47 Наука як специфічна форма суспільної свідомості, вид діяльності та соціальний інститут. Науково-технічна революція, її сутність і влив на суспільний розвиток.

Наука і її роль у сучасному світі

Сучасна наука є не лише основною формою пізнання природи й суспільства, що забезпечує людину науковими знаннями, а й найважливішим інструментом її життєдіяльності. Як форма суспільної свідомості вона є системою знань про природу, суспільство і мислення, відображає світ у наукових поняттях, законах, теоріях, які апробуються Й перевіряються предметно-практичною діяльністю.

Сучасна наука - це сукупність сотень наук, які досліджують різні сфери дійсності. Ті з них, що вивчають природу, виділили в сферу природничих наук, а ті, що - суспільство, - називають суспільними. Звідси, фізику, хімію, астрономію, біологію, фізіологію та ін. класифікують як природничі науки, а такі, як історія, соціологія, політекономія, політологія, філософія та ін., відносяться до блоку суспільних. В їх межах можливі ще й детальніші класифікації. Тим більше, що сучасний розвиток науки засвідчує невпинний розвиток диференційних процесів. Тому у структурі традиційних наук постійно відбувається розчленування Й виділення все нових і нових напрямів. Так, із лона філософії в свій час виділилися етика, естетика, логіка, психологія, історія філософії, соціальна філософія, соціологія, філософія історії, політологія та інші науки.

Слід відмітити й те, що сучасному етапу розвитку науки характерні й інтеграційні процеси і на цій основі виникнення нових галузей знання, які синтезують декілька конкретних дисциплін. Звичними стали словосполучення: фізична хімія, біоніка, соціоніка, генна інженерія, кібернетика та ін. Науковці, філософи єдині в тому, що найсерйозніші відкриття нині здійснюються саме на "стику" наук, їх предметному переплетінні.

Як уже говорилось, наука виникає із практичних потреб і розвивається на їх основі. Тому є підстави стверджувати, що головною її рушійною силою є суспільні потреби і, в першу чергу, потреби матеріального виробництва. З часом вони все зростають, ускладнюються й навіть диференціюються. Завдяки їх задоволенню людина змушена взаємодіяти з природою, отримуючи при цьому певні знання. На перших етапах існування людини, ці знання мали фрагментарний, чуттєво-досвідний характер (мова ще не йшла про науку, а лише про її зародки).

Наука виникла в класовому суспільстві, у процесі поділу праці, зокрема відділення духовно-практичної діяльності від предметно-практичної (розумової від фізичної). З цього часу й почала складатися специфічна форма суспільної діяльності - наука. Теоретична, як і інші види духовної діяльності, стала привілеєм аристократів та вільних громадян тогочасного світу. Складався й соціальний прошарок людей, професійною діяльністю яких стала наука (Архімед, Евклід, Піфагор та інші). Наукова діяльність стала суспільною діяльністю, а наукова праця - суспільно-значимою працею.

Вперше філософський аналіз науки здійснив Арістотель. Для нього наука була особливою формою знання (знання заради самого знання), у її досягненні він вбачав людську, суспільну значимість і мету. В епоху Середньовіччя, наука могла існувати і розвиватися лише в рамках релігійно-церковної догматики, прислуговуючи теології, релігії та церкві. З епохи Відродження ("коперніканського перевороту") у теоретичному світогляді починається звільнення науки, утверджується її самостійність і бурхливий розвиток. І лише з Нового часу науку вважають історичним продуктом людської діяльності. Ф.Бекон, оцінюючи її роль, зазначав, що "знання - це "влада", "могутність", а відтак сила". Звідси й розпочинається процес утвердження соціального статусу науки.

Розуміння цього давалося не легко, розтягнулося на століття й призвело до того, що лише у XVIII ст. завершився процес виокремлення цілого ряду природничих наук (біологія, фізика, хімія та ін.) і набуття ними самостійного статусу. Щодо суспільних наук (соціології, політології), то вони завершили процес конституювання і набуття статусу самостійних лише у 50 - 60-х роках XX століття. Цим і завершився процес відокремлення наук від філософії. Чіткіше окреслився і сам предмет філософії. Наука стала самостійним, професійним і специфічним видом соціальної діяльності, головним завданням якої стало продукування знань. Добуті знання стали не стільки задоволенням гносеологічних амбіцій науковців, скільки соціальним замовленням, спрямованим, з одного боку, на техніко - технологічне переоснащення виробництва, а з іншого - на "виробництво самої людини", удосконалення її духовного світу. Це призвело до роздвоєння процесу суспільного виробництва, в якому історія природи і техніки та історія людини ідуть поруч, сприяючи взаємному розвиткові та прогресу кожного з них.

Розвиток науки, у значній мірі, обумовлений рівнем розвитку економічних факторів та соціально-політичним ладом країни, які впливають на її розвиток, визначають її цілі та напрями. Від них, у кінцевому рахунку, залежить використання наукових досягнень, матеріалізація теоретичних здобутків тощо. Тому суспільство, його стан завжди були потужним чинником впливу на розвиток науки.

Можна констатувати, що сучасне суспільство не може ні існувати, ні функціонувати, ні розвиватися без науки. Воно ставить перед наукою все нові завдання: пошук ефективних форм її організації та діяльності, інтенсифікації циклу "наука - техніка (технології) - виробництво". Виклики, з якими зіштовхується людство, заставляють людину по-новому ставитись до науки, рішучіше повертаючи її до потреб виробництва, а виробництва - до неї. З цією метою створюються науково-технічні комплекси, центри та інститути при виробничих корпораціях та концернах. Зрозумілою є Й економічна ефективність коштів вкладених у науку. їх віддача у десятки разів вища, аніж безпосередньо у виробництво.

Водночас нинішній стан розвитку цивілізації характеризується всезростаючим впливом економічних, політичних, правових, філософських, соціальних та інших наук на розвиток суспільства. Сьогодні очевидно, що розбудова правової держави, громадянського суспільства, в кінцевому рахунку, формування духовно багатої особистості, немислимі без глибоких суспільних і гуманітарних теорій та підходів.

Надзвичайно актуальними, життєво необхідними є формування екологічної свідомості, екологічного мислення та екологічної культури. В умовах науково-технологічного прогресу, коли процес перетворення біосфери у ноосферу ставить перед людством завдання наукового моделювання, прогнозування й управління, - здійснити це неможливо без глибокого теоретичного обґрунтування, формування світоглядних, методологічних і етичних аспектів науки.

Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки

Обов'язковими елементами сучасного виробництва є результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростає у виробництві роль науки, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосередньо це проявляється у науково-технічному прогресі (НТП), який став головним чинником прогресу економічного.

Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять НТП і НТР.

Науково-технічний прогрес – це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання й освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Науково-технічна революція – це більш вузьке поняття. Вона є однією зі стадій чи форм НТП, коли останній набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Проявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки.

Необхідно визначити сутність науково-технічної революції. Це дасть змогу уявно охопити і цілісно усвідомити масштаби науково-технічної революції та основні етапи її розгортання, а також своєрідність її здійснення на різних етапах суспільного розвитку та своєрідність соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.

При визначенні сутності НТР слід, насамперед, звернути увагу на органічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна техніка і технологія неможливі без втілення в них наукових досягнень. Якщо в минулому наука виступала як самостійна сфера діяльності, незалежна від інших чинників суспільного життя, то з певного часу вона починає входити в тісний зв'язок з іншими сферами діяльності людини. Особливо посилюється її взаємозв'язок з виробництвом, технікою. Суттєво впливаючи на них, вона сама вже не може розвиватися без них.

У сучасному виробництві чітко проявляється тенденція до технологічного застосування науки і неухильне поступове перетворення її у безпосередню продуктивну силу. Цей процес має два взаємозв'язаних напрямки. По-перше, результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у матеріальному виробництві взагалі, тобто наука виконує так звану матеріально-технічну функцію. По-друге, наукові знання впливають на самих виробників, на людей, їхній світогляд, творчі здібності. В ході розгортання НТР ця тенденція проявляється дедалі чіткіше, все нагальнішою стає об'єктивна необхідність вдосконалення творчих здібностей особистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального фактора матеріального виробництва. Без інтелектуального розвитку людини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий і успішний розвиток техніки, технології, використання їх у виробництві.

На підставі сказаного можна дати таке визначення сутності науково-технічної революції. НТР – це докорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місця і ролі людини у виробництві.

На думку вчених, науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років XX ст. з упровадженням комплексної механізації, з космізацією, появою електронно-обчислювальних машин.

Сучасний етап НТР все більше пов'язується з такими її пріоритетними напрямами, як автоматизація, роботизація, кібернетизація, розвиток мікроелектроніки, біотехнології, інформатики.

Ядром, основою власне автоматизації є комп'ютерна техніка. Водночас дедалі більшу роль у житті суспільства відіграє інформатика. "Інформатика" – французький за походженням термін, що поєднав у собі два слова: "інформація" і "автоматика". Тому сучасний етап науково-технічної революції можна назвати комп'ютерно-інформаційним.

Суттєві зміни найважливіших параметрів комп'ютерів за останні десятиріччя привели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки й технології, які можна визначити як перехід до так званої безпаперовоі інформації. Зміст якісно нової технології інформаційних процесів полягає у звільненні мозку людини від нетворчої, механічної, рутинної роботи, у передачі значної частини такої роботи машинам з метою звільнити резерви мозку для творчої діяльності різних видів, у тому числі з переробки та використання інформації. З'ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків.

Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес уможливлює розвиток суспільства, а як використовуються наукові й технічні досягнення – залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

– загострення екологічної ситуації, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

– зміна взаємовідносин у системі "людина – техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

– зміна змісту і характеру праці (збільшується частка творчих, пошукових функцій, що веде до нівелювання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

– зростання частки висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що здійснюють обслуговування нової техніки і технологій (це вивільняє трудові ресурси);

– підвищення вимог до культурно-технологічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

– прискорення структурних змін у сфері людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї – у сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, активізацію міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси – можливість гармонійного розвитку особистості);

– "інтернаціоналізація" суспільних відносин (як приклад – неможливість виробляти будь-що в одній країні, не беручи до уваги міжнародні стандарти, ціни на світовому ринку, міжнародний поділ праці);

– втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

– виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в звичайних і екстримальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності тощо);

– однією з найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базової освіти і додаткової. Остання має здійснюватися в основному шляхом постійної самостійної освіти.