- •1 Світогляд, його сутність, структура і функції.
- •2 Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •3 Філософія як тип світогляду, її предмет, специфіка, структура і функції.
- •5 Витоки філософії, передумови і час її виникнення.
- •6 Давньоіндійська філософія: загальна характеристика, основні школи.
- •7 Давньокитайська філософія: загальна характеристика, основні школи.
- •8 Антична філософія: особливості та основні етапи розвитку. Рання грецька філософія, її космоцентризм.
- •9 Філософія Сократа і софістів, поворот античної філософії до людини.
- •10 Атомістичний матеріалізм Демокрита, його значення для європейської науки.
- •11 Основні ідеї філософії Платона. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •12 Філософія Аристотеля, її основні ідеї та розділи.
- •13 Антична філософія епохи еллінізму: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
- •14 Філософія середніх віків, її парадигма та етапи розвитку. Патристика і схоластика (Августин Аврелій, Фома Аквінський).
- •15 Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження. Натурфілософські та соціально-політичні вчення.
- •16 Західноєвропейська філософія хvіі ст. (філософія Нового часу). Основні напрямки та ключові проблеми методології та теорії пізнання.
- •17 Проблема субстанції у філософії Нового часу (Декарт, Спіноза, Лейбніц)
- •18 Проблема взаємовідношення людини і суспільства у західноєвропейській філософії XVIII ст.
- •19 Загальна характеристика, основні проблеми, особливості і значення німецької класичної філософії. Критична філософія і. Канта.
- •20 Філософське вчення Гегеля і л. Феєрбаха.
- •21 Марксистська філософія: витоки і джерела, основні ідеї, положення і принципи. Марксистська філософія в хх ст.
- •22 Загальна характеристика та особливості становлення і розвитку української філософії. Філософська думка доби Київської Русі.
- •23 Основні ідеї та проблеми в філософії Києво-Могилянської Академії, її роль у розвитку української філософії.
- •25 Кирило-Мефодіївське товариство, його світоглядні та ідеологічні засади, роль в утвердженні визвольних ідей в Україні (т. Шевченко, м. Костомаров, п. Куліш).
- •26 Українська філософська думка кінця хіх та хх ст. (і. Франко, о. Потебня, м. Драгоманов)
- •27 Російська релігійна філософія кінця хіх – початку хх ст. (в. Соловйов, м. Бердяєв).
- •28 Західна філософія хх століття: характерні риси, основні проблеми і напрямки.
- •29 Проблема раціонального та ірраціонального в філософії хх ст.. Ідея несвідомого і психоаналіз з. Фрейда.
- •30 Проблема буття людини в філософії хх ст.. Екзистенціальна філософія.
- •31 Культ науково-технічного розуму і його противники. Сцієнтизм та анти сцієнтизм в філософії хх ст.
- •32 Проблема знання, мови та наукового методу в філософії хх ст. Неопозитивізм, постпозитивізм, герменевтика.
- •1. Логічний позитивізм
- •2. Логічний негативізм
- •3. Аналітична філософія
- •4. Постпозитівізм
- •33 Релігійна філософія хх ст. Неотомізм та його оновлення.
- •34 Філософська категорія буття, її зміст і значення. Концепції буття в історії філософії.
- •1. Буття і основні його форми
- •35 Основні види буття, їх співвідношення. Матерія як вид буття і філософська категорія.
- •36 Універсальні форми буття (атрибути) матерії: рух, простір і час, їх взаємозв’язок.
- •37 Природа як вид буття та сфера життєдіяльності людини. Єдність та багатоманітність світу.
- •38 Проблема походження і сутності свідомості у філософії.
- •39 Структура свідомості. Співвідношення свідомого і несвідомого як філософська проблема.
- •40 Суспільна свідомість, її рівні, сфери та форми; їх зміст та функції.
- •41 Діалектика як теорія розвитку і метод пізнання, її основні принципи. Історичні форми та сучасні варіанти діалектики.
- •42 Основні закони діалектики, їх зміст і специфіка.
- •43 Категорії діалектики, їх специфіка і класифікація.
- •44 Пізнання як взаємодія суб’єкта і об’єкта. Проблема пізнаваності світу.
- •45 Чуттєве і раціональне пізнання, їх специфіка, форми та співвідношення.
- •46 Проблема істини в пізнанні. Основні характеристики і критерії істини.
- •47 Наука як специфічна форма суспільної свідомості, вид діяльності та соціальний інститут. Науково-технічна революція, її сутність і влив на суспільний розвиток.
- •48 Поняття методології та методів наукового пізнання. Загальнонаукові методи і прийоми пізнання.
- •49 Емпіричний рівень наукового пізнання, його форми і методи.
- •50 Теоретичний рівень наукового пізнання, його форми і методи.
- •51 Поняття суспільства та основні підходи до розуміння виникнення і сутності суспільства.
- •52 Співвідношення об’єктивних і суб’єктивних чинників в історичному процесі. Проблема соціального детермінізму.
- •53 Поняття суспільного виробництва, його типи і види. Матеріальне виробництво, його роль в житті людини і суспільства.
- •54 Проблема типізації (історичних типів) соціумів. Концепція суспільно-економічної формації (к. Маркс, ф. Енгельс)
- •55 Цивілізація і культура, їх співвідношення. Цивілізаційний підхід до історії людства (а. Тойнбі, п. Сорокін, о. Шпенглер)
- •56 Детермінанти, рушійні сили і субєкти історичного процесу. Класи і нації, їх роль в історіх людства і в житті сучасного суспільства. Народ і особистість в історії.
- •57 Проблема спрямованості історичного процесу в історії філософської думки і основні підходи до її розв’язання.
- •58 Глобальні проблеми сучасності, причини їх виникнення і шляхи вирішення.
- •59 Людина як предмет філософії, її сутність і природа. Проблема антропогенезу.
- •60 Людський індивід, індивідуальність, особистість.
- •61 Проблема відчуження, свободи ті відповідальності особистості.
26 Українська філософська думка кінця хіх та хх ст. (і. Франко, о. Потебня, м. Драгоманов)
У 60—70-х роках XIX ст. у Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові та інших містах України виникли культурно-просвітницькі громадські рухи. Серед їх учасників було чимало оригінальних мислителів загальнослов'янського та європейського масштабу. Наприклад, Олександр Опапасович Потебня (1835—1891) — професор філософії Харківського університету, член — кореспондент Петербурзької Академії наук, лауреат престижної Ломоносовської премії — розробляв питання історії пізнання і мови. У магістерській дисертації "Про деякі символи у слов'янській поезії", книзі "Думка і мова", працях "Із лекцій з теорії словесності", "Із записок з теорії словесності" він показав взаємозв'язки мислення і мови, їх взаємозумовленість: думка як результат суб'єктивної пізнавальної діяльності людини ініціюється впливом на неї об'єктивного світу, але тільки в слові вона виражає свої зміст і значення, отже, слово, як і думка, — це єдність об'єктивного і суб'єктивного.
О. Потебня досліджував також проблему співвідношення образу і значення в слові, яке, па його думку, має історичний характер. З цього погляду він вивчав специфіку і міфологічної, художньо-поетичної (за його визначенням) та наукової свідомості, вважав пріоритетною наукову форму свідомості, в якій слово прирівнюється до поняття.
О. Потебня відомий у філософії також дослідженням проблем "народ і мова", "нація і мова". На його думку, мова є обов'язковою ознакою поняття "народ"; немає "вищих" і "нижчих" мов народів; кожний народ і кожна нація роблять свій внесок у розвиток духовної культури людства, який виявляється у тому числі в специфіці національної мови, а через неї — у специфіці національного світогляду* Він підтримував розвиток міжнаціонального спілкування народів Європи.
Серед діячів громадських рухів значний внесок в історію філософської думки України належить Михайлові Петровичу Драгоманову (1841—1895) — талановитому публіцисту, історику, літературознавцю, фольклористу, економісту, філософу. Його філософська позиція — позитивістсько-натуралістична, своєрідне продовження ідей О. Конта, Г. Спенсера, П. Прудона; головною в ній є ідея прогресу. У статті "Чудацькі думки про українську національну справу" він доводив, що у світі немає нічого постійного, статичного; все змінюється, рухається; немає і не може бути постійних національних ознак, немає у людей вічних політико — адміністративних порядків, не може бути і національних святощів. Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб убачати напрям руху світового, його міру, закон і послужитись тим рухом. Прогрес історії є процесом за участю всіх народів, а його критерієм є вищий рівень духовної культури, соціальної справедливості і прав людини.
Філософські ідеї О. Потебні, М. Драгоманова, інших громадівців помітно вплинули на формування нового покоління мислителів, яких І. Франко називав "Молодою Україною". Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р. у Петербурзі випускника Петербурзької військово-правничої академії Трохима Зінківського (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.
Лідером "Молодої України" був Іван Якович Франко (1856—1916) — видатний письменник, громадський діяч, публіцист, доктор філософії, автор приблизно п'яти тисяч оповідань, повістей, романів, наукових, філософських і публіцистичних праць. Його філософські ідеї — екзистенціально-художні та етико — антропологічні.
Авторитетами у філософії для І. Франка були О. Конт і Г. Спенсер. Відоме його скептичне ставлення до вчень А. Шопенгауера, Ф. Ніцше та інших ірраціоналістів. Для нього особливо значущі моральні цінності: істинність, справедливість, правда, добро, щастя, добросовісна праця, які становлять предмет етики, що вчить людину благородству, любові, свободі, гуманізму, солідарності, моральному прогресу в цілому.
Філософські погляди І. Франка діалектичні. Він вважав діалектику універсальним методом науки, який дає можливість правильно орієнтуватися в багатогранному світі, постійних закономірних змінах у природі та суспільстві. Досягнення Україною суспільного ідеалу неможливе без піднесення культури її народів, їхньої освіти, без розвитку науки. Він глибоко обмірковував перехідний характер своєї епохи, передбачав глобальні зміни в ній, вважав, що подальша доля України залежатиме від ступеня її зрілості, самостійного розвитку, суверенітету.