7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

Головною ознакою міцності є свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу, спираючись на пройдений; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічною основою міцності є пам'ять - збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді. Вона дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не забути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

8. Принцип індивідуального підходу до учнів.

Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі по-своєму оволодівати навчальним матеріалом, ураховувати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Для цього учитель повинен уважно вивчати своїх учнів, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребують виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя - організувати індивідуальну допомогу відстаючим у навчанні.

9. Принцип емоційності навчання.

У процесі пізнавальної діяльності в учнів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяють логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу - керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати теорію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

3.Розробіть фрагмент уроку з практичною роботою на тему «Хто чим живиться. Ланцюги живлення», 3 клас.

V. Узагальнення й систематизація знань

1. Практична робота. Складання схеми ланцюгів живлення

1. Оберіть правильний ланцюг живлення.

а) Водорості, риба, лисиця;

б) риба, лисиця, водорості;

в) лисиця, водорості, риба.

— Отже, що таке ланцюг живлення?

2. Складіть ланцюг живлення: миша, колос, лисиця, їжак.

Колос миша їжак лисиця.

3. Складіть ланцюг живлення в акваріумі.

2. Побудова ланцюгів живлення за зразком

Гриби білка куниця.

1. Сойка, жолудь, яструб.

2. Дятел, дуб, жук-короїд, тетерев’ятник.

3. Вовк, жолуді, кабан.

4. Коріння дуба, миші, лисиця.

3. Гра «Продовжте ланцюжок»

— На які дві групи розподіляються тварини за способом живлення?

а) Вовк, лисиця, ...;

б) заєць, вівця, ...;

в) акула, щука, ...;

г) корова, кінь, ...;

д) ведмідь, дятел, ...

4. Гра «Третій “зайвий”»

Кенгуру, ведмідь, верблюд.

Лисиця, тигр, лось.

Їжак, куниця, яструб.

VІ. Підбиття підсумків

- Що нового дізналися на уроці?

— З чого складається ланцюг живлення?

— Які ланки входять до його складу?

— З якої ланки він завжди розпочинається?

VІІ . Домашнє завдання

С. 117–118.

Білет № 1

1.Педагогіка як наука, її становлення. Предмет, завдання та основні категорії педагогіки.

Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси: навчання, виховання та розвитку особистості. Вперше термін П. ввів французький філософ Френціс Бекон. Як науку розробив чеський педагог Ян Амос Коменський у 1692р у своїй праці «Велика дидактика»

В Давньому Вавилоні, Сирії та Єгипті цією справою займалися жерці. В Даівній Греції - дидаскали (ті, хто готував до театральних вистав), окрім них цим займалися керівники держ закладів у Спарті. В Данвьому Римі – держ чиновники, які мандрували, знали культуру та мову інших народів. В Середньовіччі – священники, а у містах були люди із спец освітою. В Київській Русі – майстри, ремісники. Марк Квінтіліан – перший заробив з/п як штатний вчитель

Предмет П – виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільство.

Завдання:

• Вдосконалення змісту освіти та виховання

• Вироблення нових засобів н-ння та навч обладнання

• Підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти

• Комп’ютеризація праці вчителя

• Вироблення нових та модернізація наявних форм та методів навчання

• Вдосконалення змісту та методики виховання

• Впровадження пробільності освіти та профорієнтації школярів

• Вироблення шляхів демократизації та гуманізації життєдіяльності школярів

Основні категорії педагогіки:

1. Освіта – це процес і результат оволодіння надбаннями людської культури як передумови активної соціальної діяльності

2. Навчання – двосторонній процес взаємообумовленої діяльності учителя й учня, спрямований на оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками, розвиток їхніх інтелектуальних потенційних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності

3. Виховання – цілеспрямований і організований процес формування особистості

4. Розвиток – специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного

5. Формування – складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання, цілеспрямований процес соціалізації особистості, яких х-ся завершеністю.

2. Обгрунтуйте завдання, шляхи та засоби фізичного виховання молодших школярів.

Метою фіз. вих є зміцнення здоров’я, сприяння всебічному гармонійному розвитку, підготовка молоді до праці та захисту України.

Завдання:

• формування позитивного ставлення на здоровий спосіб життя

• сприяти правильному фіз. розвитку, зміцнення здоров’я, та загартування організму

• розвивати основні рухові навички і вміння (постава, хода, вправність, спритність)

• формув самостійних гігієнічних навичок (охайність одязі, доглід за організмом, чергування різних видів діяльності)

• розвиток фіз. задатків

• підготовка до фіз. праці та виховання працьовитості

Шляхи:

• Сім’я – установки батьків на здоровий спосіб життя, раціонал харчув, прогулянки на свіжому повітрі, відпочинок на природі, участь в спорт заходах

• ДНЗ – рухливі ігри, заняття фіз. вих., аромо-фітотерапія, організація та проведення свят на фіз. тематику

• ЗНВЗ – основна форма – урок фіз. вих., проведення фізхвилинок на уроках, рухливі ігри на перервах та в позашкільний час. Зміст навч про фіз. вих. містить виховні години про здоровий спосіб життя, введення предмету «Основи здоров’я», позакласні та позаяк заходи «День здор», «Веселі старти», заняття у спорт секціях, впровадження спорт класів у шк.

• ВПТУ та ВНЗ – проф. спрям майб фахівців з фіз. вих. (тренери, інструктори), самовиховання особистості та здорового способу життя.

Засоби фізичного виховання молодших школярів:

• фіз. вправи

• природні фактори (сонце, повітря, вода)

• гігієн фактори (раціон режим праці та відпочинку, харчування і сну)

Форми:

• урок

• змагання

• спартакіада

• спорт секції

• фізкульт свята

• заняття туризмом

3. Розкрийте послідовність дій учнів 1-го класу під час виготовлення виробів із пластиліну на площині за зразком.

Ознайомте учнів зі способами та прийомами ліплення).

Розрізування заготовки здійснюють стекою, пластмасовим ножем або суво- рою ниткою.

Скачування кульки виконують між долонями рук, трохи зігнувши долоні і пальці, роблячи долонями колові рухи.

Розкачування заготовки циліндричної форми роблять прямолінійними руха- ми долонь.

Загальну форму виробу ліплять пальцями, а для ліплення дрібних деталей використовують спеціальний інструмент — стеки. Вони бувають різної форми, дерев’яні чи пластмасові.

Для отримання плоскої деталі пластилін розкачують, надаючи йому потрібної форми (кулі, циліндру), сплющують. На плоскій заготовці стекою малюють фігу- ру, яку хочуть вирізати (квітку, листочок тощо), а потім вирізують її за допомо- гою стеки, відокремлюючи від неї зайвий пластилін.

Перш ніж розпочати роботу з пластиліном, поясніть правила роботи з ним. Далі проведіть бесіду про фрукти й овочі, зображення яких учні будуть вчи- тися ліпити з пластиліну. Продемонструйте готовий виріб — вишні з пластиліну. Запропонуйте учням зліпити такі самі за схемами в альбом

Білет 17

1. Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного і соціально-психічного розвитку особистості.

Трудове виховання - вих-ня свідомого ставлення до праці через формування звички та навичок активної трудової діяльності.

Метою труд вих-ня є психологічна і практична підготовка до життя.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Завдання:

• формування любові до праці;

• підтримання працездатності;

• оволодіння трудовими вміннями та навичками;

• виховання поваги до людської праці та результатів праці;

• підготовка до свідомого вибору професії.

Принципи:

• єдність трудового вих-ня з загальним розвитком особистості;

• виявлення і розвиток індивідуальності в праці;

• суспільно-корисна праця;

• раннє залучення до продуктів праці;

• різноманітність видів праці;

• творчий характер праці

• наявність рис продуктивної праці дорослих у дит. праці;

• посильність трудової діяль-ті для дітей.

Шляхи:

• сім'я;( особистий приклад батьків, допомога у побуті,читання та обговорення казок,оповідань)

• ДВНЗ;(приклад вихователя,обов*язки здійснювати самообслуговування,заняття мал.,ліплення, допомога у виготовленні виробів на свято)

• ЗВНЗ;(уроки ТН,зміст навчальних предметів містить ф-ня трудових знань, виконання обов'язків чергового,виховні заняття,уроки ТН з 5 класу та поділ їх на стать,проведення конкурсів,ярмарок-виставок,олімпіад,трудових десантів)

• ВПТУ та ВНЗ;(різні види практик)

• післядипломна(проф. діяльність), самоосвіта.

Засоби:

• ЗМІ;

• мистецтво

• архітектура

• література

• театр.

Форми:

• урок;

• виховні заходи на тематику вибору професії;

• екскурсії;

• виставка,ярмарка виробів ручної роботи;

• олімпіади з труд.навч.

• виставка-ярмарка вакансій різних професій;

• гуртки

2.

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи. Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. До сучасної форми навчання людство прийшло не відразу. Так, у школах давнього світу панувала система індивідуального навчання — вчитель навчав кожного учня окремо. У середньовічних школах домінувала індивідуальногрупова система навчання: в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводили без усталеного розкладу, дітей приймали до школи впродовж року. У XVI—XVII ст. у братських школах України й Білорусі виникла нова форма організації навчальних занять,яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки». Доцільність класно-урочної системи навчання та шляхи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський. У XVIII ст. у Західній Європі, Америці робилися спроби відмовитися від класно-урочної системи, стала розвиватися белл-ланкастерська система навчання, розроблена англійськими педагогами А. Беллом та Дж. Ланкастером. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли старші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. Це давало змогу одному вчителеві організувати навчання кількох сотень учнів. Однак ця система не забезпечувала належної якості навчання, тому проіснувала недовго. На початку XX ст. знову були спроби відмовитися відкласно-урочної системи навчання. У СІЛА, Англії, деяких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був дальтон-план (від м. Дальтон у СІЛА). Згідно з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами. У другій половині 20-х років у дещо зміненому вигляді дальтон-план намагалися перенести до радянської школи.Основні його ідеї було втілено в лабораторно-бригадній організації навчання, за якої замість класів створювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб), вчилися у цих групах за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета. Ця система не виправдала себе через те, що знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Проте окремі її елементи заслуговують на увагу й сьогодні: самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової та допоміжної літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях тощо. У сучасній вітчизняній школі використовують класноурочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку й рівня підготовки у формі уроку.