1.3 Природно-рекреаційні памятки Богородчанського району

Грязевий вулкан – унікальний об’єкт с. Старуня.   Найбільшим дивом села Старуня є діючий грязевий вулкан. Подібні вулкани у природі трапляються не так часто, як справжні. На території СНД, такі геологічні прояви є тільки на Керченському півострові у Криму та на Таманському півострові у Росії. Неповторність старунського вулкану в тому, що він має техногенний характер походження. З’явилося це природне диво у 1977 році після землетрусу в Румунії. Висота його конуса приблизно 3 м, довжина глинистих потоків 10 – 50 – 60 м і нараховує 8 кратерів і 12 непостійних мікро кратерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, іноді нафту. Наприкінці 70 – х років минулого століття помічено зв'язок  між активністю вулкана та землетрусами у Європі – він починав булькотіти і викидати грязь. Цікаво й те, що на ділянці  на поверхню виходить більше 300 постійних і тимчасових  джерел прісної і мінералізованої води, пов’язаної з розривними порушеннями. В цілому для даної території характерна сучасна тектонічна активність і висока сейсмочутливість, що має велике наукове значення. Для встановлення динаміки Землі.  

В 1907 році тут цілком випадково були знайдені решки тварин кінця  льодовикової доби. Біля потоку Лукавець Великий в озокеритовій шахті на глибині 12,5 метрів було знайдено  мамонта, а троги глибше - волохатого носорога, гігантського оленя, різних викопних птахів та земноводних. Очевидно, сіль, озокерит, розчин нафти та без кисневі умови багна сприяли консервації старунських  тварин. Радіобіологічним способом було встановлено, що носоріг пролежав  тут 23 255 +_ 775 років. Щодо того, як тварини тут опинилися, то цілком імовірно, що пізньопалеонтична людина в околицях Старуні полювала на них,  заганяла в болото і там вони гинули.  Результати всебічного вивчення старунських знахідок, здійсненні в 1907 та 1929 рр. Е. Незабитовським - Любачем, М. Ломницьким та іншими дослідниками, друкувалися в кількох монографіях та в спеціальному часопису, що мав назву "Старуня".

Диво Старуня" В 1907 році в районі старих копалень озокериту в 17 метровій глинистій товщі виявлено рештки мамонта, оленів та довгошерстих  носорогів.    

У той час прикарпатське село  Старуня лише почало відкривати групі свої таємниці. Вже приїзд першої групи вчених зі Львова  (1907 р.) на чолі з доктором М. Ломницьким, їхні пошукові роботи відкрили Старунцям правду. За визначенням учених, вік викопних  тварин становило  близько 23 – 25 тисяч років. Ці випадкові знахідки, які добре збереглися завдяки тому, що попали в щільні шари озокериту, зацікавили вчених. Згодом пошукові роботи були продовжено, але закінчити їх перешкодила війна.       

І ось знову організована  літом 1929 року експедиція в Старуні виявила ще одну тушу волохатого носорога, а також рештки коня, бика, косулі, залишки рослин. Основна частина цих унікальних знахідок експонуються нині в Природознавчому музеї АН України в Львові, менша в музеях Кракова, Івано-Франківська.            

Значить, на цій території  десятки тисячів років тому був багатий рослинний і тваринний світ.  Так у тому ж 1907 році вчений М. Ломницький зі Львова відзначив, що біля туші носорога знаходився майже метровий дерев’яний стержень, з одного боку обпалений, а з другого обрізаний гострим предметом. Крім того, біля плеча носорога знайдені були сліди поранення гострим предметом. Ці дані свідчать про те, що носоріг міг бути поранений, загнаний в болото стародавніми людьми, де тваринну швидко засмоктало.          

В 1977 році тут працював розвідувальний археологічний загін Львівського інституту суспільних наук. Основним завданням загону були пошуки слідів поселень стародавнього людини на цій території. Вже через кілька днів роботи увінчались сенсаційним успіхом. Поряд з озокеритним болотом на лівому березі річки Великий Лукавець на досить рівній території були знайдені перші  кам’яні вироби, виготовлені первісною людиною. Вони попередньо датовані  добою палеоліту (давнього кам’яного віку). Ці знахідки дозволили констатувати, що близько 20 – 30 тисяч років тому поряд з озокеритовим болотом міг знаходитися мисливський табір стародавніх людей.    

Через деякий час було знайдено, ще одне поселення палеолітичної людини між село Старуня і Молодиків, вік якого – обчислюється в 40 -50 тисяч років. Згодом були знайдені й пізніші поселення людей, вік яких не перевищував 10 тисяч років. Одне з них було знайдено на березі невеликої річки Солонця, майже в центрі села Старуня на глибині понад один метр.

В 1978 році на Ластівецький  горі на глибині одного метра виявлено залишки господарських споруд, дерев, вугілля, яке свідчить про широке використання людиною вогню, більше тисячі кам’яних виробів, окремі кістки птахів, ссавців. Дослідження дозволяють стверджувати, що на території Ластівецької гори людина по силялася двічі – в добу мезоліту та в епоху перших металів, або енеоліту, тобто приблизно 9 -7 і 5 – 4 тисячі років тому.  Серед знарядь праці мезеолітного поселення – різноманітні  різці, якими обробляли  шкури.    Найбільшу наукову вагу має одна з перших у західних областях України серія геометричних трапецієподібних мікролітів. Такі вроби були складовим частинами лез, ножів. Це дозволяє стверджувати, що на Прикарпатті, як і в деяких суміжних регіонах Центральної Європи, людина  досягла великого рівня виробництва знарядь праці вже в добу мезоліту.