Розділ 2 Історичні аспекти та сучасний стан розвитку Манявського скиту

Село Манява Богородчанського району, що розташоване за 25 км від залізничної станції Надвірна, знаходиться в мальовничій гірській ущелині. Населення - близько 3 тис. чоловік. Тут в лісі на скелі над річкою зберігся старовинний монастир-скит 17 ст., засновником якого є виходець із Афону монах Йов Княгинецький. Колись цей монастир підпорядковувся безпосередньо константинопольському патріарху. Свого часу тут знаходилась велика бібліотека стародруків. Легенди кажуть, що сюди неодноразово навідувався легендарний гуцульський опришок Олекса Довбуш. Вище монастиря є один з наймальовничіших карпатських водоспадів - Манявський водоспад. [13, с. 80]

2.1 Манявський скит XIII ст.

Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир— Український Афон. Ця древня святиня розташована між гірськими скелями Карпат, поблизу с. Маняви на Івано-Франківщині. Між схилами гір, вкритих вічнозеленими смереками, з цілющою джерельною водою та мікрокліматом, розташоване це унікальне святе місце. Перші згадки про заснування обителі сягають XIII століття і пов'язані з ченцями Іоаникієм і Пахомієм. Після спустошення Києво-Печерського монастиря монголо-татарами, ці два іноки прийшли в Карпатські гори де і заснували новий монастир. Одна з легенд розповідає, що ченці Іоанокій і Пахомій прийшли шукати воду в Галицькім краю на зразок київської чудодійну. Із собою вони взяли воду із джерела Києво-Печерської Лаври та вагу. Всюди дорогою вони набирали і зважували воду, щоб знайти однакову вазі з джерела Печерської Лаври, але ніде вага не відповідала вазі води із Лаври. Мандруючи, Іоаникій і Пахомій добралися до Карпат. На річці Бистриці, біля Солотвина (Краснопіль), вони зустріли рибалку, котрий застеріг їх, щоб не зважували води. Цей рибалка запросив ченців до печери, пригостив, але монахи запідозрили лихе, зрозуміли, що це не рибалка, а лукавий. Вони кинулися геть, та двері печери зачинились.

"Я випущу вас тоді, як підпишете мені, що залишите зараз же цей край і не будете засновувати монастир", — по цих словах налетіли в печеру нечисті та накинулися на монахів. Але Іоаникій, що мав воду, не розгубився, почав кропити нею нечисту силу. Слуги пекла, чорти, побачили, що їх перемагають, почали рити землю і втікати виритою норою, яка привела їх на місце, що зветься Манявою, а за ними вийшли і монахи. На цьому місці ченці зважили воду, і вага її була такою ж, як із джерела Києво-Печерського монастиря. В лісових нетрях, в печері, яка нині зветься "Блаженний камінь", вони осіли і заклали Каплицю. Тривало так декілька років, аж одного разу вівчар, побачивши людські сліди і почувши спів, зацікавився і прийшов до Каплиці, де два пустельники правили Службу Божу. Вівчар, збентежений побаченим, почав втікати, але пустельники, помітивши його і призвавши, сказали: "Не бійся, Бог з тобою . Іди і скажи людям, що є воля Божа, щоб у цій гірській пустині піднявся Дім Божий на хвалу Божу і для спасіння люду православного".[21]

В 1241 році заклали, а в 1242 році збудували й освятили Храм Воздвиження Чесного Хреста і заснували монастир. Про заснування монастиря в XIII ст. говорив і Іван Франко, стверджуючи, що Захар Беркут-герой Тухольки, три роки провів між старцями у монастирі. Сюди, до старців манявських, неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Тут він укріплювався духом віри православної, тут він одержував благословення на оборону Руси-України. Ворог роду людського, диявол, не змирився, що в цих нетрях піднявся Дім Божий, і навів недругів. Монголи напали на монастир. Історія мовчить, в якому році це було. Люди зі своїм майном, хто скільки міг узяти, схоронилися в монастирі. Ченці поробили засіки на Воздвиженській Горі і закрились, та татари вдерлись до обителі. Люди, які схоронились в обителі разом з ченцями, загинули.[22]