Білет №7

1.Дидактика- це галузь педагогіки, яка вивчає теорії освіти і навчання. Основоположник дидактмики як науки-Я.А Коменський.( праці “Велика дидактика»). Я.А Коменський- фундаментатор наукової педагогіки, зарубіжний педагог.основні праці “Велика дидактика», « материнська школа», «Відкриті двері до мов і всіх наук». Пед ідеї: запровадив класно урочну систему навчання, поділив учнів на класи відповідно до їх вікових особливостей, розбив навчальний рік , поділив його на чверті з канікулами між ними. Започаткував предметну систему викладання за певними навч програмами. та підручниками до них. увів екземини наприкінці року;обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та системності, посильності , емоційності.

2. колектив- це соц.. значуща група людей, які об’єднані спільною метою і діють узгоджено у напрямку її досягнення, мають органи всамоврядування. Фун-ї колективу: організаторська(об’єднання учасників колективу, участь у конкурсах , екскурсіях), виховна(створення оптимальних умов для різних напрямів виховання), стимулююча(регулювання та формування певних якостей колективу).Види колективів:первинний, виробничий,загальношкільний,тимчасовий:одновікові,різновікові;сімейний.А.С. Макаренко вперше розробив теорію формування особистості в колективі та через колектив. Вихователь працює з активом та органом самоврядування ;традиції колективу;стиль та тон колективу(почуття захопленості, здатність гальмувати негативні дії). Шляхи фор-ня колективу:1стадія-вихователь організовує колектив до діяльності, знайом з індивід. особлив. дітей, шукає активних, ініціативних, що допомагають йому у роботі колективу.2стадія-вихователь здійснює керівництво на демократичних засадах з опорою на актив і продовжує навчати вихованців, навч.активістів здійснювати керівництво і виз.перспективи розвитку колективу.3стадія- зявляються органи самоврядування, що обираються на загальних зборах колективу, кожен член колективу викон. Самостійно доручення дотримуються їх на цій стадії усвідомленно ставляться до усвідомлення своїх обов’язків колективу ставить вимоги до особистості.

3

16 м

?м

7 м

.

16 м ? м

Білет №3

1. Наукові дослідження – особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт.

Методи досліджень – сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення пед явищ і вирішення різноманітних науково-педагогічних проблем.

Є така класифікація методів емпіричні та математичні і статистичні.

Емпіричні методи:

- спостереження. Сприймання пед. процесу в природніх умовах. Розрізнять спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, самоспостереження. Воно повинно мати план, визначити термін, фіксувати результати, повинно бути систематичним.

- бесіда. Забезпеч. пізнання пед. явища через безпосереднє спілкування. Необхідно мати план, основні і додаткові запитання, створити сприятливу атмосферу, враховувати індивідуальні особливості співбесідника, виявити пед. Такт, уміти запротоколювати бесіду.

- інтерв’ю. Різновид бесіди з чітко структурованими запитаннями, зап. продумують заздалегідь, запис відповіді співрозмовника.

- анкетування. Отримання інф від найбільшої к-сті студентів. Анкети бувають відкриті(можна висловити і власну думку) та закриті( пропонуються варіанти готових відповідей), полярні (відповіді „так” чи „ні”).

- експеримент. Дає змогу штучно відокремети ждосліджуване явище від інших та цілеспрямовано змівнювати умови пед впливу. Констатуючий експеримент (вивчає наявні пед явища), перебірковий, уточню вальний (перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми), творчий, формуючий (констатуються нові пед явища).

- вивч. шк. документації. Отримання інф. з особових справ учнів, класні журнали, план роботи школи на рік.

- вивч. уч. робіт. Учнівські зошити, малюнки, щоденники, вироби з труд. навчання, шкільні проекти.

- тестування. Випробування учнів на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв’язання тестів.

Математичні і статистичні:

- ранжування – розміщення зафіксованих показників у певній послідовності ( наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності).

- моделювання – створення і дослідження моделей. Пр. можель школи, модель управління НВП.

- соціометрія. Вивчення структури і стилю взаємин у колективі ( запозичений із соціології).

2. Позакласна вих. робота - це освітня та виховна робота, що спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей та організована в позаурочний час освітнього закладу.

Позашкільна вих. робота - освітня та виховна діяльність позашкіл. закладів для дітей та юнацтва.

Завдання:

- закріплення та поглиблення знань набутих в процесі навчання і застосування їх на практиці

- розширення загальнооствінього кругозору

- формування наукового світогляду

- вироблення вмінь та навичок для самоосвіти

- формування інтересув до різних галузей техніки. м-ва. спорту

- виявлення та розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів дітей

- організація повноцінного дозвілля та відпочинку, культурних розумних розваг.

Принципи:

- добровільний характер участі

-суспільна спрямованість д-сті закладів

- розвиток ініціативи та самодіяльності школярів

- розвиток винахідливості, дитячої технічної, юнацької та худ. творчості

- зв’язок навчання з практичною д-стю

- цікаві форми і методи проведення занять, що викликають емоційність і захопленість.

3. Героїчний характер, перемогу передано в українській народній пісні

«Гей там, на горі, Січ іде». Герої пісні, про яких згадується (Дорошенко, Сагайдачний) – історичні особи, подвиги яких закарбувалися в народній пам’яті, діяльність яких пов’язана з конкретними історичними подіями.

Білет № 22

1. Позаурочні форми навчання: семінарські заняття, практикуми, факультативні заняття, екскурсії, предметні гуртки, консультації.

форма організації навчання – обмежена в часі та просторі взаємообумовлена діяльністю взаємодія вчителя і учнів. семінарські заняття: проводяться у старших класах. Форма самостійної пізнавальної діяльності учнів з метою поглиблення вивчення окремих тем і проблем. Проводяться у класі з повним складом учнів.

Практикуми: передбачають залучення учнів до системи самостійного виконання практичних завдань на основі оволодіння теоретичними знаннями. Така форма організації навчання найяскравіше сприяє реалізації вимог принципу поєднання навчання з практикою, озброєння учнів політехнічними знаннями , підготовці їх до свідомого вибору професії. Учні утворюють групи по 5-6 чоловік, визначають завдання для кожної групи. Результатом може бути виставка їх робіт.

Факультативні заняття: проводяться групами по 15 чоловік не менше; заняття об’єднують учнів за інтересами і спрямовані на поглиблення знань з певних дисциплін або наукових проблем. екскурсія: колективне відвідування музею, вистави, природного довкілля з метою пізнання. Навчальна екскурсія – форма роботи, спрямована на вивчення учнями при керівній ролі вчителя певних явищ, процесів, предметів і т.д. завдання екскурсії: збагатити знання учнів, встановлення зв’язків теорії і практики, розвивати творчі здібності, естетичні смаки, науковий світогляд, сприяти проф. орієнтації вихованців.

Предметні гуртки: спрямовані на задоволення пізнавальних інтересів учнів, розвиток їх інтелекту. У роботі гуртків учні беруть участь виключно на добровільних засадах. Це можуть бути учні паралельних класів, близькі за освітнім рівнем. Консультації. Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв'язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

2. У чому полягає суть, умови та прийоми перевиховання? Проаналізуйте етапи перевиховання школярів.

Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Процес перевиховання охоплює такі етапи:

1. Підготовчий етап. Суть його полягає в детальному вивченні й аналізі позитивних і негативних якостей педагогічно занедбаного учня, умов, що спричинили їх виникнення, визначенні шляхів нейтралізації негативних і посиленні позитивних якостей особистості, конкретних завдань і змісту процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. На цьому етапі учень переживає факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя, наприклад переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути провину.

2. Початковий етап. На цьому етапі починається реалізація наміченої програми роботи з учнем, внаслідок якої він поступово долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки, у нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. У цей період учень не виявляє особливої активності, а процес перевиховання спершу відбувається повільно. Це пов'язано з настороженим і недовірливим ставленням учня до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на подолання психологічного бар'єра, перебудову їх самосвідомості й самооцінки, формування у них готовності до виправлення.

3. Переломний етап. У цей період триває реалізація уже визнаної і прийнятої підлітком програми роботи. Тому він добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише сформувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучати його до виконання різних доручень, участі в житті колективу. Учень уже усвідомлює, що він на правильному шляху і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту, а дотримання її вселяє моральне задоволення від перемоги над собою, впевненість у власних силах, бажання діяти так і надалі.

4. Завершальний етап. На цьому етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

До специфічних принципів перевиховання належать:

1. Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості - що вищий рівень свідомості, то більше задіюється методів переконання, і навпаки.

2. Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть осягнути сутність моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

3. Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.

4. Ставлення до важковиховуваного учня, як і до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршим.

5. Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неефектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, оскільки в такому стані педагог не може бути об'єктивним, а учень - зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А. Макаренко пропонував "відстрочену бесіду", яка дає змогу вихованцеві можливість "охолонути", обдумати свій вчинок, а педагогові - підготуватися до розмови.

6. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не "вип'ячуванні" негативних рис особистості, а в зосередженні уваги на формуванні позитивних якостей.

7. Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих наставників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними людьми.

3. Розкрийте методику виготовлення іграшки «Восьминіг» з ниток учнями 3-го класу.

1. взяти в ліву руку підручник, а в праву- нитки.

2. правою рукою намотуємо нитку на підручник.

3. намотали, знімаємо нитку.

4. перевязуємо зверху

5. формуємо кульку з паперу

6. робимо голівку для восьминога, знизу перевязуємо нитки.

7. ділимо нитки на 8 частинок (ніжки) 8. Кожну частинку заплітаємо косичкою і перевязуємо

Білет № 23

1. Суть, мета, завдання та шляхи громадянського виховання школярів.

Громадянське в-ня – процес ф-ня громадянськості, як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соц.-но, пол.-но,юридично дієздатною та захищеною.

Мета: сформувати свідомого громадянина, професіонала, що спрямований на саморозвиток, розвиток демократичного громадянського сус-ва в Україні.

Завдання:

- визнання та дотримання прав людини;

- ф-ня нац.. свідомості;

- ф-ня цінностей (свобода, справедливість)

- ф-ня гром.освіти, правової та політичної культури.

Шляхи реалізації громадянського виховання школярів:

- Забезпечення оволодіння школярами системою знань про людину та суспільство певною мірою відбувається у процесі вивчення освітніх предметів

- Організація позакласної та позашкільної виховної роботи, що сприяє не тільки збагаченню учнів знаннями й уміннями, а й залученню школярів до безпосередньої діяльності, яка розвиває якості громадянина.

2. Поясніть суть, причини неуспішності учнів початкової школи та запропонуйте шляхи її подолання.

Неуспішність – невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу н-ня.

Наслідком може бути Відставання – невиконання учнями вимог однієї чи декількох дисциплін при наявності в певному часі навч.процесу.

Причини:

- біопсихічна (спадковість, задатки, особливості хар-ру)

- фіз.. та псих.розвиток і його недоліки.

Форми і методи роботи вчитела з неуспішними учнями:

- додаткові заняття;

- спец.с-ми д/з;

- створення ситуацій успіху;

- спонукання до активної роботи;

- взаємодопомога учнівського колективу;

- ускладнення від заняття до заняття матеріалу;

- створення електронних програм для індик. роботи;

- клас інтенсивної педагогічної корекції; - консультація та робота з батьками.

3. Поясніть випадки додавання і віднімання круглих трицифрових чисел :

380 + 590, 420 – 70, 650 – 290, 600 – 270.

1) 380 + 590 = 300 80 500 90 120-70=50 300+50=350

420 - 70 = 20 50 420-20=400 400-50=350

650 - 290 = 650-200=450 450-90=360

Білет №13

1. Гуманістична педагогіка в.О. Сухомлинського.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) – педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік – директор Павлиської середньої школи, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР.

Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога В.О.Сухомлинського ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні і літературні праці та учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.

В.Сухомлинський – автор низки педагогічних праць: “Серце віддаю дітям”, “Народження громадянина”, “Як виховати справжню людину”, “Павлиська середня школа”, “Сто порад учителеві”, “Батьківська педагогіка” та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.

Твори В.О.Сухомлинського відомі у виданнях різними мовами народів світу від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в провідних університетах і педагогічних інститутах Європи, окремі статті і уривки фундаментальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країнах.

У педагогічній спадщині Сухомлинського провідне місце займає ідея гуманізму, людяності і доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя і здійснюватися через творення людям добра. В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи Сухомлинського, є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до себе – немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності і виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога.

Головна мета виховання – всебічний розвиток особистості. Важливим напрямом всебічного розвитку особистості є розумове виховання, яке потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість. Вважав, що навчання не повинно бути для дитини тягарем, а повинно бути радісною працею. Його творчі знахідки щодо навчання: “школа під відкритим небом”, уроки мислення на природі, кімната думки, культ книги, свято казки та ін., апробовані в практичній діяльності Павлиської школи, стали надбанням учительства.

Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури. У праці “Як виховати справжню людину” подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. У ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів, що складають азбуку моральної культури. У ній розкривається зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо.

Значне місце в педагогічній системі В.Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній, продуктивній, ручній, механічній, індивідуальній, колективній, у майстернях і в полі.

Важливу роль Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками. Відстоював необхідність естетичного виховання природою, яку вважав невичерпним джерелом дитячої думки, а спостереження в природі – школою дитячого мислення.

Виховання дітей 6-10 років Сухомлинський називав “школою сердечності”. Він радив педагогам і батькам вчити дітей добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, черствою, нечулою, вона має зростати у постійному піклуванні про оточуючий світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.

Значної уваги Сухомлинський надавав проблемі дитячого колективу. Найголовнішим принципом життя виховуючого колективу проголосив розвиток гуманістичних взаємин між дітьми, створення здорової духовної спільності разом з повагою до кожної особистості. Найголовніше в колективістському вихованні вбачав у взаємному духовному збагаченні дітей, турботі про кожного члена колективу.

До особи вчителя Сухомлинський ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством: досконале знання свого предмета, глибока любов до нього в поєднанні з любов’ю до дитини, уміння управляти її розумом і почуттями, виховувати в дітях доброту, людяність, сердечність, готовність прийти на допомогу та ін.