14. Природа розуміння.

Розуміння – це ще одна операція; це процес, розтягнутий у часі; процес усвідомлення змісту і смислу твору.

Результатом процесу розуміння є більш-менш розгорнута думка про твір, його зміст і смисл.

Думка => означає, що вона одна.

Більш-менш розгорнута => означає, що під час розуміння / враження ми пов'язуємо власні роздуми із іншими (1глава+2 глава). Це частини однієї думки, але вона більш-менш повна, і більш-менш розгорнута. Тут іде мова про смислові зв’язки.

Смисл існує в формі твору.

Процес розуміння завжди плюральний або множинний. Розуміння передбачає багатоманіття (завжди налаштоване на можливість бачення варіантів. Всі ці варіанти між собою є рівноправні).

Зміст і смисл знаходяться у тексті, коли ж триває процес розуміння, то зміст і смисл знаходяться у свідомості, тобто зміст і смисл стають надбанням моєї свідомості, я їх усвідомлюю.

У власній свідомості зміст і смисл знаходяться у неповній версії, я привласнюю те, що мені цікаво; те, що для мене важливо.

Зміст і смисл у свідомості ≠ змісту і смислу у тексті

Процес розуміння індивідуальний, триває він з різною інтенсивністю і напряму. Він залежить від познавальних можливостей особистості:

Коли в нашу свідомість потрапляє інформація, ми починаємо її обробляти, ми починаємо її бачити на фоні того, що у нас вже є. І тому, чим більше контенту в нашій свідомості, чим складніше процеси в ній відбуваються, тим процес розуміння буде якіснішим, глибшим.

Постійне читання сприяє розвитку пізнавальних здібностей (це налаштованість свідомості на процеси – аналіз і т.д.).

Результативність розуміння => індивідуальна.

Розуміння не вимирюють в правильності чи неправильності. Його результат вимірюється категоріями:

• Глибоко/не глибоко;

• Адекватно / не адекватно (далеко/на межі/недалеко)

Глибина може бути різною. Чим більш заповненою і розгорнутою є думка, тим більшою є глибина розуміння.

Неадекватне розуміння – думка є, але вона не про твір.

Рикер: «Найважливішою рисою процесу розуміння є саморозуміння». Розуміння здійснює особистість – «мене».

Розуміння – процес, що вимагає долання бар’єрів/ перетворення себе, вимагає включення мене туди: робота свідомості.

У зв’язку зі здатністю процеса розуміння, твір поділяється на 3 типи:

1. Твори, що мають малу кількість опорних точок;

Такі твори передбачають дуже широку варіативність розуміння. У них зміст і смисл дуже суттєво відрізняється (Книга «Апокаліпсис» у Біблії). Зміст один, а смислів багато.

2. Певну кількість опорних точок; (опорні точки є, але їх не багато. Це художні твори, публіцистика)

3. Мають значну кількість опорних точок (наукові твори, масова література).

15. Пояснення і розуміння як операції інтерпретації твору (за п. Рікером).

П. Рікер виокремив три етапи розуміння літературного тексту:

1) аналіз змісту і форми твору;

2) процес читання, який зумовлює певну реакцію читача;

3) привласнення значення тексту (текст стає надбанням уяви та свідомості читача).

Посилається на дільтея: щодо відмінностей пояснення та інтерпретації в акті читання: або пояснюється у стилі природничих наук, або інтерпретується у стилі історика.

Однак Рікер говорить про співвідношення цих понять

За Дільтеєм — початкова опозиція між поясненням і розумінням (а не інтерпретацією)

Дільтей говорить, що пояснення і розуміння дві сфери реальності — природничих і гуманітарних наук.. Пояснення і розуміння служать цим реальностям, аби відокремитися Природа — світ об'єктів які запропоновані дя наукового спостереження Розум- сфера психологічних інидивідуальностей у які кожне розумове життя здатне себе перемістити.

Дільтей говорить, що внутрішнє життя передається в зовнішніх ознакахякі можна відчути і розуміти як знаки іншого розумового життя.

Це розуміння, інтерпретація якого є особливою сферою.

Таким чином інтерпретація — це мистецтво розуміння.

Таким чином розуміння, як пізнання лежить в основі співвідношення розуміння — інтерпретація.

Однак Рікер ставить запитання: ЧИ НЕ Є ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РІЗНОВИДОМ РОЗУМІННЯ, ЩО РОЗБИВАЄ ЖАНР.

ВІН говорить, ПРО ПСИХОЛОГІЮ РОЗУМІННЯ - ВКЛЮЧЕННЯ ГЕРМЕНЕВТИКИ ДО СФЕРИ РОЗУМІННЯ Тут він посилається на Фрідріха Шлеєрмахера: говорить про внутрішнє розщеплення герменевтичного проекту : кінцева мета герменевтики — зрозуміти автора краще, ніж він розуміє себе ВІН ГОВОРИТЬ ПРО ЛОГІКУ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ Функція герменевтики — засновувати теоретично, наперекір постійному вторгненню романтичної примхи і скептичного суб'єктивізму у володіння історії, універсальну обгрунтованість інтерпретації, на яку спирається будь-яка впевненість в історії ОТЖЕ, ГЕРМЕНЕВТИКА здійснює мету розуміння, тільки визволяючись від безпосередньості розуміння інших ,від, скажімо, діалогічних значень. РОЗУМІННЯ ПРАГНЕ збігтися з вінутрішнім життям автора, уподібнитися до нього., відновити творчі процеси, які породили твір. ЗНАКИ ЦЬОГО ТВОРЕННЯ (за Шлеєрмахером) — взаємозв'язок внутрішньої і зовнішньої форми твору, яка робить його цілим. Вітлення життя в конкретні форми означає більш непряму і опосередковану характеристику інтерпретації СЕБЕ ТА ІНШИХ. Але це Я та ІНШІ постають як психологічні терміни, яких дотримується інтерпретація.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЗАВЖДИ СТАВИТЬ ЗА МЕТУ ВІДТВОРЕННЯ ЗНАНЬ, ЯКІ МИ ОДЕРЖАЛИ В ЖИТТІ.

Поняття розуміння та поясненні нероздільні: Сравнивая повествовательное понимание, свойственное художнику, и объяснение, характерное для научной деятельности, он утверждает, что понимание без объяснения слепо, а объяснение без понимания пусто, так что "чем больше объяснено, тем лучше рассказано".

Конфликт между пониманием и объяснением становится дихотомией с того момента, когда начинают различать науки о природе и науки о духе.

Для философа понимание и объяснение – две взаимосвязанные процедуры герменевтики. Он говорит о диалектическом взаимодействии между пониманием и объяснением, имея в виду, что объяснение и понимание являются не исключающими друг друга полюсами, а «моментами сложного процесса, который собственно и носит название интерпретации».

Объяснение и понимание – узловой момент интерпретации.

«Множество интерпретаций и даже конфликт интерпретаций являются не недостатком, а достоинством понимания, образующего суть интерпретации».

Понимание есть процедура проникновения в другое сознание, но не непосредственно, а опосредованно – через внешние обозначения.

Если брать познавательный процесс в целом, здесь не существует двух методов –объясняющего и понимающего. «Строго говоря, методично только объяснение, понимание же – неметодический аспект познания, соединяющийся с методическим объяснением; понимание предшествует объяснению, сопровождает его вплоть до его завершения и, таким образом, обступает его со всех сторон; объяснение в свою очередь аналитически развивает понимание».

Девиз Рикёра, который он любит повторять, звучит так: «больше объяснять, чтобы лучше понимать».