5. Процес написання журналістського твору.

Існують специфічні умови, яких потребує творчість, і навіть дивацтва творців.

Добре, коли журналіст навчиться працювати, незважаючи на несприят­ливу обстановку. Адже умови роботи у пресі, особливо у газеті, на радіо і телебаченні, не дають можливості очікувати, коли прийде натхнення, період творчої інкубації зводиться тут до мінімуму. Доводиться працювати і втомленим, і знервованим, у гаморі, посеред ночі, у поїзді чи літаку. Дефіцит часу, майже постійний поспіх не можуть не впливати на якість матеріалу та й на здоров'я журналіста. І все ж досвід свідчить, що для роботи над ґрунтовним виступом кожен із журналістів шукає умови для того. щоб зосередитись. Це можуть бути вихідні чи власна кухня у нічний час.

Час зволікання, про яке йшлося вище, теж максимально зменшується. Потрібні вольові зусилля, здатність примусити себе працювати не тоді, ко­ли хочеться, а тоді, коли треба, тобто постійно. Без вольових зусиль, без постійного здолання самого себе не може бути літератора, а тим паче жур­наліста. Натхнення, як правило, - це плід страждання. Чимало літературних задумів залишаються нереалізованими через невміння автора примусити себе працювати в будь-якому стані та умовах.

Дуже багато залежить від літературних навиків. Для того, щоб добре і порівняно легко писати, необхідно писати якомога більше і старанніше. Щоб навчитись легко писати, слід виробити в собі "здатність мислити пером". Ця легкість означає вироблене працею вміння безпосередньо, без особливих труднощів викладати думку на папір чи в мікрофон. Такому авторові не треба докладати особливих зусиль, щоб, образно кажучи, долати відстань між кінчиком пера і папером. А даєть­ся це лише внаслідок інтенсивного літературного життя, коли людина багато думає, пише, говорить у мікрофон, постійно працює зі словом. Все це знач­но полегшує, але не ліквідує труднощів входження у літературну роботу.

Початок праці над твором нелегкий ще й тому, що відразу доводиться розв'язувати кілька найважливіших завдань: шукати головну думку, щоб ви­разити її у назві, знайти сюжетно-композиційний хід, підібрати відповідний тон і ритм розповіді, продумати першу фразу, від якої так багато залежить.

Більшість журналістських виступів має власну назву. На нашу думку, не варто сідати за стіл, не маючи хоча б приблизної назви майбутнього виступу. Відсутність назви, коли йдеться про твір аналітичний, публіцистичний, означає, що не визріла головна думка або її загалом у творі немає. Зде­більшого може бути чимало варіантів заголовків. Поступово кількість варіантів зменшується. Зрештою, всі вони можуть бути відкинуті, забраковані самим автором чи редакцією. Натомість буде знайдений інший варіант. Тим паче, що навіть вдалий заголовок може бути змінений на газетній полосі чи у процесі верст­ки передач. Адже журналістська праця в кінцевому підсумку є колектив­ною. Навіть вдала сама по собі назва матеріалу може не підходити до пев­ної добірки або не "ставати" на газетну полосу з найрізноманітніших при­чин (невідповідність задумові номера, повторення слів на сторінці чи розво­роті, величина заголовка тощо). Тут професіоналізм окремого автора повинен поступитися професіоналізму режисера у найширшому значенні цього слова.

Які типи, функції заголовка та тенденції його розвитку в сучасній журналістиці? Із зародженням журналістики заголовок лише виділяв певну публікацію з-поміж інших. Згодом утвердились називна або номінаційна функція, коли називається предмет розповіді. Інформаційна функція заголовка виявляється в тому, що він відображує більшою чи меншою мірою зміст названого твору чи рубрики. Апеляційна функція заголовка лежить у площині агітаційно-пропагандистській, з допомогою такого заго­ловка редакція і автор, зрозуміло, прагнуть певним чином вплинути на читача. Нарешті, заголовок може бути рекламним, щоб привернути увагу читацької чи глядацької аудиторії.

Сьогодні функції й типи заголовків значно урізноманітнились. Насам­перед під впливом практики західних мас-медій заголовки у газетах, тижне­виках стають більш інформативними, довшими, нерідко практикуються ще й підзаголовки.

Умовно можна виділити такі сучасні типи заголовків:

1. Інформаційний, який найчастіше використовується у подієвій інформації. У газеті "Факты" всі заголовки повідомлень під відповідною рубрикою є фактично стислим викладом їхнього змісту. Ось деякі прикла­ди: "У Києві у два рази підвищений тариф на водокористування", "Сім-ферополець, який дожив до 101 року, загинув, потрапивши під машину", "Невелике село у Хмельницькій області взяте під контроль у зв'язку з випадком захворювання на дифтерію".

2. Спонукально-наказовий. Досить поширений у тоталітарній журна­ лістиці з її директивним характером, хоча трапляється і у сьогоднішній практиці. Наприклад: "Нашим берегиням - увагу і любов" ("Молода Гали­ чина").

3. Проблемний найбільше, зрозуміло, поширений у відповідного виду публікаціях. Стилістично він може бути виражений у формі питального речення: "Забракло "пороху" в порохівницях?" ("Молодь України"), зістав­ ленні двох явищ, наприклад, "Інститут президентства і нові політичні технології"" ("Зеркало недели") тощо.

4. Констатуючо-описовий трапляється теж часто як у назвах певних публікацій, так і телепередач, наприклад, "За двома тендітними студентками полювало 40 офіцерів держбезпеки...", "Мер вирушає на війну" ("Молодь України"), "Світ єдиноборств" (ЛТБ).

5. Рекламно-інтригуючий заголовок завжди має певний елемент загадковості, несподіваності, навіть сенсаційності. Характерний приклад із "Комсомольской правды", яка вирізняється вишуканістю, несподіваністю заголовків. "Стюардеса влетіла. В літературу..." - так названа замітка про те, як американська стюардеса стала автором популярних романів.

Пошуки назви, продумування плану, способу викладу матеріалу, формування першої фрази - це уже процес творення. Відбувається остаточна переплавка окремих фрагментів, фактів, думок у своєрідний моноліт. Розмови, вивчення рукописів письменників, спогади відомих літераторів свідчать, що саме цей етап особливо відповідальний у роботі. У психології літературної творчості його прийнято називати концентрацією. З певними поправками на специфіку цей термін можна застосувати і до публіцистики. У свідомості автора народжуються не окремі зв'язки, асоціації, зіставлення, виникає ще чітко не оформлений словесно стовбур оповіді з її розгалуженнями. Якщо в художньому творі це перехід від задуму в сюжет, систему образів, то в журналістиці - пошуки прийому розповіді, відбір най­суттєвішого матеріалу, продумування композиційно-сюжетних поворотів, того провідного стержня, який зцементує увесь твір.

І тут органічно постає питання про план твору. Одні літератори після виникнення задуму твору, особливо значного, накреслюють план, детально продумуючи його структуру. Більшість журналістів, як і багато пись­менників, письмово планів не фіксують. Це не означає, що такого плану не­ма у голові. Невеликі журналістські виступи пишуться з ходу.

Це зовсім не означає, що продуманий чи навіть написаний план реалізується буквально. У викладі думки є своя внутрішня логіка. Навіть найдетальніший план може бути порушений відповідно до тієї внутрішньої логіки думки.

А відтак йде нелегкий перший абзац або зачин твору. Його обминути неможливо. Крім того, перший абзац, навіть перша фраза повинні читача або глядача зацікавити, злегка заінтригувати, ввести в курс справи. Перша фраза, перший абзац задають тон, ритм усьому матеріалу. Тут сфальшувати, відбутись загальником не можна. Доведеться втрачати більше -переписувати сторінку, а то й увесь твір. Тому майже всі літератори стверджують про відповідальність зачину.

До того ж, сучасна журналістика широко практикує лід. Під терміном лід (від англ. lead - вести) прийнято розуміти графічно або інтонаційно виділений перший провідний абзац журналістського матеріалу. Як і заголовок, ця частина журналістського твору повинна концентрувати інформацію, вводити реципієнта у курс справи, привертати увагу, зацікавлювати, інтригувати. Газети і журнали й раніше намагалися супроводжували важливі публікації певною інформацією від редакції. В них, здебільшого, зазначалось щось про автора, актуальність публікації, її зв'язок з іншими тощо. На газетному жаргоні такий інформаційний супровід найчастіше йменувався врізкою, втяжкою, оскільки заверс­тувався у текст публікації.

Лід має особливе значення, він багатофункціональний, зазвичай, супроводжує не тільки аналітичні, але й інформаційні матеріали, є, як дізнаємося згодом, їх органічною, акцентуємо, найголовнішою частиною.

Види лідів.

1. Найпоширеніший його вид - інформаційний, тобто такий, який вводить читача або слухача у курс справи, повідомляє, про що йтиме мова. Варіанти такого типу ліду можуть бути найрізноманітніші - від простого повідомлення, скажімо, про ювілей героя розповіді до ширшої довідки.

2. Довідково-історичний лід створює відповідне тло для наступної розповіді.

3. Лід також може бути фабульно-інтригуючим. Він, як звичайно, супроводжує гострі за фабулою розповіді.

4. Лід може мати образний характер, починати майбутню розповідь з картини, сцени, епізоду.

5. Трапляються резюмуючі чи тезисні види ліду. Вони стисло викладають суть матеріалу, який супроводжують.

6. Лідом може бутті цитата із тексту самої публікації.

І, нарешті, техніка писання. Саме слово "написання" можна вважати сьогодні у журналістиці навіть певним анахронізмом. Адже значна, якщо не більша, частина журналістів не так пише, як говорить, надиктовує, записує, передає з допомогою електронної пошти.

Однак, незважаючи на всі досягнення техніки, яка зберігає колосальну інформацію і допомагає нею користуватися з неймовірною оперативністю, головною для журналіста залишиться здатність мислити і викладати думки за допомогою свіжого слова, якого нам сьогодні так бракує.

Складний завершальний етап роботи над журналістським твором. Це підсумок, результат його праці. Він у всіх перед очима. Його оцінюють ко­леги, а головне — споживач. Успіх тут немислимий без літературного обдару­вання автора, його творчих задатків. Найменше у цьому таємничому і суто індивідуальному акті можуть допомогти поради стороннього. Проте існують якісь загальні тенденції цього процесу, знання яких, звичайно, не зробить з людини талановитого журналіста, але вбереже його від елементарних поми­лок, допоможе свідоміше ставитись до набуття навиків літературної роботи.

Прежде всего следует выделить начальный этап, сущностью которого является выбор темы, формулирование замысла, определение порядка действий по реализации этого замысла. Выбор – это изучение действительности, т.е. этап получения информации из внешнего мира.

Изучение действительности состоит из:

а) сбора информации,

б) ее интерпретации, осмысления, формулирование концепции, объ- ясняющей суть изучаемого явления.

Третий этап – воздействие на действенность, т.е. доведение созданного на основе полученной и осмысленной информации текста до сознания массовой аудитории.

Этот этап складывается из двух стадий:

а) создание журналистского текста;

б) придания ему необходимых для «запуска» в СМИ качеств.

Процесс создания журналистского текста также состоит из двух по- токов:

1) выработки концепции текста;

2) реализации этой концепции.

Процессы, стадии, этапы реального творческого поведения журналиста переплетаются, взаимодействуют. В отличие от других видов творческой деятельности, журналистское творчество одновременно и многословно, и целостно.