3. Гармонія: угодженість розвитку й функціонування основних сфер особистості: пізнавальної, емоційно-почуттєвої

Ще один аспект гармонії особистості - угодженість розвитку й функціонування основних сфер особистості. Зі Середніх віків у західній цивілізації домінують цінності розвитку пізнавальної (когнітивної) сфери особистості. Однак велика кількість знань не робить автоматично людину ні гармонійнішою, ні благополучнішою, ні щасливішою. Такий однобічний розвиток призвів у XX ст. до науково-технічної революції без адекватних, розмірених просувань у гуманітарному розвитку. Саме в цьому причина руйнування екології планети й « топтання на місці» в духовній сфері. Це також спричинює брак розвитку емоційно-почуттєвої сфери, невротизацію суспільства і заниження життєвого тонусу людей у багатьох, зокрема й високорозвинених (технологічно) країнах. На контроль і стримування емоцій затрачають чимало енергії.

Розглядаючи гармонію, широко використовують різні поняття:

• загальнонаукові (рівновага, цілісність, інтегрованість),

• природничі (адаптація, здоров'я),

• гуманітарні (благополуччя, соціальна зрілість, особистісна зрілість, душевна рівновага).

Здебільшого поняття гармонії розкривають через поняття узгодженості й доцільності.

«Узгоджений» - це такий, що досяг єдності, «доцільний» - у якому правильно співвідносяться його частини.

4. Гармонія як вищий рівень інтегрованості(цілісності) порівняно зі стійкістю, та з адаптованістю

Гармонія - вищий рівень інтегрованості особистості порівняно зі стійкістю особистості, а стійкість - вищий рівень інтегрованості особистості порівняно з адаптованістю.

Інтегрованість особистості - це її цілісність (відповідно до етимології терміна «інтеграція»). Поняття гармонії та інтегрованості досить тісно пов'язані, але не еквівалентні. Особистість може бути інтегрованою й негармонійною. Але не може бути гармонійною і неінтегрованою.

5. Гармонія як узгодженість (пропорційність ) простору, часу, енергії

Гармонія особистості - це узгодженість і пропорційність основних аспектів буття особистості:

• багатовимірного простору особистості, часу й енергії особистості (і потенційної, і реалізованої).

• Пропорційність кількісних характеристик простору, часу й енергії особистості можна конкретизувати як пропорційність між обсягом простору особистості, швидкістю особистісного часу і рівнем енергії особистості.

Крім того, це

• зіставлення зовнішнього і внутрішнього простору особистості, їхня досить тісна пов'язаність; зіставлення зовнішнього і внутрішнього часу особистості; співвіднесеність потенційної й реалізованої енергії; пропорційність енергетичних та інформаційних ресурсів.

Гармонія - це також рівновага між відчуттям самодостатності і відчуттям спільності (спільності, наприклад, в адлерівському значенні).

Гармонія – як показники простору, часу і енергії особистості у просторах (аспектах буття) - фізичному (предметному), вітальному, соціальному, духовному

У вивченні особистості застосовують загальнонаукові поняття. Простір, час і енергію особистості варто розглядати в чотирьох основних аспектах її буття: фізичному (предметному), вітальному, соціальному, духовному. Оскільки особистість є вищим інтегратором у людині, то одна з граней особистісної гармонії - узгодженість усіх аспектів її буття.

Існування у фізичному просторі (фізичне буття) - це існування у світі тіл і предметів, залученість у світ неживої природи (залученість індивіда як тіла). Жодне функціонування людини, ефективна поведінка, діяльність і життєдіяльність неможливі поза світом предметів і речей, без адекватного відображення характеристик цього світу. Тіло будь-якої людини має цілком очевидні фізичні характеристики. У фізичному просторі людина існує як (фізичне) тіло.

Існування у вітальному просторі (біологічне буття) - це життєдіяльність, залученість у світ живої природи як індивіда. Уся життєдіяльність людини підпорядкована біологічним законам і неможлива поза світом живої природи.

Існування в соціальному просторі (соціальне буття) - це соціальне життя, залученість у світ людей як особистості, як члена макро- і мікросоціуму. Соціальне буття - це заглибленість у міжособистісні відносини, реалізація прагнення зберегти міжособистісні відносини або змінити їх у бажаному напрямі, розширити свій вплив, посилити авторитет тощо. Поза соціальним простором людина не може задовольнити свої соціальні потреби. У ньому представлені минулі покоління цього соціуму і його історія. Соціальне буття зберігає їх у вигляді традицій, стійких соціальних норм, правил. Але соціальний простір є насамперед простором сучасників, співтовариством людей, які виявляють активність, безпосередньо спілкуються один з одним і впливають один на одного.

Існування в духовному просторі - це духовне життя, залученість у світ духовний як суб'єкта, що має духовні потреби; залучення до вищих цінностей людського буття. Духовне життя - це також реалізація прагнення внести свою частку в збереження вищих цінностей. Діяльність, спрямована на розширення кола людей, які приймають ті цінності, які суб'єкт обґрунтував, або цінності, до яких він приєднався як послідовник. У духовному просторі суб'єкт належить усьому людству, є його частиною. Простір духовного буття - особливий.

Духовний світ відносно незалежний від інших просторів - фізичного, вітального і соціального. Духовне буття більш інерційне, ніж соціальне, оскільки природні, економічні та інші зміни чинять на нього опосередкований вплив.