Причини, передумови і характер Визвольної Війни

Причини національно-визвольної боротьби у 1648 р. В останній третині XVI - першій половині XVII ст. надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої, посилення експлуатації селян, помітне зростання панщини. У Сх. Галичині, на Волині - 5-6 днів на тиждень, зростання натуральних та грошових податків. Влада пана була безмежною. Фільварково–панщинна система гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, заважала формуванню єдиного ринку України. Селяни потерпали від здачі феодалами своїх земель у оренду. Більша частина українських земель належали Польщі:орендувалася єврейськими підприємцями, які нещадно експлуатували селян і виснажували землі. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки - чинш (по 20-30 грошів з "диму"), церковну десятину та ін. На початку XVII ст. більшість міст України користувались Магдебурзьким правом, постійно обмежувалось (війтів призначав польський уряд, а не обирало міське населення). Феодальна знать конкурувала з жителями міст у торгівельно-промисловій сфері (право безмитного вивезення своїх товарів і монополією на виробництво та переробку різних видів продукції). У політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися, "Ординація Війська Запорозького реєстрового" 1638 р. обмежувала козацьке самоврядування, скорочувала реєстр, а виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками. Масове ополячення української еліти, відсутність власної держави, перервана державотворча традиція були, польська влада посилила національне - релігійне гноблення, здійснювала політику національного та культурного поневолення українського народу, збільшення костьолів, монастирів, колегіумів та школи єзуїтів, захоплення або руйнації православних храмів, утисків православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг. Зазначені причини зумовлювали необхідність масового народного виступу саме у цей час. Одними з найголовніших передумов: слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій; накопичення воєнного досвіду, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формування психологічної готовності боротися до переможного кінця сприяли селянсько-козацкі повстання першої половини XVII ст.; посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі що робили можливими початок козацького повстання. Народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у національно-визвольну війну, а війна поступово переросла у національну революцію. Революція мала антифеодальний та національно-визвольний характер. Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я). Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство.

22 Утворення Української гетьманської держави

Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-гетьманської Держави - Війська Запорозького (1648 - 1764). Козацька держава мала всі риси демократичного самоврядування, мала державні ознаки: політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення, власне військо, активну зовнішню політику. Політична влада на звільнених територіях України та Запорожжя перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики.

Спочатку козацьке самоврядування поширювалося на територію Запорозької Січі. Підчас Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися, середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів.(200 тисяч км кв.)

Політико-адміністративний устрій

Започатковано полково-сотенну систему, яка виникла ще на Запорозькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані). Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у най важливіших - отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами - сільські отамани. Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв'язувала політичні, військові та господарські питання.

Суд та судочинство Використовувалися юридичні норми звичаєвого та козацького права, магдебурзького права тощо. Зберегли силу й Литовські статути, які захищали інтереси української шляхти та козацької старшини. Усі види польського гніту були ліквідовані, скасовано суворі покарання за протиправні вчинки проти королівської влади та магнатів, шляхти, католицького духовенства. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині. Із зростанням ролі й авторитету гетьмана до нього перейшли найвищі судові функції. Гетьманські та полковницькі універсали, рішення козацьких рад визначали правовий характер відносин в Україні.

Фінансова система та податки. Гетьман увів до обігу власну монету, яку карбували в Чигирині. На одному боці цієї монети була зображена шабля, на іншому викарбуване ім'я гетьмана. Запроваджено посаду генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів гетьманської держави, за розподіл натуральних і грошових податків, установлював мито та ін. Систему податків і повинностей установлювали й регулювали універсали Богдана Хмельницького.

Соціальна структура населення: Визначалося п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. Стани поділялися на окремі соціальні групи, які розрізнялися правовим та економічним становищем. До привілейованої групи належали: українська шляхта, козацька старшина, найвище православне духовенство, міська знать. їм значно поступалися в правах і соціальному становищі рядові козаки, міська біднота, селянство. Козацтво отримувало помітну підтримку та увагу з боку Богдана Хмельницького, було надано право селянам переходити в козацький чи міщанський стан.

У роки НВВ українське військо нараховувало до 300 тис. осіб. Воно складалося з представників різних верств суспільства й уперше в історії носило загальнонародний характер, Б. Хмельницький створив Українську армію з цивільних людей (не козаків). Українська армія була однією з найкращих у Європі за військовою організацією й тактикою, завдала поразки найкращим польським полководцям - Потоцьким, Вишневенькому, Чернецькому, українські війська виявили масову жертовність, героїзм. Гетьманщина Б. Хмельницького здобула міжнародне визнання. Україна підтримувала дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Українська держава мала і свою символіку: прапор малинового кольору і герб, на якому було зображено козака з мушкетом і шаблею. За роки Національно-визвольної війни Україна Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.