- •1.Примордіалістські та модерністські теорії нації.
- •2 Поняття і суть національної культури.
- •3. Основні елементи, необхідні для оформлення національної культури.
- •4. Співвідношення між державністю, ідентичністю і культурою
- •5. Мова, історія, етнографія та їх роль у національному самоусвідомленні.
- •Норманська та антинорманська теорії
- •Хозарська гіпотеза
- •10. Роль династичного центру в становленні культурної спільноти Київської Русі
- •11. Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури
- •12 Літературні пам’ятки Київської Русі
- •13. Архітектура Київської Русі
- •20. Українське козацтво як культурний феномен.
- •21. Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції.
- •22. Культуротворча діяльність митрополита Петра Могили.
- •23. Архітектура українського бароко.
- •24. Основні сюжети української народного малярства.
- •25. Козацькі літописи як культурне явище.
- •26. Конституція Пилипа Орлика.
- •27. Творчість Сковороди та ідеал “мандрівного філософа”.
- •28. Самоусвідомлення представників “козацької нації” та його культурний зміст.
- •29. Травестія як форма засвоєння культурної традиції (на прикладі «Енеїди» Котляревського).
- •30. Роль “козацького міфу” в формуванні української національної ідентичності.
- •33. Народовська концепція походження і призначення української нації.
- •34. Формування української літературної мови в контексті національно-культурного будівництва.
- •35. Образ України у творах поетів-романтиків XIX ст.
- •40. Внесок українців у розвиток російської державності та культури XVIII-XIX ст. (музика, малярство, писемність, церковне життя).
- •41. Творчість українських письменників народовського спрямування (і.Нечуй-Левицький, п.Мирний, б.Грінченко та ін.).
- •42. Теорія “кордоцентризму” української філософії та культури.
- •43. Феміністичні мотиви у творчості Лесі Українки й Ольги Кобилянської.
- •44. Іделогічні концепції української еміграції першої половини хх ст.
- •45. Український авангард хх ст. В образотворчому мистецтві, театрі та літературі.
- •46. Національно-визвольна боротьба хх ст. Та героїчні мотиви народної творчості.
- •47. Національне культурне будівництво в умовах урср.
- •48. Архітектурні особливості українських міст (Києва, Харкова, Львова, Одеси та ін.)
- •49. Особливості становлення українського національного кінематографу (від о.Довженка до с.Параджанова).
- •50. Роль та місце української «діаспорної» культури хх століття в історії української культури.
50. Роль та місце української «діаспорної» культури хх століття в історії української культури.
Літерату́раукраї́нськоїдіа́спори або еміграці́йналітерату́ра — література написана українськими письменниками в еміґрації, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України в 20 столітті. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні.
Перша хвиля української еміграції на межі XIX—XX століть вважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з'явилися переважно в США й Канаді. Зокрема це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.
Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з'явилися в 1920-х роках. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи Танк та Ми в Польщі.
Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самовираження в еміграції з'явилося багато оригінальних літературних творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Важливим завданням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест. Ігор Костецький відомий також як літературознавець і видавець, його видавництво «На горі» опублікувало багато творів українських письменників, а також переклади українською таких авторів, як Данте, Вільям Шекспір, Поль Верлен, Шарль Бодлер, Оскар Вайльд, ЕзраПавнд, Штефан Георге та ін.
Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали в англомовних країнах. Так, у 1954 році аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», в якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).
Особливо яскравою була творчість неформального об'єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). Їхні твори відзначаються модерністською елітарної естетикою і віддалені від політики.
У середовищі української діаспори створювалися альтернативні радянським структури для підтримки українського культурного та літературного життя.
Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали контакти «материкових» і діаспорних письмеників. Загалом література діаспори дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.
|
|
