«Я художник, я так бачу».
І в багатьох випадках я б яро підтримувала таку точку зору, але аж ніяк не в ситуації, яка стосується детективів…
Що ми отримуємо, якщо автор детектива вирішує дати собі волю і не дотримується елементарних законів жанру? Окрім того осаду невдоволення, який залишається після прочитання таких книг, ми отримує 100500 нових піджанрів, через які сперечаються літератури і якими бездумно користуються письменники-аматори. Ми отримуємо розмиті грані жанру, на кордони якого зазіхають всі, кому не лінь.
Сноу Чарльз П., Грин Гр., Френсис Д. Англійський детектив. : «Однак і сьогодні із усього переліченого беззаперечним постає лише останнє — очевидний факт існування детектива. У всьому іншому багато незрозумілого. Чи вважати, наприклад, гангстерський роман різновидом детектива або від кого вести генеалогію жанра в англійській літературі: від Конана-Дойла з його Шерлоком Холмсом. Від автора «Місячного каменю» Уілкі Коллінза чи Уільяма Годвіна, що написав роман с загадкою “Калеб Уільямс”. Та ж неясність і в принципіальних питаннях, враховуючи головний, — чи відноситься детектив до літератури взагалі.
Не лише в нас, але і в самій Англії є серйозні дослідники, які виносять — не без переконливо наведених доказів — детектив за межі художньої творчості. Є і протилежна тенденція — поширювати поняття “детектив” на будь-який твір, в сюжеті якого фігурує розкрите або приховане вбивство або злодіяння рангом нижче: припустимо, на “Злочин і кару” Ф.М. Достоєвського.
На наш погляд, не варто ні виносити детектив з літературного ряду, ні штучно «підставляти» видатні твори великої літератури під детектив».
Тобто, недотримання правил виносить детектив за рамки конкретного жанру, переплітає і губить йог між десятками інших більш відомих і краще конкретизованих жанрів. Цікаво, чи задоволеними був би Конан-Дойл, якщо б йому сказали, що його твори виносяться за межі художньої творчості. Цікаво, чи радів би Достоєвський, якщо б переживання і психологічну драму його персонажа підганяли під стандарти детективних творів. Думаю, що приємного в цьому було б мало…
Після всього написаного вище, перечислюючи вам розгалуження детективного жанру, хочу наголосити на одному. Підвиди детективів – це як український правопис: він постійно змінюється. Тому сприймати таку класифікацію, як єдину достовірну я вам не раджу.
Детектив закритого виду
Підвид, який, зазвичай, найбільш строго відповідає канонам класичного детективу. Сюжет будується на розслідуванні злочину, який здійснили в усамітненому місці, де перебуває строго обмежене коло персонажів. Нікого стороннього в даному місці бути не повинно, так що злочин може бути здійснено тільки кимсь з присутніх. Розслідування ведеться кимсь з тих, хто знаходиться на місці вчинення злочину, за допомогою інших героїв.
Цей вид детективу відрізняється тим, що сюжет в принципі виключає необхідність пошуку невідомого злочинця. Підозрювані очевидні, і робота сищика полягає в тому, щоб отримати про учасників події якнайбільше відомостей, на основі яких можна буде виявити злочинця. Додаткова психологічна напруга створюється тим фактом, що злочинцем повинен виявитися хтось з добре відомих людей, з тих, які перебувають поряд, і, зазвичай, не схожі на злочинця. Інколи в детективі закритого виду відбувається ціла серія злочинів (зазвичай — вбивств), в результаті яких кількість підозрюваних постійно зменшується (що особисто мені здається особливо інтригуючим).
Сиріл Гейр «Чисто англійське вбивство»,
Агата Крісті «Десять негренят»,
Борис Акунін «Левіафан».