були такі слова:

- Де зайшло сонце ?

- В Чигирині.

Занепад української ідеі в період, що ми розглядаємо, пов”язаний з тим, що в другій половині XVIII сторіччя російський уряд почав справжній наступ на українські культуру та ментальність. Це виражалося в насадженні російської культури, призначення на всі більш-менш провідні посади російських дворян, подальшому запізнілому закріпаченні селян.Малоросійську старшину за станом об”єднали з російським дворянством, і в 1790 році до Петербургу надійшло близько 20 тисяч заяв козаків про їх належність до дворянства.

Однак, не зважаючи на залицяння російського уряду до української верхівки, деякі дворяни прагнули до збереження хоча б деякої автономності України. Предводитель київського дворянства Василь Капніст в 1788 році подав Катерині ІІ проект відновлення лівобережних козацьких полків, який, звичайно, залишився без відповіді імператриці. Тоді в 1791 році В.Капніст від імені автономистично настроєної козацької старшини розпочинає переговори в Берлині з пруським урядом, які закінчилися листом з питанням, надісланим кабінет - міністру Евальду-Фрідріху Герубергу , зможуть чи ні козаки у випадку війни Росії з Прусією розраховувати на Прусію, щоб скинути панство Росії.

Та й Наполеон вважав Україну державою, де є велике коло дворян, що мають антиросійські настрої. Наполеон базував свою думку на донесінні військового атташе французького посольства в Петербурзі ( в останньому українська колонія налічувала 132 тис осіб), який стверджував, що багато з петербурзьких українців незадоволенні російським режимом. Наполеон одержав також донесіння від посла в Стамбулі Еміля Годена про те, що місцеві українські емігранти мають в Україні прибічників незалежної України.

Звичайно, що ідея незалежності була поширена в колишніх козацьких кругах ¹²⁷. Представники цих кол, як ми бачили були членами багатьох масонських лож, а згодом і членами Малоросійського Таємного Товариства. Масонами були Капністи, Кочубей, Кулябки, Лукашевичі, Родзянки, Скоропадські, Тарновські, Сулими, Хоменкі. Гетман України, призначений Катериною ІІ,Кирил Розумовський був членом варшавської масонської ложі” Трьох братів”, мав зв”язки з французькими масонами, масонами були Олексій Розумовський та йього сини ¹²⁸.

Цікавий шлях деяких дворян-масонів від ложі “Об”єднаних слов”ян” до Малоросійського Таємного Товариства, від гасла всесвітнього братерства до відокремлення в державу певного етносу. Не варто казати про закономірність зміни настроїв від об”днання до відокремлення. Навпаки, цей факт лише свідчить, що деякі дворяни, які шукали відповідей на свої питання з суспільно-політичним та соціальним забарвленням, так і не знайшли цих відповідей в масонських ложах, з їх мистикою та релігійною філософією, а йшли далі в своєму намаганні зробити щось справжнє, як і в випадку з майбутніми декабристами.

Отже, масонство для українського дворянства стало тільки першою сходинкою в розвитку його національної свідомості , першим кроком до визначення місця українського народу серед інших європейських народів.