14.Юридичні факти і фактичні склади.

Юридичні факти — це певні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин, прав та обов'язків.

Лише за наявності норм права без юридичного факту т.зв. конкретні правовідносини неможливі. Юридичний факт — передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права (у даному разі — смерть спадкодавця).

Ознаки юридичних фактів

полягають у наявності/відсутності певних явищ чи процесів матеріального світу;

мають конкретний зміст, існують у певному місці і часі;

несуть інформацію про стан суспільних відносин, що входять до предмета правового регулювання;

мають зовнішню об'єктивацію: думки, духовне життя людини не можуть бути юридичними фактами;

зафіксовані у встановленій законодавством формі;

прямо чи непрямо передбачені нормами права;

тягнуть за собою передбачені нормою юридичні наслідки.

Фактичний склад - сукупність юридичних фактів, які відповідно до законодавства необхідні для виникнення, зміни або припинення правовідношення. На відміну від складного юридичного факту, фактичний склад складається з окремих явищ-юридичних фактів, тоді як складний юридичний факт – це багатоаспектне одне цілісне явище.

Фактичний склад

складається з елементів, передбачених певною нормою права - юридичних фактів (або також "умов");

між елементами існує системний зв'язок;

лише за наявності усіх елементів настають правові наслідки;

сам по собі може бути елементом іншого фактичного складу.

Класифікація фактичного складу[ред. • ред. код]

за змістом[ред. • ред. код]

однорідний - об'єднує факти, які належать до тієї ж галузі права;

комплексний - включає факти, належні до різних галузей права.

за ступенем визначеності[ред. • ред. код]

абсолютно визначені - всі елементи повністю передбачені в правових нормах

відносно визначені (напр., бланкетні) - елементи, не повністю передбачені в правових нормах, відповідні суб'єкти мають певну свободу розсуду для вирішення питання у порядку індивідуального регулювання з урахуванням конкретних обставин справи.

за структурною складністю[ред. • ред. код]

прості - накопичення фактів є вільним, враховується у будь-якому порядку;

складні - накопичення фактів є послідовним, у суворо визначеному порядку і твердій залежності.

за ступенем завершеності нагромадження фактів[ред. • ред. код]

завершені - процес накопичення юридичних фактів закінчений, відповідні правові наслідки настануть або можуть настати;

незавершені - процес накопичення юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків, не завершено.

15. Поняття та форми реалізації права.

Реалізація норм права — це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права. Форми реалізації правових норм:

— використання — це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб'єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права (реалізація права на вищу освіту);

— виконання — форма реалізації зобов'язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб'єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація положень КК України про надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані);

— дотримання — це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами (наприклад, не порушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху);

— застосування правових норм — це організаційно-владна діяльність компетентних органів держави з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих обставин та персоніфікованих суб'єктів (рішення суду).