1.Поняття та ознакидежави. Атрибутидержави.

Держава - це суверенна політико-територіальнаорганізаціявладипевноїчастининаселення в соціальнонеоднорідномусуспільстві, щомаєспеціальнийапаратуправління і примусу, здатна за допомогою права робитисвоївеліннязагальнообов'язковими для населеннявсієїкраїни, а такожздійснюватикерівництво та управліннязагальносуспільними справами. До основнихознакдержавивідносять: а )суверенітет;

б) територіальнерозселеннянаселеннякраїни;

в) наявністьапаратууправління та примусу;

г) здатністьвидаватизагальнообов'язкові правила поведінки;

ґ) здатністьзбиратиподатки, робитипозики і даватикредити;

д) спроможністьвиражати й захищатиінтересипевноїчастининаселення.

Атрибутидержави є їїідентифікаційниминаціональними символами, пов’язаними з розвиткомтитульноїнації та їїроллю у становленнідержавності на певнійтериторії.

2.Поняття права .Основнітипиправорозуміння.

Право — це система загальнообов'язкових правил поведінки (правових норм), котрі встановлюються і охороняються державою, виражають загальні інтереси населення держави, спрямовані на регулювання суспільних відносин та задоволення загально-соціальних потреб.

- право - це система правових норм;

- це правила поведінки загального характеру;

- ці правила мають загальнообов'язковий характер;

- вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

- формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

- установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;

- у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;

- правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Праворозуміння (розуміння права) - це інтелектуальний процес осмислення права, певне його бачення, виражене в конкретних концепціях про його функціонування, що письмово викладені й оприлюднені шляхом опублікування. Будь-яка методологія (а їх безліч у теорії права і держави) пов'язана з конкретним праворозумінням (баченням права). По суті, праворозуміння (правоуявлення, право-погляд) є вторинним, похідним від усього правового, що реально діє; воно залежить від особливостей правосвідомості, інтелекту його носія. Тому праворозуміння не можна зводити лише до визначення поняття "право".

Природно-правовий (ідеологічний, аксіологічний).

За цією концепцією, права людини мають пріоритет перед інтересами держави, людина народжується з набором природжених прав, які не повинні відчужуватися державою. Держава, утворюване нею позитивне право (закон), мають захищати природні права людини.

Позитивістський (нормагивістський).

Вихідна форма буття права - норма права. Право тлумачиться як владне творіння держави, як система норм, викладених у законах та інших нормативних актах, що виражають державну волю ("позитивне право") і відірвані від реальних суспільних відносин. Закон і право ототожнюються; вважається, що владна примусовість є визначальною ознакою такого права; зв'язок між правом і мораллю заперечується. Утверджується, що держава творить справедливі норми права (навіть якщо в них закріплене свавілля), тому оцінювання їх (справедливі чи несправедливі) виключається. Права людини розглядаються як дарування держави, тобто людина ставиться у пряму залежність від держави та її органів.

Соціологічний.

Вихідна форма буття права - суспільні відносини; відносини, що складаються у сфері правозастосування. Право вважається упорядником суспільних відносин завдяки його застосуванню суддями та службовими особами до конкретних життєвих ситуацій ("живе право"). Що стосується норм права, втілених в законах держави, то вони вважаються другорядним проявом права, таким, що не виходить безпосередньо із життя ("мертве право"). Наявним є протиставлення права ("право у житті") і закону ("право в книгах"). По суті, правом визнається його функціонування, "дія" у конкретних суспільних відносинах. Саме застосувачі права (судді, адміністратори) визнаються нормотворцями, оскільки вони відтворюють у своїх правових актах обов'язкові нормативи, що склалися у суспільному середовищі.