- •1 Світогляд, його сутність, структура і функції.
- •2 Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •3 Філософія як тип світогляду, її предмет, специфіка, структура і функції.
- •5 Витоки філософії, передумови і час її виникнення.
- •6 Давньоіндійська філософія: загальна характеристика, основні школи.
- •7 Давньокитайська філософія: загальна характеристика, основні школи.
- •8 Антична філософія: особливості та основні етапи розвитку. Рання грецька філософія, її космоцентризм.
- •9 Філософія Сократа і софістів, поворот античної філософії до людини.
- •10 Атомістичний матеріалізм Демокрита, його значення для європейської науки.
- •11 Основні ідеї філософії Платона. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •12 Філософія Аристотеля, її основні ідеї та розділи.
- •13 Антична філософія епохи еллінізму: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
- •14 Філософія середніх віків, її парадигма та етапи розвитку. Патристика і схоластика (Августин Аврелій, Фома Аквінський).
- •15 Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження. Натурфілософські та соціально-політичні вчення.
- •16 Західноєвропейська філософія хvіі ст. (філософія Нового часу). Основні напрямки та ключові проблеми методології та теорії пізнання.
- •17 Проблема субстанції у філософії Нового часу (Декарт, Спіноза, Лейбніц)
- •18 Проблема взаємовідношення людини і суспільства у західноєвропейській філософії XVIII ст.
- •19 Загальна характеристика, основні проблеми, особливості і значення німецької класичної філософії. Критична філософія і. Канта.
- •20 Філософське вчення Гегеля і л. Феєрбаха.
- •21 Марксистська філософія: витоки і джерела, основні ідеї, положення і принципи. Марксистська філософія в хх ст.
- •22 Загальна характеристика та особливості становлення і розвитку української філософії. Філософська думка доби Київської Русі.
- •23 Основні ідеї та проблеми в філософії Києво-Могилянської Академії, її роль у розвитку української філософії.
- •25 Кирило-Мефодіївське товариство, його світоглядні та ідеологічні засади, роль в утвердженні визвольних ідей в Україні (т. Шевченко, м. Костомаров, п. Куліш).
- •26 Українська філософська думка кінця хіх та хх ст. (і. Франко, о. Потебня, м. Драгоманов)
- •27 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку хх ст. (в. Соловйов, м. Бердяєв).
- •28 Західна філософія хх століття: характерні риси, основні проблеми і напрямки.
- •29 Проблема раціонального та ірраціонального в філософії хх ст.. Ідея несвідомого і психоаналіз з. Фрейда.
- •30 Проблема буття людини в філософії хх ст.. Екзистенціальна філософія.
- •31 Культ науково-технічного розуму і його противники. Сцієнтизм та анти сцієнтизм в філософії хх ст.
- •32 Проблема знання, мови та наукового методу в філософії хх ст. Неопозитивізм, постпозитивізм, герменевтика.
- •1. Логічний позитивізм
- •2. Логічний негативізм
- •3. Аналітична філософія
- •4. Постпозитівізм
- •33 Релігійна філософія хх ст. Неотомізм та його оновлення.
- •34 Філософська категорія буття, її зміст і значення. Концепції буття в історії філософії.
- •1. Буття і основні його форми
- •35 Основні види буття, їх співвідношення. Матерія як вид буття і філософська категорія.
- •36 Універсальні форми буття (атрибути) матерії: рух, простір і час, їх взаємозв’язок.
- •37 Природа як вид буття та сфера життєдіяльності людини. Єдність та багатоманітність світу.
- •38 Проблема походження і сутності свідомості у філософії.
- •39 Структура свідомості. Співвідношення свідомого і несвідомого як філософська проблема.
- •40 Суспільна свідомість, її рівні, сфери та форми; їх зміст та функції.
- •41 Діалектика як теорія розвитку і метод пізнання, її основні принципи. Історичні форми та сучасні варіанти діалектики.
- •42 Основні закони діалектики, їх зміст і специфіка.
- •43 Категорії діалектики, їх специфіка і класифікація.
- •44 Пізнання як взаємодія суб’єкта і об’єкта. Проблема пізнаваності світу.
- •45 Чуттєве і раціональне пізнання, їх специфіка, форми та співвідношення.
- •46 Проблема істини в пізнанні. Основні характеристики і критерії істини.
- •47 Наука як специфічна форма суспільної свідомості, вид діяльності та соціальний інститут. Науково-технічна революція, її сутність і влив на суспільний розвиток.
- •48 Поняття методології та методів наукового пізнання. Загальнонаукові методи і прийоми пізнання.
- •49 Емпіричний рівень наукового пізнання, його форми і методи.
- •50 Теоретичний рівень наукового пізнання, його форми і методи.
- •51 Поняття суспільства та основні підходи до розуміння виникнення і сутності суспільства.
- •52 Співвідношення об’єктивних і суб’єктивних чинників в історичному процесі. Проблема соціального детермінізму.
- •53 Поняття суспільного виробництва, його типи і види. Матеріальне виробництво, його роль в житті людини і суспільства.
- •54 Проблема типізації (історичних типів) соціумів. Концепція суспільно-економічної формації (к. Маркс, ф. Енгельс)
- •55 Цивілізація і культура, їх співвідношення. Цивілізаційний підхід до історії людства (а. Тойнбі, п. Сорокін, о. Шпенглер)
- •56 Детермінанти, рушійні сили і субєкти історичного процесу. Класи і нації, їх роль в історіх людства і в житті сучасного суспільства. Народ і особистість в історії.
- •57 Проблема спрямованості історичного процесу в історії філософської думки і основні підходи до її розв’язання.
- •58 Глобальні проблеми сучасності, причини їх виникнення і шляхи вирішення.
- •59 Людина як предмет філософії, її сутність і природа. Проблема антропогенезу.
- •60 Людський індивід, індивідуальність, особистість.
- •61 Проблема відчуження, свободи ті відповідальності особистості.
1. Логічний позитивізм
(Логічний емпіризм) сформувався у 1922 р. Його представниками є австрійський філософ Моріц Шлік (1882-1936), американський філософ і логік Рудольф Карнап (1891-1970), німецький філософ Хане Рейхенбах (1891-1953), австрійський філософ Люд-віг Вітгенштейн (1889-1951).
Логічний позитивізм розвивається в руслі головного ідейно-теоретичного спрямування перших двох етапів позитивізму. Він також заперечує за філософією право бути самостійним вченням, відкидає як матеріалізм, так і ідеалізм. Проте логічний позитивізм привертає увагу не до систематизації спеціально-наукових знань у філософії, як це робив класичний позитивізм, а до діяльності з аналізу мовних форм знання. Метою аналізу служить розрізнення змістовних і осмислених висновків - з одного боку, і нісенітних - з другого.
Очищенню мови, на думку неопозитивістів, сприяє розроблена ними процедура верифікації (від лат. verificare - доводити істину). Суть принципу полягає в тому, що кожне твердження необхідно порівняти з фактами. Якщо при цьому виявиться принципова неможливість зіставлення якогось твердження з фактичними даними, то воно вважається позбавленим сенсу "псевдотвердженням" і від нього слід звільнитися. Таким чином, функція філософії полягає в поясненні діяльності людини в мовному світі. Згідно з такою логікою безглуздо говорити: "є матерія", "нема матерії", "матерія первинна", "свідомість первинна" чи запитувати: "Є Бог?" тощо.
Отже, принцип верифікації передусім був спрямований проти світоглядних принципів філософії. Однак вилучення світоглядних питань із філософії і наукового знання не виправдало надій. Класичні метафізичні проблеми були значними не лише для осмислення людської життєдіяльності, природи людини, а й для аналізу гносеологічних питань. Крім цього, виявилося неможливим формалізувати мову науки до кінця. Адже у структурі наукових теорій існують метафізичні висловлювання, які не можна перевірити за допомогою принципу верифікації. Усе це спричинило крах принципу "верифікації".
2. Логічний негативізм
Другим різновидом неопозитивізму є логічний негативізм. Основним його представником є англійський філософ і соціолог Карл Поппер (1902 - 1994), який запропонував замінити "верифікацію", націлену на встановлення істинності тверджень шляхом їх безпосереднього зіставлення з фактами, так званою "фальсифікацією", тобто пошуками фактів, які не підтверджують, а спростовують ("фальсифікують") дане твердження. Тим самим Поппер перетворює позитивізм на своєрідний, так би мовити, "негативізм", адже навіть коли не виявлено фактів, що "фальсифікують" твердження, і останнє визнається придатним для наукового вжитку, воно кваліфікується як "виправдане", а не істинне. Таким чином, постійно зберігається можливість появи фактів, які, зрештою, сфальсифікують твердження.
3. Аналітична філософія
Третім різновидом неопозитивізму є аналітична філософія. її основними представниками були: Бертран Рассел (1872-1970), Джордж Мур (1873-1958), Людвіг Вітгенштейн та ін. Аналітична філософія зводить філософію до аналізу запровадження мовних засобів і висловів, що тлумачаться як справжнє джерело філософських проблем. Цей аналіз розглядається у філософії як єдиний правомірний метод філософського дослідження та спрямований на те, щоб виявляти ситуації запровадження мовних засобів, які породжують філософські проблеми. Представники аналітичної філософії доказують, що не існує реальних філософських проблем, а проблеми, які традиційно розглядаються як філософські, є або псевдопроблемами, або мають логіко-лінгвістичний характер, або потребують конкретного змістовного дослідження. Отже, основне завдання цієї філософії полягає в розробці семантичної теорії значення мовних виразів, яка є одночасно теорією розуміння. Ця течія мала значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.