11 Основні ідеї філософії Платона. Вчення Платона про ідеальну державу.

Платон Афінський (427-347 pp. до н.е.) - давньогрецький філософ, засновник платонізму, об'єктивного ідеалізму. Він народився на острові Егіна (недалеко від Афін) у знатній аристократичній сім'ї; у молодості захоплювався літературою, музикою, живописом; філософії вчився у Кратіла і Сократа. В 399 році після страти Сократа залишає Афіни на 12 років, багато подорожує, служить при дворі Діонісія Молодшого на Сіракузах, намагається на практиці здійснити ідею мудрого державного правління. Одного чудового дня Платон стає неугодним тиранові і обертається в рабство. В 40 років, визволений із рабства друзями, філософ повертається в Афіни і у гаю героя Академа створює свою школу - знамениту Платонівську Академію. Ідеї платонізму були центральними в пізній античній і ранній середньовічній філософії.

Філософія Платона - це об'єктивний ідеалізм: поряд зі світом речей, який сприймається почуттями, є самостійно існуючий світ ідей (ейдосів).

Космологія. Космос по Платону - жива істота, наділена душею і розумом, і народився він воістину, за допомогою божого провидіння. "У центрі космосу - незрима світова душа, яка дає початок "неминучого і розумного життя за всіх часів". Небесні тіла, нерухливі зірки - "вічносущі божественні істоти". Надсвітова душа втілюється послідовно в усі менш піднесені форми творіння: зірки, сонце і планети, земля, олімпійські боги, люди і, нарешті, тварини. Вчення Платона, телеологічне1 весь світ у своєму розвитку має мету - прагнення до Блага.

Теорія пізнання. Пізнання Платон трактує як пригадування (анамнезис) душі того часу, коли вона була в царстві чистих ідей і знала все. Навчання Платон визначає, як постійне бажання пізнання буття, здатність споглядання істини, якою вона є; завзяття душі поєднане з правильним міркуванням.

Методологія. Платон слідом за Сократом розробляє суб'єктивну діалектику, тобто показує мінливість, суперечливість людського пізнання, використовуючи для цього свій образний метод і стиль творів - діалог. Багато творів Платона написані у вигляді діалогу, центральним персонажем багатьох діалогів є Сократ. Спочатку діалектика визначається як діалог - мистецтво вести ефективне сперечання, вона спрямована на взаємне зацікавлене обговорення проблем, з метою досягнення істини шляхом протиборства думок.

Етика. Сократ і Платон - творці етичного раціоналізму. Мудрість, стверджували вони, є вища чеснота; знання - достатня умова моральності. Якщо людина знає, що таке добро і зло, справедливість і несправедливість, вона не буде поводитися погано. Ці ідеї пізніше були розвинені в філософії Просвітництва. Етика є основним і зв'язуючим началом філософії Платона; свою діалектику він ілюструє, визначаючи етичні категорії: добро - зло, справедливість - несправедливість, правда - неправда, користолюбство - безкорисливість і т.п.

Етика і психологія служать Платонові як основи моделі ідеальної держави. Трьом початкам людської душі (прагнення, запал, розважливість) відповідають три основних чесноти (помірність, мужність, мудрість) і три класи в ідеальній державі: ремісники, воїни, і правителі-мудреці. (Дивись схему 5).

Обґрунтовуючи ідею просвіченої монархії, Платон стверджував, що поки в містах не будуть царювати філософи, або щиро і задоволено філософствувати нинішні царі і володарі, поки державна сила і філософія не об'єднаються, доти ні для держав, ні для людського роду не буде кінця злу. Історії поки не вдалося здійснити цю ідею, однак, пам'ятаючи, що філософи завжди могли заглядати далеко в майбутнє, не будемо вважати її абсолютною утопією.

Оригінальні думки у Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву „ідеальна держава Платона”.

Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шалений частині, чеснота якої в мужності, – стан воїнів( стражів); низовинній, хтивій частині душі – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива, бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших.

Розглядаючи форми державност, Платон визначає дві „правильні” з них – монархію та аристократію. Сюди він відносить і демократію, якщо остання дотримується законів, 4 неправильні – беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі „Держава”. За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона – це поліс. Його поліс – це „правління кращих”(аристократія).

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має діяти на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди.