Наукові видання

Отож, за характером

інформації наукові видання поділяємо на такі види:

• монографія;

• автореферат дисертації;

• стаття;

• наукова доповідь (тези доповіді).

За складом основного тексту:

• моновидання (в основі — один твір, скажімо,

монографія або автореферат дисертації);

• тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції,

симпозіуму, з'їзду);

• матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду);

• збірник наукових праць.

Практика редагування такого виду літератури

виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор

особливу увагу: ознайомлювальнищ структурний, змістовий.

А саме:

• актуальність та новизна теми;

• ступінь її розробки;

• адресне призначення;

• рівень використання автором найновішої літератури,

залучення архівних матеріалів.

Виділимо головні методи:

• індуктивний (від окремого до загального);

• дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку);

• логічний (так зване послідовне членування матеріалу

на смислові фрагменти);

• історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго

хронологічній послідовності).

Науково-популярні видання

Науково-популярними прийнято називати такі

видання, які, як і наукові, містять результати теоретичних чи

експериментальних досліджень у галузях науки, культури,

мистецтва і техніки, однак матеріал у яких викладений у

доступній для читача-неспеціаліста формі. Основне

призначення таких видань — популярно подати нефахівцям з даної

проблематики певні наукові знання.

Умовно виокремити його

можна серед таких основних категорій:

• читач із вищою освітою і досить високою

професійною підготовкою, який постійно виявляє сталий

інтерес до новинок науки, техніки і культури;

• читач із середньою або середньою спеціальною

освітою, для якого читання такого виду літератури є

засобом поглиблення самоосвіти;

Умовно виокремити його

можна серед таких основних категорій:

• читач із вищою освітою і досить високою

професійною підготовкою, який постійно виявляє сталий

інтерес до новинок науки, техніки і культури;

• читач із середньою або середньою спеціальною

освітою, для якого читання такого виду літератури є

засобом поглиблення самоосвіти;

Прийомів популяризації викладу будь-якого складного

за тематикою тексту є немало. Залежить це передусім від

особливостей авторської манери розповіді та майстерності

редактора. Виділимо деякі з них:

• сюжетний розвиток подій (віднайдені ученим

історичні факти і явища будуються за законами художнього

твору — зав'язка, розвиток подій, кульмінація, розв'язка);

• логічна послідовність наукових аргументів та

наведення до кожного з них цікавих прикладів (скажімо, етапи

освоєння людиною Космосу подаються на тлі успішних і

невдалих випадків запуску керованих апаратів з

конкретними прізвищами, датами і цифрами);

• видавничі вставки-відступи від авторської

розповіді, які узагальнюють сказане автором у цій частині ккиги

(так, у науково-популярній книзі з історії видавничої

справи Київського університету редактор видавництва "Наша

культура і наука" доречно запропонував вставити до тексту

авторської розповіді насичені інформацією короткі блоки

під рубрикою "Коротка історична довідка", набрані й

виділені іншим шрифтом);

• авторські відступи від суворо визначеної канви

розповіді (вони забезпечують цілком протилежний від

попереднього ефект: послідовний виклад серйозної наукової

інформації раптом скрашується емоційно або динамічно

насиченою авторською ремаркою, яка робить своєрідну

паузу, спонукає до певної реакції самого читача);

• нестандартне введення в текст термінології та

спонукання читача до її мимовільного засвоєння (на початку —

перелік найголовніших його особливостей; ознайомлення з

терміном через цікаві приклади; розшифрування складного

терміна ніби ненароком, через уточнення або взяття його

в дужки).