Д.І.Багалій і Харківська громадська бібліотека.

У 1889 році Дмитра Івановича обрано членом Правління ХГБ, незмінним головою якого був з 1893 до 1906 р.. Своїм виключним становищем серед подібних бібліотек Російської імперії ХГБ перш за все зобов'язана саме Д.І.Багалію. Він досконало вивчав стан бібліотечної справи за кордоном, зокрема в Англії та США, і все найкраще з практики іноземних колег втілював у роботу Бібліотеки.

Погляди вченого на організацію бібліотечної справи викладено у таких працях: "О просветительном значении Харьковской общественной библиотеки", "Речь при открытии нового здания Харьковской общественной библиотеки", "Речь при открытии филиального отделения ХОБ", "Харківська громадська бібліотека як тип наукової і загальнопросвітньої обласної бібліотеки".

У записці "О задачах Харьковской общественной библиотеки”, де відтворено його кредо стосовно ролі й місця бібліотеки в суспільстві, Багалій висуває тезу, якою можна керуватися й сьогодні:

"... Не следует, и не возможно превращать нашу Библиотеку в какое-то воспитательное заведение, преследующее хотя и хорошие, но узкие, а потому и партийные цели, если она хочет остаться Библиотекою общественною не только по способу своего управления, но и по своей задаче, которая должна состоять в возможно широком удовлетворении книжных потребностей всего харьковского общества". [6]

Висловлюючи думку про необхідність одержання ХГБ обов'язкового примірника всіх книг, що видаються на терені Росії російською мовою, він сподівається, що бібліотека перетвориться на центральне обласне книгосховище.

Істотною статтею забезпечення існування бібліотеки були благодійні пожертвування. Список доброчинників очолював Багалій. У 1886 р., коли тільки-но було відкрито бібліотеку, він подарував 88 книг з питань історії. Не припиняв робити дарунки й надалі. Цими виданнями з автографами та дарчими написами вченого пишається ХДНБ ім. В.Г.Короленка і сьогодні.

Саме Д.І.Багалій порушує питання про необхідність власного приміщення для бібліотеки. Щоб привернути увагу громадськості до цієї проблеми, він виступає на зборах Правління, у місцевій пресі, видає брошуру "О необходимости постройки дома для Харьковской общественной библиотеки".

Перед Міністерством фінансів Дмитро Іванович клопотався про надання субсидії, звертався з цим питанням особисто до міністра С.Ю.Вітте, який виділів для будівництва 45 тис. крб. Надала кошти й Міська дума. Все це разом з пожертвуваннями від приватних осіб та різних установ, прибутком від благочинних заходів (лекції, концерти тощо), активна діяльність Правління ХГБ і насамперед його голови, дало змогу придбати земельну ділянку в центрі міста для будівництва бібліотечного приміщення за проектом академіка архітектури О.М.Бекетова (на зразок Страсбурзької бібліотеки).

У 1901 р. бібліотека переїхала до нової будівлі. 28 січня відбулося її урочисте відкриття, на якому з промовою виступив Д.І.Багалій. Зміст промови міститься у звіті Харківської громадської бібліотеки за п'ятнадцятий рік її існування (з 1 жовтня 1900 р. до 1 жовтня 1901 р.).

Д.І.Багалій брав участь і в організації структурних підрозділів Харківської громадської бібліотеки - спеціалізованих відділів, які б слугували окремим категоріям читачів. Саме за роки його головування в ХГБ були утворені такі унікальні структури: музичний відділ (1902 р.); відділ бібліотекознавства (1903 р.); Юдаїка, тобто єврейський (1903 р.); відділ рукописів та автографів (за власним почином, 1903 р.); український (1906 р.) - перший і єдиний за тих часів. Їх роботою керували спеціальні комісії, що складалися з вчених, фахівців і бібліотекарів.

Опікувався Д.І.Багалій і питанням обслуговування книгами найбідніших верств населення. У березні 1890 р. ХГБ відкрила дешевий абонемент. Дмитро Іванович називав його гордістю бібліотеки і пристрасно відстоював його існування, коли було зроблено спроби підняти платню з читання. Для малозабезпечених жителів було відкрито філію на околицях міста - Холодній горі та Петинці (1901).

У 1906 р. Д.І.Багалій стає ректором Харківського університету і відходить від безпосередньої роботи у бібліотеці. Але завжди з особливою гордістю і теплотою він відзивається про ХГБ, підкреслюючи її особливе значення в житті м. Харкова:

"... Но сила и прочность этого учреждения кроется однако не только в деятельности отдельных ее членов, но главным образом в том, что она не по имени, а на деле всегда была школою общественности, живым общественным учреждением, которым по справедливости гордится г. Харьков, ибо Харьковская Общественная Библиотека занимает первое место среди подобных учреждений Империи, а ее рост и развитие напоминают не наши, а американские библиотеки ... А как определить просветительное влияние Харьковской общественной Библиотеки на все слои городского населения! В деле внешкольного образования и дополнение к школьному она играет первенствующую роль в Харькове" [4].