МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.Г. КОРОЛЕНКА
ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
«Мій рідний край - Кегичівка»
Виконала студенка
групиПН-162
Ляшкова Ю.В.
Полтава 2015
ПЛАН
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЕГИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ.
Історичне минуле.
Географічне положення.
Геологічна будова і рельєф.
Клімат та погода.
РОЗДІЛ ІІ. ЛАНДШАФТИ КЕГИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ.
2.1 Річки, озера, болота.
2.2 Рослинний світ.
2.3 Тваринний світ.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОМИСЛОВІСТЬ КЕГИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ.
3.1 Корисні копалини.
3.2 Найважливіші галузі промисловості.
3.3 Сільське господарство.
РОЗДІЛ ІV. КЕГИЧІВКА ТУРИСТИЧНА.
4.1 Наукові та культурні центри.
4.2 Заповідні території.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЕГИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ.
Історичне минуле.
Саме селище Кегичівка утворилося у другій половині XVIII століття з двох невеликих хуторів — Доброіванівки та Єгорівки. Населяли ці хутори селяни-кріпаки, які належали поміщику-офіцеру Курського полку І. М. Апостолу-Кегичу. Від його прізвища і походить сучасна назва селища.
Подальший розвиток Кегичівки пов'язаний з будівництвом у 1897–1905 роках залізниці Лозова—Красноград, яка на той час будувалася як цукровий шлях із прилеглих цукрозаводів. У цей час Кегичівка стає волосним центром.
1899 року була збудована станція.
У січні 1918 року волосна і земська управи в Кегичівці були розпущені.
З 1923 року смт. Кегичівка — центр району, який із січня 1935 року перебуває у складі Харківської області, а до того часу — у складі Полтавської. В ході Другої світової війни війни 7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з Кегичівки.
Населення району становить 21,8 тис. чоловік . Пенсіонерів в районі 6014 чол., (27,6% від загальної чисельності населення). Щільність населення в Кегичівському районі становить 2,8 чоловік на 1 кв.км.
ВВВ стала суворим випробуванням для Кегичівщини. 7 жовтня 1941року гітлерівці окупували весь район. Майже два роки район перебував під владою німецьких військ.
У роки тимчасової окупації району на Кегичівщині діяли диверсійні групи під керівництвом І. Рекунова, К. Баклагіна, а майже в кожному селі — невеликі мобільні групи патріотів. До повернення Червоної Армії трудівники села приховали 20 розібраних тракторів, 22 комбайни, значну кількість інвентарю.
У травні 1942 року Кегичівка була ненадовго звільнена, а потім знову окупована. Остаточне визволення району відбулося 17 вересня 1943 року. За це віддали життя 4500 бійців та офіцерів 31-ї, 233-ї та 184-ї стрілецьких дивізій, 3-ї танкової армії під командуванням маршала П. Рибалка.
Матеріальні втрати району були дуже значними. Було зруйновано і спалено цукрозавод, машинно-тракторну станцію, цегельний завод, два радгоспи, всі залізничні станції, мости та колію залізниці, зруйновано телефонну мережу, 14 шкіл, 5 лікарень, 12 колгоспних клуби, тваринницькі ферми, вивезені десятки тисяч голів худоби та птиці. Загальна сума збитків склала понад 476 мільйонів карбованців.
Перемога дорого коштувала жителям району. У кожній сім'ї на полі бою чи у фашистських катівнях загинув хтось із близьких. На фронтах війни смертю героїв загинули 853 ос., померли від ран у госпіталях — 211 ос., у концтаборах — 24 ос., пропали без вісті — 1475 ос. Загинуло 37 партизанів і підпільників, а також 71 патріот, що здійснювали опір окупантам.
Відразу після звільнення району серед трудящих зародилася патріотична ініціатива — зібрати кошти на побудову бойових літаків. Люди почали зносити все, що якимось дивом вціліло в них на цей час, — гроші, сімейні реліквії, облігації, продукти харчування. В грошовій оцінці було зібрано мільйон карбованців, за рахунок якого потім побудували ескадрилью пікіруючих бомбардувальників «Пе-2», що одержала почесну назву «Кегичівський колгоспник». Шлях ескадрильї проліг через Білорусь, Польщу, а потім і до Німеччини.
На данний момент Гербом селища Кегичівка являється :
