- •1.Примордіалістські та модерністські теорії нації.
- •2 Поняття і суть національної культури.
- •3. Основні елементи, необхідні для оформлення національної культури.
- •4. Співвідношення між державністю, ідентичністю і культурою
- •5. Мова, історія, етнографія та їх роль у національному самоусвідомленні.
- •Норманська та антинорманська теорії
- •Хозарська гіпотеза
- •10. Роль династичного центру в становленні культурної спільноти Київської Русі
- •11. Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури
- •12 Літературні пам’ятки Київської Русі
- •13. Архітектура Київської Русі
- •20. Українське козацтво як культурний феномен.
- •21. Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції.
- •22. Культуротворча діяльність митрополита Петра Могили.
- •23. Архітектура українського бароко.
- •24. Основні сюжети української народного малярства.
- •25. Козацькі літописи як культурне явище.
- •26. Конституція Пилипа Орлика.
- •27. Творчість Сковороди та ідеал “мандрівного філософа”.
- •28. Самоусвідомлення представників “козацької нації” та його культурний зміст.
- •29. Травестія як форма засвоєння культурної традиції (на прикладі «Енеїди» Котляревського).
- •30. Роль “козацького міфу” в формуванні української національної ідентичності.
- •33. Народовська концепція походження і призначення української нації.
- •34. Формування української літературної мови в контексті національно-культурного будівництва.
- •35. Образ України у творах поетів-романтиків XIX ст.
- •40. Внесок українців у розвиток російської державності та культури XVIII-XIX ст. (музика, малярство, писемність, церковне життя).
- •41. Творчість українських письменників народовського спрямування (і.Нечуй-Левицький, п.Мирний, б.Грінченко та ін.).
- •42. Теорія “кордоцентризму” української філософії та культури.
- •43. Феміністичні мотиви у творчості Лесі Українки й Ольги Кобилянської.
- •44. Іделогічні концепції української еміграції першої половини хх ст.
- •45. Український авангард хх ст. В образотворчому мистецтві, театрі та літературі.
- •46. Національно-визвольна боротьба хх ст. Та героїчні мотиви народної творчості.
- •47. Національне культурне будівництво в умовах урср.
- •48. Архітектурні особливості українських міст (Києва, Харкова, Львова, Одеси та ін.)
- •49. Особливості становлення українського національного кінематографу (від о.Довженка до с.Параджанова).
- •50. Роль та місце української «діаспорної» культури хх століття в історії української культури.
12 Літературні пам’ятки Київської Русі
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.
Основним джерелом викладу філософських соціальних і морально-етичних проблем на Русі була Біблія, зокрема Новий Завіт. З біблійних книг найчастіше перекладалися Євангеліє, Апостол ("Дії Святих апостолів" і "Послання апостолів"), Псалтир, П'ятикнижжя Мойсеєве, Буття.
Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі вважається "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для київського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру, зокрема уривками з патристичної літератури, він містить публіцистичні твори давньоруських письменників, де роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин.
Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі, творив він у XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він автор визначної пам'ятки вітчизняної писемності — церковно-богословського твору "Слово про закон і благодать", написаного між 1037 і 1050 pp., в якому наголошено на величі руського народу, руської землі, руської церкви.
У Київській Русі достатньо швидко виник свій жанр літератури — літописання (як жанр, а не історичні записи), у такому вигляді не відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи — це не лише історичні, а й літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди.
Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є "Повість временних літ", написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу.
Повість временних літ" показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. "Временний", тобто тимчасовий, минущий, недовговічний характер мають усі події земного світу.
Історична заслуга літописця Нестора полягає в тому, що він створив другу, після Іларіона концепцію осмислення давньоруської історії та висунув питання про введення історії Русі до всесвітньої історії. В центрі політичної історії епохи Нестора актуальним залишалося питання про незалежність Русі від Візантії, її культурну самобутність.
Справжнім шедевром, своєрідною перлиною давньоруської літератури є "Слово о полку Ігоревім", створене невідомим автором близько 1187 р.
З'являється новий для слов'ян жанр літератури — житія святих, у яких розповідається про життя церковних і державних діячів, оголошених церквою святими; тут фігурували як персонажі світової церковної історії (Алексій — чоловік Божий, ІоанЗолотоустий та ін.), так і герої давнього київського життя
Справжнім шедевром київської літератури є «Слово о полку Ігоревім», створене в ХІІ ст.