3. Визначення масової комунікації (за в. В. Різуном).

Масова комунікація, яка за характером і формою є видом соціальної вза- ємодії, а саме впливом комуніканта на комуніката у вигляді маси, завжди обслуговувала і обслуговує штучні маси. Її пряме призначення — бути се- редовищем для лідерів, вожаків, керівників, які “працюють” з народом, звіс- но, “заради його блага та процвітання”! Через це масова комунікація виступає особливою формою соціального регулювання і є окремим видом соціальних комунікацій.

Тобто комунікація є впливом комуніканта на комуніката, відповіддю на зовнішні дії, стани, ситуації або взаємовпливом. Особливістю масового спілкування є те, що воно відбувається переважно між комунікантом-професіоналом та обов’язково реальною або уявною, потенційною масою. У ролі комунікантів можуть виступати також аматори спілкування з масами. Характер масової комунікації такий, що вона є дією (впливом) комуніканта на комуніката. Прояви взаємодії (взаємовпливу) у масовій комунікації є нічим іншим, як симуляцією інших видів спілкування переважно під упливом громадськості демократизувати стосунки між медіа й іншими комунікантами та їхньою аудиторією.

Масова комунікація є різновидом соціальної комунікації, її об’єктом є не організовані, структуровані, діяльні спільноти, а маси — такий суб’єкт соціальної поведінки, який, як спільнота, є неорганізованим або малоорганізованим, неструктурованим, аморфним утворенням, поведінка якого існує у формі стихійної або керованої лідерами, вожаками активності. Серед основних постулатів наукової школи теорії масової комунікації в Інституті журналістики стали: 1. Масова комунікація належить не тільки журналістам. У масовій комунікації задіяні різні фахівці: агітатори, пропагандисти, піарники, рекламісти, проповідники та ін., але журналісти є основними фігурантами цього середовища. 2. Масова комунікація — це дія, в якій беруть участь два учасники. Один із них — той, хто ініціює спілкування,— має перевагу над іншим учасником. Усвою чергу для кожного з учасників масова комунікація є середовищем. Вона є поведінковим або діяльнісним середовищем для таких професіоналів, як агітатори, пропагандисти, піарники, рекламісти, проповідники, журналісти, середовищем, що має свої закони, правила, принципи. Виконуючи роботу, пов’язану з володінням словом, пензлем, жестом, рухом, голосом і т. д., професійні виконавці включаються у ко- мунікаційні відносини з іншими людьми, у відносини, які передбачені ситуацією спілкування і в основі яких лежать єдині принципи, правила “гри”, що властиві цьому середовищу. Мова йде про опис спільного для різних “фахівців слова” середовища професійної діяльності, що має свої закони, правила, принципи і називається середовищем масового спілкування.

4. Модель масової комунікації г. Лассвелла.

Теорія Г. Лассвелла. Американський політолог та дослідник пропаганди Гарольд Лассвелл запропонував лінійну модель спілкування, яка стала класичним зразком досліджень масової комунікації: хто говорить — що сповіщає — яким каналом — кому — з яким ефектом. У ході розвитку досліджень масової комунікації складники формули Г. Лассвелла були розподілені на дискретні частини окремих дисциплін: контрольний аналіз (хто), контент-аналіз (що), аналізаудиторії (кому) і ефект-аналіз (ефект, справлений на аудиторію).

В 1948 г. американский ученый Г Лассуэлл предложил свою модель коммуникации. Разработанная на основе опыта ведения пропаганды в армейских подразделениях во время Второй мировой войны, эта модель в равной мере могла быть использована для анализа массовой коммуникации и любого коммуникативного действия, которое раскрывается по мере ответа на последовательно возникающие вопросы:

• кто?

• сообщает что?

• по какому каналу?

• кому?

• с каким эффектом?

«Формула» Лассуэлла стала как собственно моделью, отражающей структуру коммуникационного процесса, так и моделью исследования этого процесса, его структуры и отдельных элементов.