46. Національно-визвольна боротьба хх ст. Та героїчні мотиви народної творчості.

Довгі роки і навіть десятиліття в Україні триває надзвичайно важкий і болісний процес становлення власної державності. Протягом багатьох років не вщухають головні суперечки навколо вкрай заполітизованого питання – а чи взагалі Україна має можливість і, головне, право на те щоб мати власну державу.

Націоналізм, який дав специфічне забарвлення всім процесам у ХХ столітті, і наприкінці цього періоду в історії людства викликає багато питань, суперечок, подій тощо.

Національне підгрунття – єдине, що має бути незмінним в системі цінностей громадянина цієї держави. Формування цих переконань відбувається протягом тривалого часу, багато років від найперших згадок людини з власного малюкового життя. Саме тому важливе місце буде призначено виховній концепції нового покоління. Оскільки дуже багато часу вже було згаяно – не слід втрачати його й надалі.

Процес формування національної держави в Україні на залишках радянської системи виявляє риси дуже подібні до ситуації в середині ХХ століття на цих саме теренах, коли розгорталась боротьба свідомих своєї історії українців за право мати бодай половину того успіху, що зараз мають їх нащадки в політичній сфері.

отепер питання національно-визвольного руху на Україні було питанням суто політичним і надзвичайно залежало від “керівної ролі” комуністичної партії. Історичний аналіз був занадто ускладненим через непримиримість протиріч сторін, які опонували одна одній. Через фактичну заборону більш-менш об’єктивно висвітлювати події - в СРСР не було створено грунтовного аналізу вказаної проблеми, через те, що відкидалося саме існування такої.

З іншого боку, українці, які брали участь в боротьбі за незалежність, за кордоном мали можливість висловлювати кожен власну думку.

47. Національне культурне будівництво в умовах урср.

В культурному будівництві 1920-х і 1930-х років існують істотні відмінності. Цей процес в Україні був таким потужним, що його справедливо називали культурною революцією або цілим етапом національного відродження. І це тісно пов'язано з політичним курсом комуністичної партії і уряду на здійснення українізації, а також з діяльністю комуністів-патріотів Ф. Гринька, О. Шумського, М. Скрипника. Розвиток української культури в 20-х роках був продовженням національного відродження, могутній поштовх якому дала українська революція 1917-1920 pp. Це головний фактор небаченого розвитку української культури в третьому десятилітті XX ст.

Організаційною особливістю літературного процесу в Україні в ці роки було виникнення і розпад великої кількості літературних організацій: «Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна», «Авангард», «Нова генерація», «Ланка», ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) та ін. Поряд з групою старшого покоління українських літераторів швидко зростали ряди молодих, переважно учасників революційних подій, виходців із селян та робітників. Помітним явищем в літературному житті республіки були поеми М, Семенка, памфлети М. Хвильового, В. Блакитного, сонети М. Зерова, новели і оповідання Г. Косинки, сатира і гумор О. Вишні, І. Сенченка, поеми П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана та А. Малишка, прозові твори П. Панча, О. Копиленка, А. Головка, К. Гордієнка, Ю. Смолича і Ю. Яновського.

Значних успіхів досягла українська драматургія. Найпопулярнішими були п'єси М. Куліша «97», «Комуна в степах», і. Микитенка «Диктатура», «Дівчата нашої країни», І. Кочерги «Марко в пеклі», Я. Мамонтова «До третіх півнів», О. Корнійчука «Загибель ескадри», «Платон Кречет» та ін.

Повсюдно виникали професійні та аматорські театри, створювалися драматичні, хорові, танцювальні та інші гуртки. Формується ряд визначних театрів: імені Т. Г. Шевченка в Києві.

Організовувалися також численні філармонії, оркестри, хорові капели, камерні ансамблі, оркестрові колективи. Були написані і поставлені перші українські балети.

В складних умовах розвивалося українське кіномистецтво, яке ставило і демонструвало фільми переважно агітаційного характеру, Велику роль у його становленні і розвитку відіграв Олександр Довженко, який з 1926 р. був кінорежисером Одеської кіностудії. Надзвичайною популярністю користувалися його кінофільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Вагомий внесок в розвиток українського кіномистецтва зробили режисери І. Санченко, І. Кавалерідзе, Л. Луков.

Однак сталінська тоталітарна система не змирилася з таким напрямом духовного і суспільно-політичного розвитку. Були розгромлені та знищені кадри української інтелігенції та комуністів-патріотів, припинена українізація. Та навіть в умовах тоталітаризму і репресій українська культура зробила певний крок вперед. Була удосконалена народна освіта, і всі діти отримали можливість вчитися. Діяла розвинута мережа вузів, технікумів, наукових закладів та медицини.