2. Розвиток професійної відповідальності та його виміри

Проблема відповідальної поведінки особистості настільки тісно пов'язана з різними проблемами науки, що її успішне розв'язання значною мірою визначається осмисленням того вкладу, який внесли в дослідження методологічних проблем відповідальності Л.С.Виготський[³⁸], Г.С.Костюк[³⁹], О.М.Леонтьєв[⁴⁰], Д.М.Узнадзе[⁴¹], а також у дослідженні проблем етики, загальної, соціальної і педагогічної психології, самосвідомості особистості, психології виховання і мотивації (В.Т.Асєєв[⁴²], О.Г.Асмолов[⁴³], Г.О.Балл[⁴⁴], М.Й.Борішевський[⁴⁵]).

Аналіз наукових джерел показує, що дослідниками недостатньо розкрито проблему відповідальної поведінки, в основному увага звернена на вивчення відповідальності як особистісної якості людини. Вагомий внесок у розробку проблеми відповідальності внесли вчені, які досліджували ії окремі аспекти (К.О.Абульханова-Славська[⁴⁶], М.Й.Боришевський[⁴⁷]). Проте, існуючі підходи до вивчення відповідальності особистості ґрунтуються на етичних концептуальних схемах та функціональних моделях, які важко піддаються експериментальній перевірц. Крім того, в них не реалізується цілісний підхід.

Результати аналізу свідчать, що поняття "відповідальності" та "відповідальної поведінки" не набули цілісної експериментальної верифікації. Дослідники вказують на те, що теорія, методика та практика виховання в умовах різних професійних середовищ ще не дістали всебічного психологічного обґрунтування (М.Й.Боришевський[⁴⁸], І.А.Зязюн, М.Г.Стельмахович, М.Д.Ярмаченко [⁴⁹.]). Відсутність досліджень проблеми відповідальної поведінки та шляхів ії виховання гальмують розробку й впровадження у виховний процес нових педагогічних технологій.

Значна частина визначень «відповідальності» вiдображають етико-фiлософський i соцiально-психологiчний змiст. Коли науковці розглядають проблему виховання вiдповiдального ставлення особистостi до діяльності, то акцентують увагу лише на обов'язку перед суспільством (Л.Є. Коршунова, І.П.Нечаєва, А. Л. Шнірман [⁵⁰]). Проте, вiдповiдальнiсть — одна з найбiльш загальних властивостей особистостi, яка об'єднує компоненти афективно-мотивацiйної, iнтелектуальної та дiяльнісно-поведiнкової сфер людини (К.А.Абульханова-Славська[⁵¹], С.Л. Рубінштейн [⁵²]). Особистість через цю категорію виявляє себе як суб'єкт діяльності та спілкування М.Й.Боришевський[⁵³].

Дослiдники видiляють два критерiї прийняття відповідальності К.А.Абульханова-Славська [⁵⁴.] По-перше, це узгодженiсть необхiдностi та бажань і потреб особистостi, або виникнення iнiцiативи як вихiд за рамки необхiдного. По-друге, це реалізація людиною необхiдностi своїми силами, самостiйно i вiдповiдно до вимог, пред'явлених до самої себе.

Однією з характеристик вiдповiдальностi є суб'єктивна й об'єктивна величина її обсягу, яка визначається співвідношенням свободи й необхідності. Свобода може реалізуватися лише через відповідальність, а остання - через свободу А. Маслоу[⁵⁵], В. Франкл [⁵⁶].

Проблема вiдповiдальностi була предметом уваги таких зарубiжних авторiв, як (Ж. Пiаже, Л. Колберг, А. Блазi, К. Хелкама, Ф. Хайдер)[⁵⁷]. Так, Ж.Пiаже видiляє об'єктивну i суб'єктивну вiдповiдальнiсть. Для Л. Колберга основною проблемою було з'ясувати зв'язок мiж розвитком когнiтивних структур та становленням моральних почуттiв і дiй iндивiда. На основi теорiї Л.Колберга психолог К. Хелкома бiльш детально дослiдив й описав стадiї розвитку вiдповiдальностi.

Багато авторiв (К. Хелкома, Л. Колберг, Д. Лавiнджер, Т. Лiскона)[⁵⁸]. вiдзначають, що сформованiсть внутрiшньої вiдповiдальностi є головним критерiєм оцiнки рiвня моральної зрiлостi особистостi в цiлому. У цьому зв'язку викликає зацiкавлення дослiдження Ф. Хайдера, у якому вiдповiдальнiсть розглядається, залежно вiд зовнiшнiх умов, за яких вiдбувається дiя.

У структурі відповідальності дослiдники видiляють три складові: когнiтивна, афективно-мотивацiйна i поведiнкова (конативна). Так, перша складова включає систему засвоєних особистiстю знань про норми поведiнки та сутнiсть вiдповiдальностi. Друга складова - афективно-мотивацiйна - включає в себе iєрархiзовану систему мотивiв соцiально-вiдповiдальної поведiнки й емоцiйнi переживання, якi пов'язанi з предметом та iнстанцiєю вiдповiдальностi. Нарештi, третя складова виражається у виборi та здiйсненнi певної лiнiї поведiнки окремих її актiв, що випливає з норм вiдповiдальностi. Усi три компоненти характеризуються валентнiстю та складнiстю і пов'язанi з глибинними особистiсними утвореннями, у яких працівник цiлiсно виражається як суб'єкт зовнiшньої чи внутрiшньої дiї, поведiнки та дiяльностi.

Психологи (К.А. Абульханова-Славська[⁵⁹], М.В. Савчин[⁶⁰]) обгрунтовують показники вiдповiдальностi: 1) розумiння та усвiдомлення особистістю важливостi дотримання та виконання обов'язкiв iнших людей i своїх особистих; 2) передбачення можливих труднощiв у виконаннi доручень; 3)планування способiв подолання цих труднощiв; 4) позитивне переживання завдання i очiкування радостi вiд виконання обов'язкiв та ін. Сам розвиток вiдповiдальностi вiдбувається у напрямку гармонiзацiї рацiональної, емоцiйно-мотиваційної i поведiнкової складових (М.В. Савчин[⁶¹]).

Специфiка відповідальності, насамперед, виявляється саме в особливостях її мотивацiйно-емоцiйної складової як внутрiшньої основи поведiнки особистостi. Виникнення мотиву як багатовимiрного психологiчного утворення опосередковується рефлексивними процесами особистостi, коли вона "враховує, оцiнює, зважує обставини, у яких знаходиться; iз спiввiдношення мiж ними i народжується мотив у його конкретнiй змiстовностi, необхiднiй для реальної конкретної дiї" (С.Л.Рубінштейн[⁶²]). Мотивація поведінки тісно пов`язана із самосвідомістю особистості (Б.Н.Ананьєв[⁶³], С.Л.Рубінштейн[⁶⁴], Ш.А.Надірашвілі[⁶⁵]).

Процес становлення нових потреб та мотивiв дiяльностi суб'єкта супроводжується внутрiшнiми суперечностями (Л.І.Анциферова[⁶⁶], В.А.Іванніков[⁶⁷], А.Н.Леонтьєв[⁶⁸], Д.А.Леонтьєв[⁶⁹], К.Обуховський[⁷⁰], Х.Хекхаузен[⁷¹]). Так, якщо "в реальних умовах через певнi причини процес, наприклад, цiлетворення, стає неможливим i цiлi не формуються, то поведiнка не починається, а мотив залишається у потенцiйному станi, пiдтримуючи лише готовнiсть до дiї" (А.Н.Леонтьєв[⁷²]). Багато авторiв надають важливого значення засобам діяльності (вміння, навички, операції, звички) в iнiцiюваннi поведінки, так як поза нею "мета залишається лише абстрактним прагненням" (А.Г.Спіркін). Обмаль фізичних, психiчних чи духовних сил призводить до того, що мотив не спонукає поведiнку (В.А.Іванніков). На виникнення спонукання впливає суб'єктивна ймовiрнiсть очiкуваного успiху поведiнки та ймовiрнiсть пiдкрiплення. Одним з чинникiв, що впливає на iнiцiювання дiяльностi, є поведiнка iнших людей (Ф.Олпорт[⁷³], Т.Ньюкомб[⁷⁴]).

Важливою в аналiзi є проблема співвідношення субстанцiйного (стiйкі психологiчні утворення особистостi) та актуального (психофiзiологiчнi та особистiснi стани i процеси) в мотивацiї вiдповiдальної поведiнки. А.Г.Асєєв[⁷⁵] видiляє двi тенденцiї у функцiонуваннi мотивацiї: змiстова, яка спрямована на досягнення деякого позитивно значущого, бажаного стану дiйсностi та уникнення негативного, незначущого, небажаного стану; динамiчна тенденцiя як спонукання до реалiзацiї потреб, що пов'язанi з самим процесом дiяльностi.

Дослiдники проблеми досить справедливо вказують на регулююче значення пізнавальних та емоційних процесів у здійсненні діяльності й поведінки, що беруть участь у переоосмисленні ситуації, змінюють спонукальну силу ситуативних мотивів та їх ієрархію. При повторюванні умов мотиваційна дія автоматизується і переходить у своєрiдну звичку (мотивацiйна установка або смислова установка, за О.Г.Асмоловим [⁷⁶]).

У дослiдженнях показано, що потреба особистостi у самоствердженнi виконує функцiю одного з важливих чинникiв морального розвитку, постiйно стимулюючи моральний саморозвиток (М.Й.Боришевський[⁷⁷], П.Р.Чамата[⁷⁸]).

Серед загальних механiзмiв, якi забезпечують прийняття обов'язку людини, дослiдники проблеми видiляють психічне зараження, наслiдування референтних особистостей i ровесникiв, iдентифiкацiю з ними, емпатiю, усвiдомлення, смислотворення та саморегуляцiю (К.Абульханова-Славська[⁷⁹], Ш.А.Надірашвілі[⁸⁰], З.Фройд[⁸¹], Х.Хекхаузен[⁸²]). Феноменологічно саморегуляцiя мотивацiї проявляється як процес вибору мiж рiзними можливими дiями, позицiями, смислами з урахуванням поєднання потреб, цiннiсних орiєнтацiй, iнтересiв, подолання ситуативної амбiвалентностi спонукальної сфери, "пошук" спонукань з більшою імперативною силою, з'єднання потенційної та актуальної мотивацій.

Основним методом психологічного аналізу відповідальності служить метод аналізу внутрiшньої активностi особистості (мотивацiї, переживань виникнення намiру тощо) та виявiв її поведінки у цiлiснiй життєдiяльностi суб'єкта вiдповiдальностi. Мiж тим, у вітчизняних психологічних дослідженнях недостатньо використовується метод аналізу iндивiдуальних випадків та перспективного, але малорозробленого ситуаційного підходу.