- •1.Примордіалістські та модерністські теорії нації.
- •2 Поняття і суть національної культури.
- •3. Основні елементи, необхідні для оформлення національної культури.
- •4. Співвідношення між державністю, ідентичністю і культурою
- •5. Мова, історія, етнографія та їх роль у національному самоусвідомленні.
- •Норманська та антинорманська теорії
- •Хозарська гіпотеза
- •10. Роль династичного центру в становленні культурної спільноти Київської Русі
- •11. Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури
- •12 Літературні пам’ятки Київської Русі
- •13. Архітектура Київської Русі
- •20. Українське козацтво як культурний феномен.
- •21. Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції.
- •22. Культуротворча діяльність митрополита Петра Могили.
- •23. Архітектура українського бароко.
- •24. Основні сюжети української народного малярства.
- •25. Козацькі літописи як культурне явище.
- •26. Конституція Пилипа Орлика.
- •27. Творчість Сковороди та ідеал “мандрівного філософа”.
- •28. Самоусвідомлення представників “козацької нації” та його культурний зміст.
- •29. Травестія як форма засвоєння культурної традиції (на прикладі «Енеїди» Котляревського).
- •30. Роль “козацького міфу” в формуванні української національної ідентичності.
- •33. Народовська концепція походження і призначення української нації.
- •34. Формування української літературної мови в контексті національно-культурного будівництва.
- •35. Образ України у творах поетів-романтиків XIX ст.
- •40. Внесок українців у розвиток російської державності та культури XVIII-XIX ст. (музика, малярство, писемність, церковне життя).
- •41. Творчість українських письменників народовського спрямування (і.Нечуй-Левицький, п.Мирний, б.Грінченко та ін.).
- •42. Теорія “кордоцентризму” української філософії та культури.
- •43. Феміністичні мотиви у творчості Лесі Українки й Ольги Кобилянської.
- •44. Іделогічні концепції української еміграції першої половини хх ст.
- •45. Український авангард хх ст. В образотворчому мистецтві, театрі та літературі.
- •46. Національно-визвольна боротьба хх ст. Та героїчні мотиви народної творчості.
- •47. Національне культурне будівництво в умовах урср.
- •48. Архітектурні особливості українських міст (Києва, Харкова, Львова, Одеси та ін.)
- •49. Особливості становлення українського національного кінематографу (від о.Довженка до с.Параджанова).
- •50. Роль та місце української «діаспорної» культури хх століття в історії української культури.
10. Роль династичного центру в становленні культурної спільноти Київської Русі
Київська Русь була однією з найбільших територіально і розвинутих культурно держав середньовічної Європи. Ще в дохристиянські часи в Київській Русі складаються правові та моральні норми, існують розвинута політеїстична (вона ж язичницька, або поганська) релігія, писемність (спочатку так звані "черти' і "рези', що вирізьблювалися на дереві, а пізніше і стародавній слов'янський алфавіт — глаголиця). Наших предків здавна також цікавили і хвилювали питання сенсу і мети культурно-історичного процесу, закономірностей його розвитку, причинно-наслідкових відношень, місця людини у світі та народу в історії. Ці та інші проблеми діставали відображення в таких скарбницях культури, як міфологія, усна народна творчість. Культурний світогляд народу суттєво впливав на формування обрядів, ритуалів та традицій.
Починаючи з кінця X ст. в Київській Русі рефлексія над суто культурологічною проблематикою, як правило, проводилась у контексті утвердження християнської світоглядної позиції, християнських цінностей і загалом християнської картини світу. Духовний світ Русі широко збагачувався здобутками античної культури, своєрідним ретранслятором якої була Візантія. Слід зважати й на те, що Київська Русь мала розвинуті дипломатичні, династичні та торговельні зв'язки з багатьма регіонами, зокрема з народами Центральної та Західної Європи,
Розквіт києворуської культури в XI—XII ст. позначився не тільки розвитком архітектури, малярства, музики та прикладних мистецтв, ремесел тощо, а й поширенням освіти, наукових знань та заснуванням власної філософської традиції.
Особливо популярними в Київській Русі були різноманітні "повчання', "слова'. "Словами' називалися за часів Київської Русі твори релігійно-повчального характеру, змістом яких був аналіз якого-небудь морально-світоглядного питання, осмислення історичної події або суспільної проблеми. Повчальні твори писав київський князь Володимир Мономах (1053—1125), найвідомішим з них є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям'. У першій частині цього твору князь говорить про цінності миру і любові, про небезпеку конфліктів і розбрату. В другій частині йдеться про обов'язки доброго господаря щодо ближніх і підданих. Надзвичайно важливо, що в той далекий від нас час, ще на початку XII ст., Володимир Мономах закликає ніколи і нікого не карати смертю: "Ні невинного, ні винного не вбивайте й не кажіть убивати
Надзвичайно прогресивну як для свого часу культурно-світоглядну позицію займав автор ще одного давньоруського "Слова' (або "Моління') — Данило Заточеник. Його твір, який містить низку політичних та суто життєвих порад новгородському князю Ярославу Володимировичу, пронизаний глибокими філософськими і суспільно-політичними ідеями. Обстоюючи пріоритет розуму над силою, знання над хоробрістю, мудрості над долею, Данило Заточеник звертається до авторитету Святого Письма та думок античних мислителів — Піфагора, Демокріта, Арістотеля, Плутарха, Геродота та ін. Він звеличує духовність і стверджує самоцінність мудрої, мислячої людини.
Філософські, естетичні уявлення, важливі дія культурологічного знання описання звичаїв та побуту часто трапляються в агіографічному жанрі — житіях святих.
Від XIV ст. в теоретичній думці наших предків особливе місце починають посідати питання, пов'язані з етнокультурним самоусвідомленням та концепціями етнічного походження.