27. Творчість Сковороди та ідеал “мандрівного філософа”.

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути «чорною сковородою, що пече білі млинці». Тому і твори свої найперше адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя і призначення на землі. 

Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав Котляревський у п’єсі «Наталка-Полтавка». 

Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,— прагнення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий хрусталь», що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього — подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у «Басняххарьковскіх». Мудрість байок Сковороди — це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла. 

з джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя — і мотив вільної, незалежної від будь-яких умов і обставин людини. Тема «вольності» є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди

Неоднозачне ставлення Сковороди до Біблії характеризується чітко вираженим

алегоричним тлумаченням. Для нього ця книга, яку треба дуже уважно читати і

при цьому не зупинятись на зовнішньому, на явищах, а проникати глибоко в

суть сказаного.

Сковорода під час свого життя по пустелях останньої доби не

тільки не відійшов від життя, але, навпаки, був її активним культурним

діячем. З однієї сторони, він як філософ виявив велику творчість у галузі

культури, тобто утворював нові духовні скарби, а з другої - одночасно з цим

він був провідником своїх ідей у суспільстві, і в такий спосіб впливав на

громадське життя. В еволюції наукової творчості Сковороди розрізняють 3

етапи:

"Споріднені" нахили людини легко відрізнити від "неспоріднених". Основними

прикметами є їхня постійність і доступність. Поняття "потрібне

співвідноситься в Сковороди з поняттям "легко". Справді природна потреба

легкодосяжна. "Золотом можеш купити село, - повчає філософ, річ важку, бо

не обов'язкову, а щастя як необхідна необхідність задурно завжди і всюди

дарується."

"Споріднена праця не лише засіб забезпечення матеріального існування. Вона

цінна своїми наслідками, винагородою чи славою." Вона є джерелом радості і

щастя. Вона дозволяє знайти справжнє царство Боже у серці людини.

28. Самоусвідомлення представників “козацької нації” та його культурний зміст.

29. Травестія як форма засвоєння культурної традиції (на прикладі «Енеїди» Котляревського).

 Травестія як форма засвоєння культурної традиції.Травесті́я (від італійської travestire — перевдягати) — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.Найоригінальніший приклад травестії, що став подією не лише в українській літературі була «Енеїда» Івана Котляревського, в основу якої покладена героїчна поема Верґілія, героїв якої (з богами включно) Іван Котляревський перевдягнув в український національний одяг і гумористично зобразив на тлі українського національного побуту 18 століття. Твір І. Котляревського «Енеїда», який, з'явившись друком 1798 року (до того тривалий час поширювався у списках), справив справжній фурор серед читачів. Жанрово це поема, але настільки самобутня та оригінальна, що дістала окрему назву на рівні жанрових різновидів. «Енеїда» традиційно вважається травестійно-бурлескною поемою. Відомий вчений і культурний діяч М. Ломоносов створив так звану «теорію штилів», у якій розробив класифікацію літературних жанрів за стилями. Були і «високі» жанри, і «низькі». Ломоносов докладно описує, про що і як слід писати в кожному зі стилів, в жодному разі не змішуючи відповідні теми, проблематику та прийоми. Але І. Котляревський своїм твором вказав на умовність будь-якого розподілу. І вказав він на це саме бурлеском. Бурлеск як літературний прийом — це описування серйозний тем та проблем зумисне веселим, часом навіть вульгарним стилем. Навіщо це потрібно? Я довго розмірковував над цим питанням: дійсно, навіщо говорити про серйозні речі несерйозно? Але потім я зрозумів! Читаючи «Енеїду», ми сміємось, із зацікавленням спостерігаємо за пригодами Енея, радіємо та сумуємо, посмішка рідко сходить з наших облич — настільки дотепно пише письменник. Але закривши прочитану книгу, ми замислюємось над дуже серйозними речами! Ми розмірковуємо і про соціальний лад суспільства, про нерівність в ньому, про вічні та минущі цінності, про кохання та справжню дружбу, про історію взагалі та історичну долю нашого народу, про красу мови та її невичерпне багатство... Ці питання інакше, як філософськими, і не назвеш. Але уявімо на хвилинку, що І. Котляревський виклав би свої міркування щодо усіх цих проблем у якомусь науковому трактаті, сухою книжною мовою, ще й — не дай Боже — зробивши цю книгу відверто моралізаторською. Хіба тоді ми б звернули увагу на неї? Виходить, така, на перший погляд, розважальна форма «Енеїди» є найбільш ефектнішою формою для того, щоб звернути увагу читача на чи не найбільш серйозні питання людського життя. І при цьому І це так цікаво, так захоплююче! Мені здається, така геніальна художня знахідка І. Котляревського варта захоплення та поваги! Травестія є другою прикметною рисою твору Котляревського. Читаючи поему, ми дізнаємося про Енея, античних богів та царів, їхні вчинки та характери. Виходить, ця поема про античну історію? Аж зовсім ні! Цей твір про український народ. Саме такий парадокс і називається травестією. Тобто письменник «переодягає» персонажів однієї епохи та країни в одяг і характери зовсім іншого народу та історичного часу. Тож, читаючи про троянців, ми насправді дізнаємось про життя наших пращурів, бачимо народний характер та народну душу в кожному рядку, а часто — і між рядками. «Енеїда» І. Котляревського за жанровим різновидом є бурлескно-травестійною поемою, але тільки прочитавши твір, я зрозумів, що це не сухий літературознавчий термін, а прекрасна творча знахідка письменника, яка допомагає поєднати захоплюючий сюжет, європейську літературну традицію із глибоким повчальним змістом твору, філософськими проблемами, українським народним життям та прекрасною мовою, зацікавивши читача.