33 Релігійна філософія хх ст. Неотомізм та його оновлення.

Основні ідеї неотомізму

Неотомізм – одна з найбільш впливових течій католицької філософії. Поширена у всьому світі, головним чином у католицьких країнах. Найбільш відомі представники неотомізму Є. Жильсон (1884– 1978), Ж. Марітен (1882–1973), Ю. Бохенський (нар. 1902), Є. Коре т (нар. 1919), К. Войтила (1920- 2005) та ін.

Як видно з самої назви, неотомізм – це сучасний томізм вчення Фоми Аквінського, яке його послідовники прагнуть модернізувати і пристосувати до сучасності.

Так, одним з основних принципів філософії Фоми Аквінського є ідея гармонічної єдності віри і знання, релігії і науки. Сучасні його послідовники стверджують, що віра і знання, релігія і наука перебувають у беззаперечному синтезі. Причому, це поєднання базується на догматичному твердженні, що обов'язковим, органічним для філософії є божественне одкровення. Звідси неотомістська філософія є служницею богослов'я. Вважається, що основним завданням філософії має бути раціональне розкриття і виправдання істин теології.

Неотомісти, продовжуючи розвивати традиційні тлумачення Фоми Аквінського, стверджуючи, що теологія превалює над філософією, віра домінує над розумом, використовують сучасну наукову термінологію. Це робиться задля того, щоб уникнути конфліктів між прихильниками науки і релігії. Неотомісти прагнуть представити цей конфлікт як наслідок лише "непорозуміння", неправильного тлумачення текстів священних книг. Останні немовби не можна розуміти буквально. Так, про "дні" творення слід говорити в алегоричній формі, розуміючи під ними мільярди і мільйони років творення та розвитку сучасного світу.

Навіть матеріалістичну, еволюційну теорію походження живого неотомісти не заперечують. Іншим прикладом використання для "примирення" віри і розуму, науки і теології, оперування найсучаснішою науковою термінологією є запевнення неотомістів, що під створенням Богом у перший день світла слід розуміти взаємоперетворення позитронів-електронів на потоки фотонів.

Поряд з доказом фундаментальної проблеми томізму – буття Бога та розумінням місця його в Світі – неотомісти розвивають проблему буття людини. Наслідком є зміщення акценту на проблеми людини. Через аналіз людського буття у світі повинні розглядатися та обґрунтовуватися всі основні положення неотомізму. Людина, за неотомізмом, є складною єдністю душі та тіла. Метою і смислом її існування повинно бути споглядання божественного блага, але не лише споглядання, а й прагнення до блага. Прагнучи до блага, людина набуває інтелектуальних, моральних та теологічних чеснот, на формування яких і повинно бути спрямоване суспільне життя. Особистість – це стійка і самостійна духовна субстанція. Її органічними рисами є свобода, самосвідомість, здатність проявити себе в духовній дії, творчі можливості. Але проявитись у ціннісному відношенні всі ці риси можуть лише в співвіднесенні з Богом. Взагалі людський інтелект, щоб бути істинним, повинен погоджуватися з божественним інтелектом. Людина творить свій культурно-історичний світ, але спонукається до цього божественним творцем.

Людина – основний елемент буття, через неї проходить історія, яка веде до вищого стану розвитку суспільства – "граду Божого". Людське суспільство розуміється неотомістами як природне. Його основними формами є: сім'я, община, Батьківщина, держава. Приватна власність ототожнюється з присвоєнням людиною предметів природи. Неотомізм заперечує такі соціальні організації, як індивідуалізм та колективізм, як фальшиві крайнощі. Він пропагує так званий солідаризм, який обґрунтовує християнським принципом любові до ближнього. На практиці це має вигляд проповіді соціального миру між класами.

У цілому в неотомістській концепції спостерігається поєднання матеріалізму та ідеалізму, різних наукових та антропологічних вчень сучасності.