3.2 Проблеми інфраструктури туризму регіону

Відновлення і розвиток курортно-рекреаційного комплексу гальмує відсутність чіткого законодавства з спортивно-оздоровчої діяльності у нових умовах. Особливо гострими є проблеми власності, оподаткування, фінансування. Якщо протягом багатьох десятиліть існування курортно-рекреаційна галузь була дотаційною, то тепер вона не тільки позбавлена державних асигнувань, а й за сплатою податків прирівнюється до промислових підприємств. Такі чинники за незмінного механізму господарювання спричинюють подорожчання санаторно-курортних послуг, зменшення завантаженості рекреаційних закладів і зрештою - величезні збитки галузі.

Нагальною є проблема вдосконалення податкового законодавства. Послідовного вирішення потребують не тільки організаційно-економічні та правові питання, а й пов'язані з розвитком інфраструктури курортів (водо-, електро- і теплопостачання, транспортні комунікації, санітарно-гігієнічне та культурно-побутове обслуговування, природоохоронні заходи тощо).

Невідкладними проблемами є реконструкція і модернізація діючих рекреаційних об'єктів, різке поліпшення якості обслуговування, збільшення соціального ефекту від функціонування рекреаційного господарства, вдосконалення організації та управління рекреаційним господарством на основі комплексного поєднання державної підтримки, ринкових механізмів і структур, розвиток підприємницької діяльності у сфері рекреаційного обслуговування.

Спеціалізація певних територій на рекреаційному обслуговуванні потребує особливого ставлення до розміщення галузей економіки, які безпосередньо не пов'язані з рекреаційним господарством, а часто є несумісними з рекреацією.

Важливою проблемою ефективного функціонування рекреаційного комплексу є зменшення сезонності в роботі курортів, тобто створення умов для цілорічного обслуговування відпочивальників.

Всебічне освоєння рекреаційних ресурсів України з орієнтацією на сучасні тенденції розвитку санаторно-курортного лікування й активного відпочинку дають змогу значно поліпшити обслуговування рекреантів, а також зміцнити економіку районів рекреаційної орієнтації.

Концепція розвитку рекреації і туризму має ґрунтуватися на реконструкції та оновленні відповідно до найновіших досягнень науково-технічного прогресу санаторно-курортних комплексів, туристичних і спортивних баз; освоєнні ще не використаних територій, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів для розвитку санаторно-курортного господарства; створенні сприятливого рекреаційного й естетичного середовища, завершеної системи національних парків, історичних, етнографічних пам'яток; прокладанні нових туристичних маршрутів; створенні сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері рекреаційного бізнесу; розширенні підготовки у вузах медичних працівників, інструкторів з туризму та інших працівників; розвитку галузей з виробництва спеціального обладнання для курортів, туристичних і спортивних баз, виробництва медикаментів для рекреантів; переорієнтації сільськогосподарських підприємств на виробництво високоякісної, екологічно чистої та вітамінізованої продукції землеробства і тваринництва; створенні спеціальної системи побутового обслуговування населення в рекреаційних зонах; здійсненні комплексу природоохоронних, землеупорядних та декоративних заходів з метою формування якнайсприятливіших курортно-туристичного і спортивного середовищ.

Отже, відновлення й подальший розвиток курортно-рекреаційного господарства, екологічно безпечне використання природних ресурсів, доведення якості обслуговування відпочивальників до міжнародних стандартів можуть стати важливим джерелом підвищення добробуту та зміцнення здоров'я нашого населення, наповнення дохідної частини державного бюджету України.

Україна має дуже сприятливі умови й багаті рекреаційні та бальнеологічні ресурси для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. Унікальні ландшафти, чудові краєвиди, самобутні національні парки, багатющі заповідники і заказники, мінеральні й термальні джерела, грязьові відклади створюють усі передумови для формування в Україні високорозвиненого, індустріального рекреаційного комплексу, розрахованого на найвибагливіших і найзаможніших людей.

Недоліком сфери послуг є те, що власники закладів, які спеціалізуються на обслуговуванні туристів, зорієнтовані на багатого споживача. А ті, чий рівень достатку дорівнює середньому, задовольняються так званим "зеленим туризмом".

Водночас подальший розвиток туристично-рекреаційної галузі Карпатського регіону гальмується через:

• низький рівень розвитку туристично-рекреаційної інфраструктури;

• невідповідність засобів розміщення світовим стандартам;

• незадовільний стан доріг;

• відсутність під’їздів до багатьох туристичних об’єктів;

• відсутність дорожніх вказівників і туристично-інформаційних знаків;

• недостатня кількість місць короткочасного відпочинку вздовж доріг;

• незадовільний стан пам’яток історико-архітектурної спадщини, що не підлягають використанню для туристичних потреб;

• незабезпечення професійними кадрами в галузі туризму і рекреації;

• недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази в галузі туризму;

• слабка взаємодія місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку туризму і рекреації в регіоні;

• недостатність методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки з боку держави. суб’єктів туристичної діяльності, які здійснюють організацію прийому туристів в області;

• низька якість та недостатній асортимент туристичних послуг;

• неналежний стан туристичних маршрутів (брак обладнаних місць короткочасного відпочинку, гірських притулків, відсутність єдиної системи знакування шляхів активного туризму (пішохідних, велосипедних, водних тощо);

• недостатність туристичної інформації як для туристів, так і для підприємств, що надають послуги у сфері туризму (карт, рекламної продукції, інформації про область, недосконалість бази даних щодо туристично-рекреаційних об’єктів тощо);

• неефективне використання туристично-рекреаційного потенціалу в сільській місцевості як одного з чинників зменшення безробіття;

• неефективна діяльність відповідних структур щодо забезпечення екологічної безпеки територій для розвитку рекреаційного бізнесу.

З огляду на невпинне зростання популярності й моди на гірськолижний спорт, а також беручи до уваги виняткові особливості (наявні унікальні природні ресурси і значну освоєність), розвиток гірськолижного туризму в Івано-Франківській області надзвичайно перспективний та економічно доцільний. Безперечно також, що активний розвиток цього виду туризму в Карпатах сприятиме й підвищенню міжнародного авторитету Української держави.

Незважаючи на природну привабливість, легку транспортну доступність, умовно помірні ціни, відсутність мовного бар’єра та інші принади «зелених легенів Європи», більшість українців, залюблених у гірськолижний спорт, все ж таки віддають перевагу подорожам за кордон — до сусідніх Словаччини, Польщі та більш віддалених Туреччини й Австрії. На природне запитання, чому ж вони не обирають Українські Карпати, наші співвітчизники, а також сусіди-росіяни резонно відповідають: замало інформації про курорти та реклами їх, нерозвинена інфраструктура, низький рівень сервісу, зумовлений майже повною відсутністю конкуренції. Та й, зрештою, елементарна інерція подорожей за кордон, укорінена в думці «там краще», яка, своєю чергою, ґрунтується на масовій рекламі вітчизняних туроператорів.

Зауважимо однак, що останні роки позначені-таки певними кроками в розвитку карпатського туризму. Відновлюються наявні бази та готелі, розбудовуються нові туристичні комплекси тощо. Проте дякувати за ці малопомітні на загальнодержавному тлі зміни місцеве населення має передовсім своїм підприємливим землякам, і аж ніяк не київським або ж регіонального розливу владним структурам.

Тож чому карпатські гірськолижні курорти розвиваються не так швидко, як хотілося б, хоч потенційні інвестори (і не лише вітчизняних) вкладають кошти в гірськолижні центри Українських Карпат?

Однією з головних проблем є незрозуміла й нестабільна ситуація навколо системи оподаткування. Попри численні й регулярні обіцянки та запевнення вітчизняних чиновників. Ще один камінь спотикання — те, що у структур, які забезпечують побут туристів, належний стан гірськолижних спусків та ін., немає одного господаря. Їх, цих маленьких власників, досить багато: лісгоспи, відомства, комунальні заклади тощо. Комерційні структури беруть гроші за послуги, але не відомо, як сплачують податки. А, наприклад, сільська рада Славського мусить позичати значні кошти на побудову сучасного водогону, яким згодом користуватимуться всі охочі [3].

Аналогічну проблему мали наші західні сусіди словаки. Розв’язали ж вони її шляхом створення акціонерних товариств, де кожна із зацікавлених у розвитку курорту сторін мала свою частку. Причому інвестиції окупились доволі швидко (протягом трьох-чотирьох років). Навіть послуги дорогих вертолітних бригад, які займаються евакуацією гірськолижників, виправдовують себе за рахунок погашення страховки. І хоча навряд чи найближчим часом до нас повалять туристи з Європи, проте повернути в Карпати росіян, які раніше становили чверть від загальної кількості відпочивальників у цьому регіоні, цілком реально.

Технічні стандарти облаштування схилів на гірськолижних курортах України абсолютно не відповідають сучасним вимогам.

Особливе занепокоєння викликає безпека канатних доріг. Багато туристів отримують травми, практично всі відвідувачі гірськолижних центрів стають свідками аварій. За неофіційними даними, в минулому сезоні на одному з вітчизняних гірськолижних курортів трапилась аварія на канатній дорозі, яка забрала життя чотирьох осіб. На думку експертів, діючі системи безпеки, передбачені виробником, вийшли з ладу практично на всіх підйомниках і просто відключені. Якщо технічний контроль за станом канатних доріг і передбачений, то він здійснюється формально. Такий стан справ пояснюється тим, що сервісне обслуговування технічного обладнання не виділене в окрему галузь і перебуває у віданні гірськолижних центрів.

Цікавий і, вочевидь, корисний відповідний досвід наших західних сусідів — Польщі та Словаччини, а також зачорноморської Туреччини.

Польсько-Словацькі Татри — приклад двосторонньої моделі розвитку гірськолижного туризму. Так, у Польщі (зокрема курорт Закопане) йому дала поштовх продумана державна політика, яка була зорієнтована на зовнішній попит. Держава надала колосальну підтримку малому і середньому бізнесу, вручивши їм розбудову матеріальної та спеціалізованої транспортної інфраструктури. Словаччина, чиї традиції розвитку гірськолижного туризму сягають ще часів соцтабору, втратила свої позиції з розпадом країни і, не маючи централізованої підтримки держави, орієнтується у своєму розвитку на приватну ініціативу, віддавши готелі та підйомники до рук акціонерним товариствам. Гірськолижний туризм розвивається тут значно повільнішими темпами, ніж у сусідній Польщі, хоча країна має більший природно-ресурсний потенціал [3, 7].

Яскравий приклад активної підтримки розвитку туризму державою — Туреччина. Турецька модель — приклад ринкової орієнтації, де, з одного боку, внутрішній попит дав поштовх розбудові гірськолижних центрів місцевого значення, а з іншого — зростання зовнішнього попиту на відповідний вид туризму стало каталізатором створення нових альтернативних гірськолижних курортів, орієнтованих на міжнародний ринок. Усі готелі в гірськолижних центрах побудовані за кошти приватних підприємців. При цьому з часу побудови нового готелю держава звільняє господарів від податків на термін від п’яти років і надає значну підтримку в рекламі вітчизняного турпродукту на міжнародному ринку.

Експерти зазначають: вихід України на світовий ринок з конкурентоспроможним «гірськолижним» продуктом значною мірою визначатиметься перспективністю політики соціально-економічної реконструкції регіону. Практична реалізація такої грамотної політики забезпечила б необхідні соціально та екологічно орієнтовані зміни у всіх галузях господарства вітчизняного Карпатського регіону.

Серед міжнародних програм особливе місце посідає Карпатська конвенція 2003 р., основна мета якої — бути інструментом сприяння стійкому розвитку регіону шляхом узгодження місцевого розвитку з природоохоронними інтересами. Зокрема через стабільний розвиток туризму. Реалізація відповідних програм також сприятиме, на думку фахівців, покращанню «туристичного» інвестиційного клімату в Карпатському регіоні, а це — використання кредитних ліній та залучення кредитів, грантів міжнародних фінансових організацій; використання міжнародних програм для малого та середнього бізнесу.

Прикро тільки, що на ці проблеми й перспективи (зрозумілі не лише фахівцям, а й нашим підприємливим співвітчизникам, які прагнуть вкладати власні кошти і працювати прозоро, створюючи принагідно й нові робочі місця) аж ніяк не наважаться звернути увагу урядовці. Власне, сказати, що можновладців ця тема не хвилює, не можна. Проте їхні кроки в зазначеній царині викликають аж ніяк не захоплення. Необхідна розробка відповідних загальнонаціональних та регіональних програм розвитку вітчизняної тургалузі. Як і участь у їх створенні вітчизняних та закордонних фахівців.

До пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму і рекреації належать наступні: удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму; забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць; розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського (зеленого), екологічного туризму; розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристському ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання; забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб. Забезпечувати збереження, відновлення та раціональне використання рекреаційно-туристських ресурсів України, які є чинником реалізації цих напрямів, покликані регіональні та інші програми розвитку туризму та рекреації.

Людина, яка вперше приїхала в «Буковель», звертаючись до того чи іншого туроператора чи турагенції, розчаровуються, тому що ні одна фірма не пропонує повний спектр послуг для відпочинку в Карпатському регіоні. Майже всі туристичні фірми працюють тільки на виїзних туристів, тобто для українських туристів, які бажають відпочити або провести уікенд за кордоном, в переважній більшості наші туристичні фірми працюють на ринки туристичних послуг таких країн, як Туреччина, Болгарія, Єгипет, Угорщина, Франція, Італія, Іспанія , Греція, Португалія, Словенія, Туніс, Хорватія; острови Кіпр, Кріт, Мальта та багато інших. А також, значний прибуток наших туристичних фірм складають кошти від відкриття віз до країн західної Європи або в країни Північної Америки, та перевезення туристів по країнах Європейського Союзу. На превеликий жаль, наші туроператори не розуміють, що на прийомі туристів у Карпатах можна заробити значно більше. Але це в недалекому майбутньому.

Також провідні готельєри України відзначають проблему сертифікації як одну з найбільш актуальних. Оскільки вона пов'язана із значними фінансовими та часовими витратами, а компенсація витрат на сертифікацію за рахунок споживачів готельних послуг скорочує число клієнтів готелів [4]. Для прикладу, витрати на сертифікацію однієї готельної одиниці становлять 3700 - 5400 грн., яка проводиться протягом 15-22 робочих днів.

Ще однією з проблем є недостатність рекламно-інформаційного забезпечення готельного господарства. У самому м .Львові існуж дуже багато чудових готелів, але через недостатню інформаційну базу про них, вони не можуть забезпечити собі повне заповнення місць.

Можна виділити також людський чинник, який не завжди позитивно впливає на розвиток готельного господарства. Співробітники готельних господарств повинні бути добре підготовлені та мати відповідну професійну підготовку, особисті та ділові якості.

Втім, охарактеризована істотна та широкомасштабна розбудова і підготовка готельного господарства України до Євро-2012 cформувала нові проблеми та виклики для цього сектора національної економіки:- низький рівень сервісу та кваліфікації обслуговуючого персоналу внаслідок поспішності введення в експлуатацію реконструйованих та нових готельних об’єктів;- завищені ціни внаслідок опортуністичного ціноутворення та бажання швидкого покриття витрат, пов’язаних з ремонтом чи будівництвом, а також невідповідність завищених цін нижчому рівню сервісу; укладення невигідних для місцевих готелів угод з офіційним агентством з розміщення цільових груп УЄФА компанією TUI Travel, яка викуповувала місця для розміщення за помірними цінами, а на ринку реалізувала за цінами, завищеними у 3-4 рази; низька завантажуваність готелів під час чемпіонату при значних сподіваннях на прибуття істотної кількості туристів, а також після його проведення, особливо у готелях категорій 4 та 5 зірок; ефект витіснення туристів, що приїжджають з метою культурного відпочинку або санаторно-курортного лікування туристами-вболівальниками[19].