- •VIII. Фізіологія онтогенезу рослин
- •8.1. Поняття про онтогенез, ріст і розвиток рослин
- •8.2. Принципи регуляції росту і розвитку
- •Ріст клітини
- •8.4. Культура ізольованих протопластів, клітин і тканин
- •8.5. Локалізація росту у вищих рослин, ріст органів
- •8.6. Фактори регулювання росту і розвитку
- •8.6.1. Ендогенні фактори
- •8.6.2. Екзогенні фактори
- •8.7. Ритміка фізіологічних процесів
- •8.7. 1. Фотоперіодизм
- •8.8. Кореляції
- •8.9. Полярність
- •8.10. Рух рослин
- •8.10.1. Ростовий і тургорний рухи
- •8.11. Морфологічні й біохімічні ознаки загальних вікових змін у рослин
- •8.11.1. Старіння і омолодження рослин та органів в онтогенезі
- •8.11.2. Управління генеративним розвитком рослин
- •8.12. Фізіологія цвітіння
- •8.12.1. Роль внутрішніх і зовнішніх факторів у цвітінні
- •8.12.2. Цвітіння і запліднення
- •8.13. Фізіологія формування насіння і плодів
- •8.14. Перетворення речовин при дозріванні плодів
- •8.15. Фізіологія спокою та проростання насіння
- •8.15.1. Ознаки та типи спокою насіння
- •8.15.2. Фази проростання насіння
- •8.15.3. Перетворення речовин у проростаючому насінні
- •Питання для самоконтролю
- •Пристосування і стійкість рослин
- •9.1. Пристосованість рослин як результат послідовних реакцій на дію зовнішніх факторів у процесі еволюції.
- •Холодостійкість рослин
- •9.2.1. Способи підвищення холодостійкості рослин
- •9.3. Морозостійкість рослин
- •9.3.1. Фізіолого-біохімічні зміни при дії низьких температур
- •9.3.2. Способи підвищення морозостійкості рослин
- •9.3.3. Методи визначення морозостійкості рослин
- •9.4. Зимостійкість рослин
- •9.5. Вилягання рослин і його причини
- •9.6. Жаростійкість рослин
- •9.7. Посухостійкість рослин
- •9.7.1. Дія нестачі вологи на біохімічні і фізіологічні процеси в рослині
- •9.7.2. Класифікація рослин відносно до наявності води
- •9.7.3. Критичні періоди рослин щодо дії посухи
- •9.7.4. Шляхи підвищення посухостійкості рослин
- •9.8. Солестійкість рослин
- •9.8.1. Типи рослин за солестійкістю
- •9.8.2. Фізіологічна дія засолення ґрунту на рослину
- •9.9. Стійкість рослин до забруднення навколишнього середовища
- •9.9.1. Газостійкість
- •9.9.2. Стійкість до забруднення ґрунту
- •9. 10. Фізіологія формування урожаю
- •Питання для самоконтролю
8.4. Культура ізольованих протопластів, клітин і тканин
Суть методу культури ізольованих протопластів, клітин і тканин полягає у вирощуванні їх на спеціально підібраних поживних сумішах, які містять макро- і мікроелементи, цукри, вітаміни і фітогормони. Змінюючи склад поживних сумішей у сполученні з температурою, світлом і повітряним режимом, можна викликати утворення калусу, диференціацію клітин і регенерацію цілої рослини. Крім того, цей метод дозволяє вести клітинну селекцію, соматичну гібридизацію, генну інженерію.
Ідея вирощування ізольованих клітин, тканини і органів поза цілим рослинним організмом належить Г. Габерландту (1902 р.). Подальша детальна розробка цього методу здійснена Ф. Уайтом (США) і Р. Готре (Франція) у 1932–1934 рр. У СРСР координаційним центром по культурі рослинних клітин був Інститут фізіології рослин, в Україні - Інститут ботаніки АН УРСР. Метод дозволяє вирішувати теоретичні проблеми і знаходить практичне застосування (рис. 68).
Рис. 68. Схема використання культури клітин і тканин (за Бутенко Р.Г.).
Відомо, що рослини у процесі вирощування уражуються вірусами і тому значною мірою знижують урожайність. Особливо велику небезпеку для рослин становить вірусна інфекція при розмноженні їх вегетативним способом, тому що вона накопичується у процесах їх росту і розвитку. У 1949 р. було встановлено, що в уражених вірусною інфекцією рослин апікальна меристема (невеличка часточка, не більше 0,1 мм кінчика стебла) практично не має інфекції. Культивування такої тканини на поживній суміші давало можливість отримати здорову рослину, з якої шляхом живцювання за відносно короткий період можна одержати велику кількість здорових рослин. Такий спосіб розмноження називається клонуванням, а одержані рослини – клонами.
Культивування тканин, клітин і протопластів на поживних сумішах називається культурою in vitro. Поживні суміші можуть бути рідкими (для культивування клітин і протопластів) і твердими (культивування тканин). Використання культури in vitro дозволяє вивчати фізіолого-біохімічні процеси (особливості росту клітин і органів, вплив елементів живлення, світла, температури на ріст, розподіл у тканинах продуктів життєдіяльності та обміну, їх накопичення, посухостійкість, вплив рН середовища та інші показники).
Великим досягненням біотехнологічних методів є можливість отримання гібридних рослин. Завдяки ферментації можна розчинити клітинну оболонку і отримати протопласт. Такі протопласти окремих клітин за певних умов можуть з’єднуватися, а потім вкриватися оболонкою. При цьому утворюється нова клітина гібридного походження. Злиття протопластів дозволяє збільшити кількість і різноманітність гібридів без застосування статевого розмноження. На промислову основу поставлене отримання низки лікарських речовин з біомаси культури тканин цінних і рідкісних рослин. Широко використовується метод для оздоровлення садивного матеріалу багатьох сільськогосподарських (картопля, цукровий буряк, плодові і ягідні культури) та декоративних рослин (гвоздика, гладіолуси). Важко переоцінити його значення для збереження генофонду рослин шляхом консервування меристематичних тканин і зберігання в умовах глибокого заморожування (-196 оС).
