Висновки

На основі проведеного дослідження можемо зробити наступні висновки:

1. Вирішення проблеми кінця історії залежить від експлікації історичного суб’єкта. Можна виділити три варіанти трактовки ідеї історичного фіналізму: (1) класичний, базований на вірі в існування трансцендентного суб’єкта історії; (2) некласичний – спирається на принцип доказовості й визнає іманентного суб’єкта історії – людину; (3) еклектичний – розглядає людину як творця історії, а сам історичний процес – підпорядкованим об’єктивним законам. Вони пропонують відповідно користуватися прийомами апріорного (1), апостеріорного (2) осмислення історії або ж поєднувати їх (3).

2. В кінці XX в. у всесвітній історії сталося фундаментальна зміна – Захід, заснований на принципах економічного і політичного лібералізму, здобув незаперечну перемогу – спочатку над залишками абсолютизму, а потім над фашизмом та комунізмом. Навіть комуністичний Китай, що представляє найбільшу і найстарішу в Азії культуру, не уникнув впливу західної ліберальної ідеї, про що свідчать реформи Ден Сяопіна. Здавалося б, Захід може, нарешті, зітхнути спокійно: у нього не залишилося жодних серйозних супротивників або, як інакше виражається Ф. Фукуяма, "ніяких життєздатних альтернатив". Але це – "піррова перемога", тобто перемога, обертається поразкою. Виявляється, що перемога лібералізму означає "кінець історії як такої, завершення ідеологічної еволюції людства і універсалізації західної ліберальної демократії як остаточної форми правління".

3. Треба віддати належне американському політологу: він ніяк не претендує на авторство щодо самої ідеї "кінця історії". Він прямо посилається на Г. Гегеля, який ще у 1806 р. бачив в ураженні Наполеоном стійкої прусської монархії, перемогу ідеалів Французької революції і що насувається універсалізація держави, що втілює принципи свободи і рівності: "все розумне стає дійсним, а все дійсне розумним".

4. Висуваючи свою версію "кінця історії", Ф. Фукуяма оговорюється: лібералізм переміг поки тільки в сфері ідей, свідомості; в реальному, матеріальному світі до перемоги ще далеко. Однак він упевнений, що саме цей, ідеальний світ і визначить в кінцевому рахунку світ матеріальний. Він навіть вважає, що для кінця історії немає необхідності, щоб ліберальними були всі суспільства. Цілком достатньо, щоб були забуті ідеологічні претензії на інші, більш високі форми співжиття.

5. Ф. Фукуяма говорить про важливий дефект суспільства ринкової економіки – його бездуховності. Він визнає, що багато хто, особливо релігійно налаштовані люди, "глибоко нещасні від духовної порожнечі ліберальних споживчих товариств". Але з цього не слід ні те, що релігія може стати перспективою постліберального розвитку, ні те, що цей дефект лібералізму усунемо політичними засобами.

6. Оцінюючи внесок Ф. Фукуями у розвиток сучасної політичної науки слід відзначити, що з його іменем пов’язана зміна парадигми в політико-соціальних дослідженнях, саме він охарактеризував проблематику комуністичного суспільства і неможливість його існування у Радянському Союзі.

7. Книги Ф. Фукуями оригінальні, автор не є послідовним прихильником якої-небудь однієї філософської й соціологічної школи. Він поєднує декілька течій для створення однієї – найкращої. Статті є завжди актуальними, відповідають тематиці сучасних політичних, соціальних і навіть екологічних проблем. Його сміливі заяви про кінець історії роблять його суперечливою постаттю нашого, сучасного суспільства. Звісно ж для України його погляди є невтішними, але у цьому слід винуватити тільки нас самих, бо що то за народ, що не може розібратися зі своїми слугами?