54 Проблема типізації (історичних типів) соціумів. Концепція суспільно-економічної формації (к. Маркс, ф. Енгельс)

К.Маркс представив всесвітню історію як природничо-історичний, закономірний процес зміни суспільно-економічних формацій. Використовуючи як основний критерій прогресу - економічний - тип виробничих відносин (насамперед, форму власності на засоби виробництва), К.Маркс в історії виділяє п'ять основних економічних формацій: первісно-общину, рабовласницьку, феодальну, буржуазну і комуністичну.

Первіснообщинний лад - перша неантагоністична суспільно-економічна формація, через яку пройшли всі без винятку народи. В результаті її розпаду здійснився перехід до класових, антагоністичних формацій. Серед ранніх щаблів класового суспільства деякі вчені, крім рабовласницького і феодального способів виробництва, виділяють особливий азіатський спосіб виробництва і відповідну йому формацію. Це питання залишається дискусійним, відкритим в суспільствознавстві і зараз.

"Буржуазні виробничі відносини, - писав К.Маркс, - є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва... Буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства"1. На зміну їй повинна закономірно прийти, як передбачали К.Маркс і Ф.Енгельс, комуністична формація, яка відкриває справді людську історію.

Суспільно-економічна формація - це історичний тип суспільства, цілісна соціальна система, яка розвивається і функціонує на основі характерного для неї способу матеріальних благ. Із двох основних елементів способу виробництва (продуктивні сили і виробничі відносини) у марксизмі ведучим вважаються - виробничі відносини, по ним визначається " тип способу виробництва і, відповідно, тип формації. Сукупність пануючих економічних виробничих відносин становить базис суспільства. Над базисом піднімається політична, юридична надбудова. Ці два елементи дають уявлення про системний характер суспільних відносин; є методологічною основою у вивченні структури формації (дивись схему 38).

Послідовна зміна суспільно-економічних формацій рухається протиріччям між новими, розвиненими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, які на певному щаблі перетворюються з форм розвитку в кайдани продуктивних сил. На основі аналізу цього протиріччя К.Марксом були сформульовані дві основні закономірності зміни формацій.

1. Жодна суспільно-економічна формація не гине раніше, ніж розів'ються всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, а нові більш високі виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж у лоні старого суспільства дозріють матеріальні умови їх існування.

2. Перехід від однієї формації до іншої здійснюється через соціальну революцію, яка розв'язує протиріччя в способі виробництва (між продуктивними силами і виробничими відносинами) і в результаті цього змінюється вся система суспільних відносин.

Теорія суспільно-економічної формації є методом збагнення всесвітньої історії в її єдності і різноманітті. Послідовна зміна формацій утворює магістральну лінію прогресу людства, формуючи його єдність. В той же час розвиток окремих країн і народів відрізняється значним різноманіттям, що проявляється:

• в тому, що не кожне конкретне суспільство проходить всі щаблі (наприклад, слов'янські народи минули стадію рабовласництва)',

• в існуванні регіональних особливостей, культурно-історичній специфіці прояву загальних закономірностей;

• у наявності різних перехідних форм від однієї формації до іншої; у перехідний період в суспільстві, як правило, співіснують різні суспільно-економічні уклади, які є залишками старої і паростками нової формації.

Теорія суспільно-економічної формації є методологічною основою однієї з концепцій сучасної історичної науки (на її основі робиться глобальна періодизація історичного процесу) і суспільствознавства у цілому.