5 Витоки філософії, передумови і час її виникнення.

Виникнення філософії — це закономірний результат становлення і розвитку людини. Оскільки об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина — світ", вся історія розвитку філософської думки — це процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності. Звичайно, на різних етапах історії вирішення питань про сутність світу і людини, про їх взаємини наповняється конкретним змістом. Однак загальною особливістю цієї проблеми було прагнення з'ясувати, чим є світ за своєю природою, яке місце в ньому займає людина, яка її роль у світі.

Як форма суспільної свідомості філософія з моменту свого історичного зародження ставить і вирішує світоглядні питання, питання епохальні, які виступають духовним виразом будь-якого історичного етапу людського розвитку. Об'єктом осмислення філософії, як говорив Аристотель, є "максимально мислимий предмет". Вона ставить і намагається дати відповіді на "граничні" питання, знайти "граничні" основи і нормативи свідомого ставлення людини до дійсності: що таке природа, світ, дійсність; що таке знання; як здійснюється пізнання; що таке людина, у чому суть її життя; які історичні цілі того чи іншого соціального суб'єкта; чи може людина досягти свободи, чи вона маріонетка в руках сліпих природних, соціальних чи надприродних сил. Оскільки історичні епохи відрізняються одна від одної рівнем розвитку культури, економічним ладом, політичним укладом суспільного життя, соціальною структурою суспільства, рівнем розвитку пізнання, остільки відповіді на

ці "граничні" питання в різні епохи були різні. Філософія історична як і увесь людський світ. Сукупність світоглядних, важливих для життя питань мінлива, на перший план виступають то одні, то інші проблеми, але постійним залишається те, що усі вони групуються навколо одного стрижня - відношення людини і світу.

Світоглядне ядро філософії залишається "трансісторичним", наскрізним для всіх історичних епох і формацій, незважаючи на постійне переформування ряду основних проблем, відсунення на задній план одних і висування в центр уваги філософської думки інших, незважаючи навіть на зміну розуміння специфіки і структури самої філософії і її життєвого призначення.

Проблема "людина — світ" по-різному розкривається в історичних формах філософствування, різні її постановки і тлумачення визначаються внутрішньою суперечливістю філософського пізнання, самого реального відношення "людина — світ" і мають, отже, пізнавальний і соціально-ціннісний аспекти.

Внутрішній імпульс розвитку філософської думки — боротьба різних концепцій і шкіл — зумовлений різноманіттям і суперечливістю соціальної дійсності. Однак, будучи детермінованою суспільним життям, філософія сама впливає на соціальне буття, сприяє формуванню нових суспільних ідеалів, соціальних норм і культурних цінностей.

Ідеї і уявлення, які традиційно відносяться до компетенції філософії, почали зароджуватися вже в далеку давнину. Однак як форма суспільної свідомості філософія починає складатися в епоху розкладу родоплемінного ладу, коли стали формуватися соціально-економічні і політичні структури класового суспільства. Розвиток продуктивних сил суспільства, суспільний розподіл праці, зародження приватної власності, поява класів як економічних, а потім і політичних соціальних груп, пов'язаний з класами поділ розумової і фізичної праці - усе це виступило як соціально-економічні передумови зародження філософії. Безпосередніми ж передумовами її становлення виступили накопичені до моменту розкладу первіснообщинного ладу знання людини про себе і про навколишній світ.

Світогляд як спосіб духовно-практичного освоєння світу складається разом з формуванням людини як суспільної істоти, яка діє практично. Історично першою формою світогляду виступила міфологія, у якій людина намагається осмислити саму себе у своєму природному оточенні. Філософія і зароджується як відповідь на соціальний запит суспільства, яке йде на зміну первісному, зі складною соціальною структурою, як принципово інший тип світогляду, по-іншому осмислюючи сформовані в міфології уявлення про людину і світ, виробляючи при цьому і принципово інші способи осмислення і вирішення світоглядних питань.

Своєрідність філософії як способу осмислення світу відкривається в порівнянні її з міфологічним усвідомленням дійсності. Міфологія — світогляд первіснообщинного, родового суспільства, її суть полягає в перенесенні общинно-родових відносин на увесь навколишній світ. Міфологічні уявлення виробляються несвідомо і є фантастичним, узагальненим відображенням природного і соціального буття у свідомості людини родового суспільства. До моменту зародження філософії грецька міфологія була струнким духовним утворенням, вираженим у високомистецькій формі. Розвинена грецька міфологія — це природа і суспільні форми, уже перероблені несвідомо-художнім чином народною фантазією.

Основні риси міфологічного світогляду зводяться до такого:

1. Уявлення про родинний зв'язок природних сил і явищ і людських колективів. Воно веде своє літочислення від первісного тотемізму — погляду, відповідно до якого кожен рід веде своє походження від якої-небудь тварини, рідше — рослини і як виняток — від деякого неживого предмета. І людська спільність, і ЇЇ природне оточення з усіма істотами, що його населяють, і стихійними процесами розумілися як одна велика громада, у якій усі складові її частини пов'язані одна з одною таємничою і незбагненною силою.

2. У розвинених формах міфології відбувається персоніфікація, уособлення природних сил і способів людської діяльності. Божества грецької міфологи мисляться в антропоморфних образах, але одночасно виступають носіями певної функції, пов'язаної з яким-небудь природним явищем чи формою людської активності. Так, Зевс є уособленням грому і блискавки, Афіна — богиня війни, ремесла, охоронниця міст, Посейдон — бог моря, Гефест — бог ковальського ремесла, Аполлон — покровитель мистецтв, Артеміда — полювання, Афродіта — любові і краси і т.д.

3. Міфологічне мислення за своєю природою художнє, воно оперує образами, але не поняттями.

4. Міфи сприймалися людьми як дійсна життєва реальність; вони передавалися з покоління в покоління як переказ, що не підлягає сумніву. Сприйняті як живі картини реальності, міфи не мали потреби в обґрунтуванні і перевірці, тут відсутня регулятивна ідея істини.

5. Людину розуміли як іграшку в руках божественних сил, її життєвий шлях визначався неминучою долею, фатумом. Взагалі міфологічне мислення не проводить розмежування між природним і соціальним світами, не бачить принципової різниці між дією стихійних природних сил і людською діяльністю.

Філософія, що зароджується, протиставляє міфологічній картині світу і становищу людини в ньому не тільки інше світорозуміння, але і сам спосіб усвідомлення світу. Традиційна міфологічна свідомість поволі підточувалася різноманітними процесами, що відбувалися в суспільному житті соціально диференційованого суспільства, що формувалося. Поділ праці, розвиток ремесел, економічне зростання і розвиток економічних зв'язків, торгівлі, формування полісів і розвиток полісної демократії в умовах соціальної диференціації створювали передумови для появи свідомого теоретичного, раціонального ставлення до світу, для протиставлення суб'єкта й об'єкта, для усвідомлення суб'єктом самого себе як активного діяча. Найважливіше значення мало нагромадження позитивних знань про природу (математика, астрономія, знання про фізичний світ, складання календаря), поява, удосконалення і поширення писемності. Проте зумовленість виникнення філософії як форми суспільної свідомості варто шукати не в якій-небудь окремій сфері життя людини, не просто в характері суспільно-економічної формації, а в цілісному способі життєдіяльності людей, у якому виявляється їх активне діяльне ставлення до світу і до себе, їх специфіка як суб'єктів соціальної діяльності.

Крім того, формування філософії пов'язане тісними узами з попередніми етапами духовного становлення людини. Тому її становлення — це тривалий історичний період і складний суперечливий процес відмежування від міфологічних поглядів.