15. Рецептивна естетика як наука про читача та читання.

Рецептивна естетика – напрям в наці і критиці, що виходить з уявлення про те, що твір виникає і реалізується у контакті з читачем, який визначає конкретний історичний характер сприймання і розуміння твору.

Основний предмет рецептивної естетики – рецепція або сприймання твору.

Виникає Р.Е. в середині 20-го століття в Німеччині як реакція на іманентний аналіз твору. До цього в науці провідну роль мав структуралізм (згідно з ним, твір – замкнута система). Р.Е. – це критична реація на структуралізм: «Твір николи не замкнута система, не буває сталим, він змінюється у процесі читання».

Р.Е. цікавить:

• Читач;

• Читання як процес

Р.Е. не зосереджена на конкретних творах.

Роман Інгарден – основоположник школи Р.Е. Визначил 4 типи буття.

1) абсолютное (стационарное);  2) идеальное (вне времени);  3) реальное (темпоральное и, вследствие этого, бесконечно дробное, делимое и нечеткое);  4) чисто интенциональное (вневременное или кажимо временное). 

Кожен читач має власну версію текстуального значення, адже індивідуальне сприймання спирається на індивідуальний, інтелектуальний і емоційний досвід, а це роздрібнює значення твору на безліч «індивідуальних сприймань» і призводить до суб’єктивізму.

Проте саме такий контекст стає сприятливим для розробки ще однієї літературознавчої теорії, яка отримала назву «рецептивна естетика».

Теорія рецепції (лат. гесеріtіо – прийняття, сприйняття) започаткована Гансом-Робертом Яуссом та Вольфгангом Ізером у 60-ті роки XX ст. Головна засада рецептивної естетики – активна роль читача у процесі пізнання літературного тексту.

Г.-Р. Яуссу належить концепція «горизонту сподіваного». «Горизонти» – категорії, що позначають рівень сприймання художнього тексту. Крім «первинного горизонту», з яким пов’язана естетично-смислова спроможність тексту в момент його створення, є «пізніші горизонти»: «горизонт досвіду реципієнта», що вступає в контакт з «первинним» і з будь-яким «чужим» горизонтом (це можуть бути літературознавчі дискурси); «горизонт сподіваного» (те, чого чекає читач від твору, що в ньому шукає, у чому його інтерес), який має вирішальне значення в естетичному прочитанні твору і залежить від загальної культури реципієнта, його естетичного досвіду, здатності розуміти «мову мистецтва».

Рецептивна естетика розглядає художній текст як зорієнтовану на читача відкриту структуру, вивчає читацькі реакції, оцінки. У системі «автор – твір – читач» увага акцентується на останньому компоненті. У. Еко доводив, що у структурі художнього твору закладено можливості та перспективи для творчої взаємодії з читачем, гри його уяви («Відкритий твір»).

Проблему рецепції літературного твору потрібно розв’язувати з погляду естетичної природи художнього слова, беручи до уваги такі принципові особливості:

1. Рецептивний підхід передбачає діалог між твором та читачем; структура словесного твору розрахована на потенційний діалог, тому вона діалогічна за своєю природою.

2. Художній твір, хоч і має свій інваріант (реалізований авторський задум), у художньому сприйманні багатоликий, багатогранний, тобто йому властива рецептивна варіантність.

3. Характер рецепції залежить від того, що зображено у творі, емоційно-психологічного стану читача в момент сприйняття твору (настрій), рівня культури, естетичного досвіду, розуміння літератури (її естетичної природи, законів художньої умовності, ігрової функції тощо), здатності перевтілюватися, піддаватисясугестії слова.

4. Реципієнт – не споживач літератури, а співучасник творчого процесу (його функція – відтворення, співтворчість).

5. Будь-яка рецепція має право на самовияв і не повинна залежати від думки автора, літературного критика чи іншого інтерпретатора.

6. Художня мова – це мова гри. Рецепція художнього твору – також гра за певними правилами. Грати або підігрувати може той, хто розуміє і приймає ці правила.

7. Рецепція – це завжди нове прочитання художнього твору. Йдеться не просто про багатоваріантність інтерпретації (тим більше коли це твори різних історичних епох), а про нетотожність різночасового сприймання і тлумачення твору.