18. Українське бібліотекознавство XIX - початку XX ст. Вступ.

Розвиток українського бібліотекознавства в кінці ХІХ на початку ХХ сторіччя характеризується активізацією досліджень історичного, теоретико-методологічного напрямів, серед яких значне місце посідає вивчення видатних бібліотекознавців та бібліографів того часу.

Останнім часом склалися сприятливі умови для дослідження ролі бібліотекознавців у формуванні тієї чи іншої галузі знання. Сьогодні є багато можливостей для вивчення та узагальнення внеску Д.І.Багалія, Х.Д.Алчевської, Л.Б.Хавкіної, , К.І.Рубинського, інших вчених у вітчизняне та світове бібліотекознавство.

Харків здавна був відомий не лише своєю розвиненою промисловістю, наукою та культурою, а й видатними особами, котрі тут жили і працювали в різні історичні періоди.

В останній чверті XIX ст. у Харкові склалися сприятливі умови для організації загальнодоступної бібліотеки. Найкращі представники прогресивної громадськості взяли активну участь у відкритті книгозбірні.

Серед фундаторів Харківської громадської бібліотеки, організованої у 1886р., були Д.І.Багалій, О.О.Гурський, Б.Г.Філімонов, Х.Д.Алчевська та інші видатні вчені та громадські діячі.

Микола Петрович Баллін видатний бібліотечний діяч зробив значний внесок у заснуванні Харківського товариства грамотності та створенні публічних бібліотек та читалень у Східній Україні. Разом з товаришами організував катеринославський журнал «Новоросійський літопис» в Одесі. Він був видатним діячем просвітником, який розгортав видавничу діяльність як органічну складову розвитку народної освіти, національної культури, багато і самовіддано працював й цій галузі. Хоча багато його планів і проектів не було здійснено, його діяльність залишила помітний слід в історії просвітницького руху.

Варто згадати ім'я видатного діяча української історичної науки, засновника кримознавчої бібліографії, відомого бібліографа Арсенія Івановича Маркевича.

Також на півдні українських земель в Одесі працював над бібліографією творів Т.Г. Шевченка та літературою про нього, Михайло Комаров.

Краєзнавча бібліографія Галичини поповнилася бібліографічною працею І.О. Левицького "Галицько-руська бібліографія за роки 1772-1800". Друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст. (1851-1918) - характеризується тим, що в галицькому краї виникають культурно-освітні товариства: "Галицько-руська матиця", "Просвіта", "Літературне товариство імені Шевченка" та інш.

З'являється цілий ряд окремо виданих краєзнавчих бібліографічних посібників відомих західноукраїнських бібліографів, краєзнавців, істориків: І.О. Левицького, І.Я. Франка, Я.Ф. Головацького, І.Т. Калиновича, Є.-Ю. Пеленського.

У 1892 р. вийшов великий бібліографічний огляд "Галицьке краєзнавство", підготовлений І.Я. Франком (1856-1916). В ньому наводяться роботи діячів з природознавчої, етнографічної та історичної тематики, аналізуються деякі з них.

В 1865 р. Я.Ф. Головацьким (1814-1888) було підготовлено короткий огляд бібліографічних робіт західноєвропейських та слов'янських авторів, у якому він поставив питання про створення повної бібліографії західноукраїнської літератури. Бібліографічна діяльність Я.Ф. Головацького мала позитивний вплив на розвиток краєзнавчої бібліографії в Галичині.

Варто відзначити бібліографа і книгознавця з Конотопа Степана Івановича Пономарьова (1828-1913) , який впродовж довголітнього життя співпрацював у більше ніж 50-ти періодичних виданнях, зокрема: «Отечественных записках», «Киевской старине», «Киевлянине», «Современнике» та інших. Реалізувавши свою мрію - паломництво до Святої Землі, Палестини, написав капітальну бібліографічну монографію «Иерусалим и Палестина в русской литературе, науке, живописи, переводах». За дорученням Російської Академії наук вчений брав участь у складанні бібліографії до творів М.Ломоносова, М.Некрасова, О.Пушкіна та інших. Багато бібліографічних, історико-літературних робіт було присвячено українським діячам.

Настав час більш ґрунтовної та об'єктивної оцінки наукової літературної та педагогічної спадщини діячів культури. Сьогодні вони потребують систематизації, збільшення тиражу, активнішого впровадження у бібліотечну практику, студентську аудиторію.

Зараз багато з того, що говорили, писали, домагалися бібліотекознавці та бібліографи того часу знаходить шляхи реалізації. Більш демократичним стає процес розвитку бібліотек в Україні. Видаються путівники, спеціальні довідники про бібліотеки. Їх робота пропагується на сторінках професійної преси, зростає роль міжнародних бібліотечно-бібліографічних організацій (ФІД, ІФЛА, ІСО, БАЄ тощо). Всі ці питання завжди були в центрі уваги бібліотечної науки.