- •Тема 5. Гармонія особистості
- •2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода 6
- •3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів 8
- •1. Поняття: гармонія-психічна стійкість-адаптація (дезадаптація, психологічна нестійкість, дисгармонія)
- •2. Гармоні: особистість – середовище (світи-соціальний, природний, предметний)
- •Неузгодженість цих трьох світів
- •3. Гармонія: угодженість розвитку й функціонування основних сфер особистості: пізнавальної, емоційно-почуттєвої
- •4. Гармонія як вищий рівень інтегрованості(цілісності) порівняно зі стійкістю, та з адаптованістю
- •5. Гармонія як узгодженість (пропорційність ) простору, часу, енергії
- •Гармонія – як показники простору, часу і енергії особистості у просторах (аспектах буття) - фізичному (предметному), вітальному, соціальному, духовному
- •6. Гармонія: зовнішній простір і внутрішній простір
- •Рівновага подій наповненості зовнішнього й внутрішнього життя
- •7. Гармонія як благополуччя: духовне соціальне вітальне
- •8. Гармонія як стійкість опор (віри)
- •2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода
- •Почуття, що зближують, почуття, що віддаляють
- •Духовне буття
- •3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів
- •Функціонування
- •Адекватне функціонування
- •Критерії адекватного функціонування:
- •Самоуправління
- •Дерегуляція
- •Розвиток
- •Адаптація
- •Основні критерії адаптації:
- •Дезатаптація
- •Взаемозв'язок основних процесів людського буття.
- •Особистісний розвиток: потенціали, досягнення
- •Життєві цілі
- •Динамічна рівновага функціонування особистісної та напрцження
- •Розвиток особистості виявляється як безперервна зміна взаємодії із соціальним простором, його перебудови й розширення.
- •Процес самореалізації
- •Напруження самореалізації, яке перевищує ресурси саногенного потенціалу
- •Досягає бажаного статусу - соціального, групового, особистісного
- •Саногенний потенціал особистості
- •Контрольні питання
Особистісний розвиток: потенціали, досягнення
- процес постійні зміни особистості в напрямі дедалі повнішого розкриття своїх потенціалів і досягнення життєвих цілей, що неможливо без достатньої адаптованості особистості. Адаптованість також має процесуальний характер. Її не можна досягнути раз і назавжди, вона припускає гнучкість адаптаційних механізмів, їхнє тренування і підтримання в наявній формі. Без цього навряд чи можна сподіватися збереження життєздатності індивідуума.
Життєві цілі
особистості завжди пов'язані з якими-небудь змінами в навколишньому середовищі (будова, виробництво чого-небудь, одержання інформації, встановлення нових відносин тощо) і внутрішніми змінами (саморозвиток у бажаному напрямі, підвищення внутрішньої гармонії, зміцнення здоров'я і т. ін.). Зміни в зовнішньому середовищі неодмінно зумовлюють вияв активності в пошуку яких-небудь засобів освоєння простору.
Динамічна рівновага функціонування особистісної та напрцження
П. Жане розглядав особистість як інтегровану психологічну систему, яка відповідає завжди як ціле на вплив ситуації шляхом зміни візерунка функціональних і загальмованих компонентів. Підтримка цієї системи в стані динамічної рівноваги вимагає, згідно з Жане, значної психологічної сили і психологічного напруження. Якщо це напруження з тих чи інших причин знижується, відбуваються різні порушення функціонування особистісної системи, які утворюють основу неврозів ( Ярошевский, Анциферова). У теорії особистості Жане психологічна сила і психологічне напруження (активація вищих потреб) взаємозалежні, вони є енергетичною, динамічною гранню регульованої поведінки (Зейгарник).
Розвиток особистості виявляється як безперервна зміна взаємодії із соціальним простором, його перебудови й розширення.
Збільшується кількість міжособистісних зв'язків, посилюється вплив у професійній та інших життєвих сферах, зростає обсяг знань, що також створює основу для розширення простору особистості. Підвищений рівень напруження зумовлює внутрішній дисонанс і зниження настрою. Одні люди розв'язують завдання гармонізації своїх відносин із середовищем, пристосовуючись до нього, інші - змінюючи середовище під свої потреби.
Процес самореалізації
визначає особистісну динаміку в широкому тимчасовому масштабі, основні риси життєвого шляху особистості. Процес адаптації також триває ціле життя, оскільки соціальну адаптованість не можна знайти раз і на ціле життя. Змінюється навколишнє середовище, змінюється людина, і завжди тією чи іншою мірою існує потреба в адаптації.
Отже, і розвиток особистості, і адаптація вимагають напруження
У гармонізації внутрішнього світу особистості, підвищенні стійкості її настрою навряд чи є місце простій залежності - що менше напруження, то вищий настрій. М. Сельє писав про те, що різним людям потрібні для щастя різні ступені стресу. Він наводив слова лауреата Нобелівської премії Альберта Сент-Д'єрд'ї: «Щастя - це значною мірою реалізація самого себе, тобто задоволення всіх духовних і матеріальних потреб». Розвиток особистості припускає переживання незадоволеності собою, що також може спричиняти напруження. Але напруження потенційно містить небезпеку перевищення допустимого рівня та зниження настрою і виникнення несприятливих станів. Збереження стійкого настрою, «настроєність душі», гармонія розвитку пов'язані з помірним напруженням, що не призводить до дискомфорту. Під помірним напруженням розглядають таке, що відповідає особистим та індивідним ресурсам, можливостям людини.
