2.4.4. Апарат Гольджі

Апарат Гольджі – це комплекс великих і малих порожнин “безладного ” типу, оточених мембраною. Найбільш великим і типовим компонентом апарату Гольджі є диктіосоми – кілька великих ущільнених цистерн (мембранних дисків). Плескуваті мембранні цистерни мають товщину близько 15 мкм. Діаметр диктіосом – 0,2–1,5 мкм. У проміжках між цистернами містяться трубчасті утворення (канальці).

Від країв цистерн відшнуровуються бульбашки. Вважають, що у цистернах диктіосом відбувається синтез полісахаридів клітинної стінки, які і транспортуються у бульбашках до периферії клітини. Згодом бульбашки зливаються з плазматичними мембранами, а синтезовані сполуки відкладаються поза протопластом. Поряд зі звичайними бульбашками, що мають гладеньку поверхню, на диктіосомах формуються бульбашки з шорсткою поверхнею, що можливо містять білки.

Функція апарату Гольджі також полягає в утворенні і виділенні секретів (ефірні олії, камеді та ін.). Секреторні продукти рухаються через апарат Гольджі до місця призначення. При проходженні через цей апарат секреторні білки зазнають “доопрацювання” (укорочення бокових ланцюгів олігосахаридів, приєднання фосфатних груп або жирних кислот, протеолітичне розщеплення). Іншою важливою функцією апарату Гольджі є сортування ферментів і інших сполук. Для здійснення функцій диктіосоми потребують енергії.

2.4.5. Лізосоми

Лізосоми – це малі, сферичні, оточені мембраною тільця, у яких розміщені окремі ферменти або їх групи. Просторово вони займають центральне місце у структурній організації клітини. Кількість цих тілець визначається станом клітини. Їх біологічна функція – перетравлення речовини, що надійшли до клітини.

Лізосома оточена мембраною і характеризується безладною внутрішньою структурою. У лізосомах зосереджені понад 50 ферментів, що каталізують процеси розпаду: протеази, які гідролізують білки; нуклеази – розпад нуклеїнових кислот; ліпази – розщеплення жирів. Найбільш активні ці ферменти у кислому середовищі.

Якщо лізосоми інтактні, то їх ферменти не можуть вступати у контакт з речовинами клітини. Будь-яке пошкодження клітини супроводжується порушенням цілісності лізосом і відповідно – вивільненням ферментів. У результаті цього у клітині розпочинаються реакції, які можуть бути небажаними для неї. Інколи ці реакції бувають корисними. Наприклад, у відповідь на проникнення у клітину вірусів, бактерій, грибів можуть утворюватися метаболіти для знешкодження негативної дії патогенів.

2.4.6. Мікротрубочки

Мікротрубочки – це порожнисті видовжені протоплазматичні частки діаметром 18–30 нм і довжиною кілька мікронів, складені з фібрилярних тяжів, основою яких є білок тубулін. Вони не належать до спеціалізованих органел клітини, тому що функціонують лише у поєднанні з цитоплазмою. Мікротрубочки виконують в основному опірну і скорочувальну функції, забезпечують циркуляцію цитоплазми, беруть участь у морфогенезі клітин.

2.4.7. Ендоплазматичний ретикулум

Ендоплазматичний ретикулум являє собою систему мембран (каналів), що пронизують цитоплазму. Мембрани на одних ділянках звужуються, в інших розширюються, утворюючи цистерни, плоскі мішки, або розгалужені трубки. Ендоплазматичний ретикулум може бути гладким або гранулярним. На зовнішній поверхні гранулярного ретикулуму розміщуються чисельні маленькі органоїди – рибосоми. Гранулярний (гладенький) ретикулум, який переважає у рослинній клітині, не несе на собі рибосоми. Ця система внутрішніх мембран починається від зовнішньої мембрани оболонки ядра і підходить до різних органоїдів, зв’язуючи усі частини клітини.

Водночас мембрани ендоплазматичного ретикулуму розділяють цитоплазму на численні відсіки, завдяки чому у кожному з таких відсіків відбуваються певні процеси. Одночасно ретикулум виконує функцію конвеєра для багатьох ферментативних перетворень речовин та їх переміщення по клітині. Крім того, канали ендоплазматичної сітки через плазмодесми поєднуються з ретикулумом сусідніх клітин.