20. Облицювальні матеріали та вироби. Облицювальне каміння й плити, а також архітектурно – будівельні вироби виготовляють, розпилюючи блоки – напівфабрикати або вдаючись до безпосереднього випилювання з масиву гірської порди. Можна виготовляти також колені вироби. Цокольні плити а також деталі карнизів та інших частин будівлі, що виступають, виготовляють з найстійкіших порід. Спеціальне одлицювання застосовують для захисту від корозії.

21. Поняття про місцеві будівельні матеріали. Види таких мінералів і доцільність їх застосування. В Україні використання місцевих матеріалів (таких як дерево, бутовий камінь, солома, очерет, глина тощо) у будівництві практикувалося протягом не одного століття. Будівельники використовували насамперед те, що знаходилося поблизу. Це дає можливість забезпечити не тільки високі теплотехнічні показники та здешевити будівництво, але, що не менш важливо, зменшити негативний вплив штучно вироблених будівельних виробів на здоров’я тварин та обслуговуючого персоналу при дотриманні відповідних технологій.

Як варіант економічного і ефективного вирішення конструкції зовнішньої стіни малооб’ємної будівлі можна запропонувати керамічні блоки – новий і дуже перспективний стіновий матеріал. Вони виготовляються з природної сировини – глини, родовища якої є у всіх областях нашої країни. З метою отримання поризованої структури в процесі виробництва до глиняної маси додають подрібнену дерев’яну тирсу чи інші органічні компоненти, які за термічної обробки вигорають, утворюючи велику кількість закритих мікропустот. У керамічних блоків надвисокі теплоізоляційні властивості, що надає можливість влаштовувати стіни тваринницьких будівель товщиною 380-640 мм без додаткового утеплення, в той час, як цегляна кладка таких же теплоізоляційних властивостей має товщину більше 1 м. Керамічні блоки економічно вигідніші за звичайну цеглу. Маючи невелику вагу, вони дозволяють під час будівництва використовувати спрощену конструкцію фундаменту, що дає можливість заощаджувати кошти і час. При цьому керамічний блок зберігає стабільність та міцність звичайної цегли. Блок простіший в технології кладки, що дозволяє зменшити терміни будівництва в 3-5 разів. Великогабаритність блока та відсутність стикових швів дає можливість зменшити витрати розчину в 3-4 рази. Завдяки високим антикорозійним властивостям керамічні блоки не потребують додаткового захисту від зовнішніх активних впливів.

Черепашник це природній матеріал, який добувається в кар'єрах, не вимагаючи високотехнологічного процесу, що знижує його вартість. Особливості структури та складників матеріалу забезпечують ракушняку досить високу міцність на стискання, однак з часом він піддається корозії. Показник пористості 60% забезпечує хорошу тепло- та звукоізоляцію матеріалу. Так як черепашник в основному виробляється у південних (теплих) районах України, то й застосування такого виду матеріалу найбільш можливе саме там при зведенні кооперованих тваринницьких будівель, хоча це не виключає й інші регіони України, адже ефективність використання компенсує затрати по доставці.

 Кварцові піски є сировиною для скляної промисловості тощо. Глина стає сировиною для фаянсової промисловості та виготовлення технічної кераміки. Шлаки ― цінна сировина для будівельної та дорожньобудівельної галузей.

Можуть використовуватися й інші наповнювачі, зокрема шлак з вапном, тирса, саман, глиновальки тощо.

Крім попередньо запропонованих матеріалів, в якості утеплювача в огороджуючих конструкціях можна застосовувати керамзит  штучний пористий матеріал, котрий виробляють з легкоплавких глинистих порід, і є в багатьох місцях України, а саме біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира та ін., а також термозит, який виготовляють з доменних шлаків, розміщений в центрах чорної металургії.

Застосування комишиту у стінах в чистому вигляді або у комбінації (зовнішня теплоізоляція) доцільне при наявності його в великих кількостях безпосередньо поблизу від місця будівництва та при можливості його заготовки безпечними для довкілля методами. Комишит  дешевий матеріал, має добрі теплозахисні властивості, дуже швидкий метод будівництва, низькі затрати праці, достатню газопроникність. Недоліками такого матеріалу є залежність від спеціального обладнання для виготовлення плит (преси), можливість завдання шкоди болотяним екосистемам при заготівлі, пошкодження гризунами, необхідність застосування металічного дроту, необхідність застосування дерев’яного каркасу, великі витрати праці при ручній заготівлі та пресуванні, застосування штукатурки, стіна погано тримає цвяхи, при попаданні вологи можливе загнивання. Ці недоліки частково усуваються при використанні комишиту як наповнювача в стінових панелях при належній ізоляції від шкідливих зовнішніх впливів.

Будівництво з солом’яних блоків є досить доцільним, враховуючи наявний рівень механізації заготівлі соломи та пресування тюків, надзвичайно високі теплотехнічні показники, а також можливість знизити витрати дерева. В умовах зростаючої вартості енергоресурсів останній фактор стає вирішальним.

При неможливості застосування солом’яних тюків монолітна стіна з глиносоломи та на сохах із заповненням глиновальками є альтернативним методом. Місцеві будівельні матеріали доцільно також застосовувати при влаштуванні підлог та як утеплювач для покриттів і при влаштуванні покрівлі. В Україні широке застосування знайшли підлоги з бетону, асфальту, цегли та з деревини. Бетонні підлоги холодні, сирі, жорсткі і практично не придатні для розміщення на них тварин без підстилки, так як на них застуджуються, хворіють і втрачають масу. Асфальтобетонні підлоги у малооб’ємних тваринницьких будівлях застосовувати малодоцільно, бо вони холодні, не міцні, не гігієнічні і на протязі року експлуатації в агресивному середовищі псуються. Кращі – цегляні підлоги, які хоч і вимагають високої трудомісткості робіт, проте при спорудженні невеликих об’єктів себе виправдовують. Дерев’яні підлоги більш вологомісткі, важко піддаються дезінфекції, слизькі, гниють і швидко виходять із ладу. Замінниками можуть бути полімерні домішки, відходи полімерів, місцеві матеріали і відходи гумотехнічної промисловості.

22. Гірські породи, що застосовуються для виготовлення мінеральних сипучих матеріалів. Деякі гірські породи, що містять у своєму складі зв'язану воду, при нагріванні втрачають її. Вода перетворюється в пар, спучує попередньо дробленую породу, в результаті чого утворюються пористі зерна (спучений перліт) або лусочки (спучений вермикуліт). Спучений вермикуліт являє собою сипучий пористий матеріал у вигляді лускатих частинок золотистого кольору, одержуваних прискореним випалу до спучування вермикуліту - гідрослюди, що містить між елементарними шарами зв'язану воду. Спучений перліт одержують шляхом подрібнення і випалу перліту, обсидіану та інших вулканічних гірських порід склоподібного будови, що містять невелику кількість гідратної води (3-5%). При швидкому нагріванні до температури 900-1200 ^о С вода переходить у пар і спучує розм'якшену породу, вона розпадається на окремі кулясті зерна зі збільшенням в об'ємі. Мінеральна вата і вироби з неї  сприяє наявність необмежених сировинних ресурсів для їх отримання у вигляді гірських порід (доломіту, вапняку, мергелів та ін).

23. Перспективи розвитку і застосування мінеральних в’яжучих речовин. Мінеральними в'яжучими називаються порошкоподібні речовини, які при змішуванні (заутворі) з водою дають пластичне тісто, здатне з часом під впливом фізико-хімічних процесів тверднути й переходити в камневидное стан. При здатності тверднути мінеральні в'яжучі речовини класифікують на повітряні і гідравлічні. Повітряні в'яжучі. Вони можуть тверднути і тривало зберігати міцність лише на повітрі. До них відносяться: повітряна вапно, гіпсові і магнезіальні в'яжучі, а також рідке скло. Гідравлічні в'яжучі. Вони твердіють і зберігають свою міцність як на повітрі, так і у воді. Однак початковий період твердіння (процес схоплювання), як правило, повинен протікати на повітрі або в середовищі, ізольованому від води. До гідравлічним в'яжучим відносяться всі види цементів, гідравлічна вапно, гілсоцементно-пуцоланові в'яжучий і ін Крім зазначених повітряних і гідравлічних в'яжучих речовин існують кислотостійкі в'яжучі речовини, а також в'яжучі автоклавного тверднення.

Зараз будівництво немислимо без мінеральних в'язких. Ці речовини і розчини їх необхідні спорудження будинків культури та споруд, їхнього внутрішньої і до зовнішньої обробки. Завдяки дослідженням учених ХІХ століття, зараз використовується цемент високої якості, стійкий у агресивних середовищах і з високими вяжущими властивостями. Одна з основних причин їх застосування – відсутність якісних, альтернативних технологій і матеріалів, які б могли замінити мінеральні в’яжучі речовини.

24. Головні напрямки розвитку галузей промисловості будівельних матеріалів в умовах ринкової економіки. Промисловість будівельних матеріалів - комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі: цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини. Чинником розвитку виробництва будівельних матеріалів будуть експортні поставки продукції, розширення її номенклатури. В структурі експорту найбільшу частину займатимуть вироби зі скла, облицювальні вироби із природного каменю, продукція неметалорудної промисловості. При виробництві цементу будуть впроваджені енергозберігаючі технології із використанням низькосортного твердого палива з частковою заміною природного газу (до 25%). Цементні підприємства перейдуть на сухий та напівсухий способи виробництва цементного клінкеру. У скляній промисловості має бути проведена реконструкція скловарних печей з використанням ефективних конструкційних елементів і заходів щодо зменшення споживання природного газу та організації виробництва за євростандартами. Впроваджуватимуться технологічні лінії з випуску спеціалізованого полірованого скла з теплота сонцезахисними властивостями. У промисловості теплоізоляційних матеріалів необхідно налагодити випуск плитних волокнистих утеплювачів, в першу чергу на основі базальтових волокон, і термоізоляційних виробів високої заводської готовності для ізоляції інженерних мереж та технологічного обладнання. У полімерній і покрівельній промисловості слід організувати випуск якісних, екологічно чистих, дешевих і довговічних листових матеріалів для скатних покрівель малоповерхових будинків із підвищеним терміном експлуатації.

Широкого розповсюдження повинні набути вироби на основі гіпсу, які впроваджуються у житлове будівництво на заміну полімерних опоряджувальних матеріалів. У прогнозному періоді щодо виробництва будівельних матеріалів в Україні передбачається помітне збільшення обсягів експортованої продукції при одночасному зменшенні її імпорту. За таких умов обсяги споживання продукції будуть дещо зменшуватися порівняно з її виробництвом.

Производство строительных материалов сосредоточено преимущественно возле источников сырья и в крупных индустриальных центрах. Предприятия расположены равномерно по всей стране.

Отрасль	Регион	Фактор	Продукция
Цементная	Николаев, Кривой Рог, Бахчисарай, Каменец-Подольский, Енакиево,	Месторождения мергеля, известняка, доломитов, мела, а также металлургические заводы	Цемент
Кирпичная	Повсеместно	-	Кирпичи
Сборных железобетонных и бетонных конструкций	Киев, Донецк, Харьков, Днепропетровск, Запорожье, Львов, Северодонецк и др.	Потребительский	Сборные железобетонные и бетонные конструкции
Нерудных стройматериалов	Запорожье, Днепропетровск, Донецк, Симферополь,	Потребительский	Нерудные стройматериалы
Теплоизоляционных материалов	Донецк, Запорожье, Ирпень, Алчевск, Мариуполь, Костополь, Черновцы	Потребительский	Теплоизоляционные материалы

В умовах ринкової економіки першочергово розвивають ті галузі промисловості, які принесуть максимальний прибуток. В таблиці наведені матеріали, які виготовляє Україна і можна зробити обережний висновок, в Україні недоцільно розвивати промисловість будівельних матеріалів, бо наших ресурсів ледве вистачає для самозабезпечення, про експорт говорити насправді важко.

25. Різновиди, властивості та специфіка застосування у будівництві тепло- та звукоізоляційних матеріалів зі скла. Важнейшими представителями этой группы строительных материалов из стекла является пеностекло, стекловолокно, стекловата и изделия на их основе.

Сравнительно новым материалом, получаемым на основе стекловолокна и синтетических смол, являются стеклопластики. Получают стекловолокнистые листы путем прессования волокон с фенольными, полиэфирными и другими смолами. Вырабатываются стекловолокнистые листы гладкими и волнистыми. Их применяют в качестве кровельных строительных материалов, они хорошо пропускают свет, поэтому используются для кровли построек с естественным освещением (чердачных помещений, лотков). Стекловолокнистые листы легкие, довольно прочные, коррозионно-стойкие, имеют хороший внешний вид, не требуют дополнительных защитных и декоративных покрытий.

Піноскло. Пористий тепло-і звукоізоляційний матеріал з істинною пористістю до 85 ... 95%. Залежно від призначення піноскло може бути з замкнутими або з сполученими порами. Для теплоізоляції застосовують піноскло із замкнутими порами, а для звукоізоляції - з сполученими.

Піноскло можна отримувати різними способами:

• спінюванням порошку подрібненого скла, що містить газоутворюючі речовини з подальшим його спіканням - порошковий метод;

• формуванням скломаси, спіненої газообразователями в процесі варіння скла;

• спінюванням розм'якшеного скла під вакуумом;

• спінюванням суміші порошку скла з піноутворювачем з наступним спіканням - двохстадійний метод

Піноскло легко піддається механічній обробці: різанню, пиляння, свердління, шліфування і склеювання між собою та з іншими матеріалами, що розширює області застосування

Залежно від властивостей і призначення піноскло класифікується на вологозахисне, будівельне, декоративно-облицювальні, декоративно-акустичне, фільтруюче, високотемпературне

Піноскло як теплоізоляційний матеріал при теплопровідності, рівної теплопровідності кращих теплоізоляційних матеріалів, перевершує їх по ряду інших показників. Піноскло вологонепроникністю, володіє високою механічною міцністю, негорючий і задовольняє санітарно-гігієнічним вимогам - не гниє і не плісняві

Теплоізоляційне піноскло характеризується високою морозостійкістю - до 50 циклів поперемінного заморожування до -30 ° С і відтавання при 20 ° С

Звукопоглинальне піноскло характеризується системою відкритих пір, маючи водопоглинання 70 ... 80%

В якості теплоізоляційного і звукоізоляційного матеріалу піноскло використовується в цивільному і промисловому будівництві. Їм ізолюють підлоги, стелі, міжповерхові бетонні перекриття. Крихітку піноскла використовують для теплоізоляції покрівлі будівель. Блоки піноскла можуть застосовувати для холодильних камер та інших низькотемпературних ємностей і сховищ. Піноскло як теплової ізоляції можна застосовувати в межах від температур глибокого холоду до 450 ° С

Скляне волокно і скловолокнисті вироби. Скляним волокном (СВ) називають штучне волокно, що виготовляється різними способами з розплавленого скла. Відомо два види СВ: безперервне і штапельне. Штапельне СВ, одержуване шляхом розчленування струменя розплавленого скла повітрям, парою або газовим потоком, відрізняє невелика довжина (до 50 см), звивистість і хаотичне розташування в просторі. Штапельне СВ у процесі отримання формують у вигляді вати, матів і полотен, що скріплюються органічними і неорганічними.

Для цього в камері волокнообразованія за допомогою розпилювача розбризкується синтетична смола, наприклад фенолформальдегидная, в кількості 3,5 ... 10% від маси волокна, яка при температурі 130 ... 170 ° С склеює волокна один з одним і робить СВ напівжорстким.

Стрічку волокна товщиною 30 ... 50 мм, що виходить з камери полімеризації, розрізають на плити заданих розмірів.

Розмір плити: довжина - 1000 мм, ширина - 500 ... 1500 мм, товщина - 30 ... 80 мм

Зменшуючи вміст сполучної речовини до 3 ... 6% за масою, на тій же конвеєрної лінії отримують скломаси щільністю 35 ... 50 кг/м3, що відправляються споживачеві в рулонах. Мати будівельні мають довжину 7 ... 13 м.

Збільшуючи ступінь допрессовки, отримують жорсткі плити щільністю 150 ... 200 кг/м3

Коефіцієнт теплопровідності виробів у сухому стані при 25 ± 5 ° С не повинен перевищувати 0,06 Вт/м°С.

Скловолокниста плита товщиною 25 мм за своїми теплоізоляційними властивостями відповідає древесноволокнистой плиті товщиною 65 мм, дерев'яній стіні товщиною 90 мм, стіні з бетону товщиною 135 мм, цегляній стіні товщиною 430 мм.

Матеріали з штапельного скловолокна широко використовуються для теплозвукоелектроізоляціі в будівництві, фільтрації агресивних середовищ та інших цілей.

Стеклова́та — волокнистый минеральный теплоизоляционный материал, разновидность минеральной ваты. Для получения стеклянного волокна используют то же сырьё, что и для производства обычного стекла или отходы стекольной промышленности.

Стекловата имеет высокую химическую стойкость, её плотность в рыхлом состоянии не превышает 130 кг/м³. Исходное сырьё для производства стекловаты — песок, сода, доломит, известняк, бура (или этибор). Современные производства используют до 80 % стеклобоя.

В бункер засыпаются основные компоненты. Дальше наступает этап плавления массы (1400 °C), Нити получаются при помощи раздувания паром расплавленного стекла, вылетающего из центрифуги.

Процесс волокнообразования сопровождается обработкой полимерными аэрозолями. В качестве связующего применяются водные растворы фенол-альдегидного полимера, модифицированного мочевиной. Высокая температура — катализатор для образования полимерных связей. Попутно в температурной камере испаряется остаток влаги, полученной вместе с аэрозолем. После полимеризации ваты становятся твёрдыми и приобретают янтарно-жёлтый оттенок.

Следующий этап — охлаждение, где стекловата остужается до температуры окружающей среды, после чего поступает на раскрой.

Полученный утеплитель имеет большой объем, поскольку весь пронизан воздухом. Прессование готовой продукции позволяет значительно экономить пространство при транспортировке и хранении. Упругих свойств теплоизоляции достаточно для полного восстановления первоначальных размеров.

26. Неруйнівні методи контролю якості матеріалів. На відміну від інших методів дають змогу: випробовувати матеріали в конструкціях і спорудах, що працюють, спостерігати за зміною властивостей матеріалів у споруді з часом, можливість виконати не частковий, а повний аналіз виготовлюваних виробів, зменшити витрати праці на це, знайти приховані дефекти.

Застосовувані в будівництві види неруйнівного контролю якості можна розбити на дві групи:

механічні, що дають змогу визначати в основному міцність будівельних матеріалів і виробів за допомогою місцевих руйнувань поверхні, які не впливають на несучу здатність конструкції;

фізичні, що грунтуються на процесах взаємодії фізичного поля чи речовини з контрольованим об’єктом (матеріалом, виробом), при яких досліджувана ознака матеріалу спричинилася б до появи пев­них полів чи станів речовини. Такий контроль передбачає вплив на будівельний матеріал (об’єкт контролю) поля чи речовини і реєстра­цію відгуку об’єкта на цей вплив.

Застосовуючи методи неруйнівного контролю якості, можна визна­чати параметри фізичних та інших властивостей будівельних матеріа­лів (густину, вологість, теплопровідність, міцність, модуль пружності тощо); вимірювати геометричні параметри (відхилення розмірів буді­вельних виробів від проектних, товщину захисного шару бетону, роз­міщення арматури тощо); виявляти різні дефекти типу порушення суцільності (пори, раковини, сторонні включення, пустоти, огоління арматури тощо), а також такі, які розвиваються в часі (тріщини).

Механічні методи

Метод пружного відскоку грунтується на взаємо­зв’язку міцності матеріалу на стиск і характеристик його пружної деформації. Бойок відскакує від ударника з наконечником, притиснутого до поверхні матеріалу. До таких приладів належать молоток Шмідта, прилад НДІБМВ та ряд інших приладів. Другий принцип грунтується на то­му, що ударник відскакує безпосередньо від поверхні матеріалу. Біль­шість приладів працюють за першим принципом. Міцність на стиск визначають за допомогою градуювальних кривих залежно від висоти або кута відскакування бойка.

Метод пластичної деформації грунтується на за­лежності міцності матеріалу від розмірів відбитка, одержуваного вна­слідок вдавлювання в поверхню матеріалу іденторів (наконечників) різної форми (кулька, конус тощо) під дією певного зосередженого на­вантаження. Застосовувані прилади поділяють на динамічні, в яких навантаження на ідентор передається у вигляді зосередженого удару, і статичні, в яких навантаження на ідентор передається рівномірно із зростаючим зусиллям. Щоб визначити міцність бетону, застосову­ють прилади статичної дії типу штампа НДІЗБ або ударної дії (дина­мічні), наприклад молоток Кашкарова тощо. За діаметром утвореної лунки залежно від сили вдавлювання визначають міцність матеріалу, використовуючи градуювальні криві або порівнюючи відбитки на кон­трольованому матеріалі та еталоні.

Цей метод контролю звичайно застосовують, випробовуючи металеві матеріали будівельних конструкцій та залізобетонні вироби.

Метод локальних руйнувань застосовують для ви­пробовування бетону в конструкціях і спорудах. Міцність бетону оці­нюють, вдаючись до непрямого визначення механічних характеристик, наприклад зусилля витягування попередньо забетонованих спеціаль­них стержнів, а також відривання сталевих дисків, приклеєних епок­сидним клеєм.

Фізичні методи

Акустичний неруйнівний контроль грунтується на реєстру­ванні параметрів пружних хвиль, які збуджуються або виникають у контрольованому об’єкті (матеріалі). Якщо використовують пружні хвилі понад 20 кГц, тобто хвилі ультразвукового діапазону, вживають термін «ультразвуковий» замість «акустичний». Ультразвукові мето­ди дають змогу випробовувати зразки (вироби) різних конфігурацій і розмірів (від кількох метрів до кількох сантиметрів), установлювати міцність, вологість та інші властивості матеріалів, контролювати кі­нетику твердіння бетону й виконувати дефектоскопію. Оцінюючи от­римані дані, потрібно враховувати, що результати випробувань змі­нюються під дією різних факторів (вологості, температури тощо).

Акустичні методи неруйнівного контролю поділяють на дві групи: активні, засновані на випромінюванні й прийманні акустичних хвиль, і пасивні, які грунтуються лише на прийманні пружних хвиль, що виникають у досліджуваному об’єкті.

Активні акустичні методи різноманітні й ширше застосовуються в будівництві.

Найчастіше застосовують такі активні акустичні методи неруйнівного контролю: пропущеного випромінювання, що грунтується на реєст­рації хвиль, які пройшли крізь досліджуваний матеріал; відбитого ви­промінювання (луна-метод), заснований на реєстрації хвиль, відбитих від дефекту або поверхні поділу середовищ; резонансний, що грунту­ється на реєстрації параметрів резонансних коливань, збуджених у контрольованому матеріалі.

Практично в усіх методах акустичного контролю, який грунту­ється на біжучих хвилях, застосовують так званий ультразвуковий імпульсний метод, суть якого полягає у вимірюванні швидкості по­ширення поздовжньої ультразвукової хвилі у матеріалі (бетоні).

Для акустичних неруйнівних методів первинними інформативними параметрами можуть бути амплітуда, фаза або частота хвиль, які вза­ємодіють з випробовуваним об’єктом, а також час проходження хвилі крізь матеріал.

Електричний неруйнівний контроль грунтується на ре­єструванні параметрів електричного поля, яке взаємодіє з досліджу­ваним матеріалом або виникає в матеріалі внаслідок зовнішніх впли­вів (наприклад, теплових, механічних тощо).

Для контролю будівельних матеріалів застосовують такі електрич­ні методи.

Ємнісний метод контролю, який передбачає введення досліджу­ваного матеріалу в електричне поле й вимірювання його відповідними приладами. Застосовують для контролю діелектричних і напівпро­відникових матеріалів (хімічний склад пластмас, наявність несуцільностей, вологість сипких матеріалів, деревини тощо).

Діелькометричний метод призначений для вимірювання вологості легких, ніздрюватих бетонів і заповнювачів бетону.

Метод електричного потенціалу, що грунтується на зміні елек­тричного опору при контакті електричного поля з досліджуваним матеріалом. Визначають ним вологість деревини, заповнювачів бето­ну, бетонної суміші.

Магнітний неруйнівний контроль грунтується на вимірю­ванні параметрів магнітних полів, створюваних у досліджуваному матеріалі при його намагнічуванні. Застосовують звичайно для до­сліджень виробів з феромагнітних матеріалів: контроль зварних швів, дефектоскопія металевих конструкцій, визначення діаметра й розмі­щення арматури в залізобетонних виробах.

Тепловий неруйнівний контроль грунтується на реєструван­ні змін теплових і температурних полів контрольованого об’єкта, спри­чинених його дефектами. Цей метод можна застосовувати для перевірки теплозахисних якостей панелей на підприємствах будіндустрії, теп­лопровідності легкого бетону, теплоізоляції огороджувальних конст­рукцій будівель і споруд. Відповідно до цих задач застосовують такі методи, як тепловий контактний, конвективний і власного випроміню­вання. Контактними приладами вимірювання температури є термопа­ри й термометри опору, безконтактними — радіометри та тепловізори. Теплова дефектоскопія залізобетонних виробів грунтується на тому, що виріб і дефект мають різну теплопровідність.

Оптичний неруйнівний контроль грунтується на реєстру­ванні зміни параметрів оптичного випромінювання, яке взаємодіє з досліджуваним матеріалом. Оптичні методи неруйнівного контролю використовують для визначення деформацій, переміщень та зсувів у конструкціях під час їх експлуатації, виявлення дефектів у вигляді тріщин, раковин, областей зниженої міцності, для контролю якості з’єднання матеріалів у шаруватих конструкціях.

Радіаційний неруйнівний контроль грунтується на реєст­руванні та аналізі проникного іонізуючого випромінювання після вза­ємодії з контрольованим об’єктом. Для цього виду контролю найкра­щими є Р-частинки, нейтрони та у-кванти. Методи радіаційного контро­лю мають високу точність.

За характером взаємодії іонізуючого випромінювання й контро­льованого матеріалу розрізняють методи пропущеного та розсіяного випромінювання, активаційного аналізу й деякі інші, при яких реєст­руються відповідно потік елементарних частинок, що пройшли крізь об’єкт, розсіяних частинок від дефекту (поверхні поділу двох середовищ) або аналізується іонізуюче випромінювання, джерелом якого є наведена радіоактивність контрольованого матеріалу, що виник­ла при дії на нього первинного випромінювання.

Для радіаційної дефектоскопії залежно від контрольованих па­раметрів та умов експлуатації застосовують різні джерела іонізуючих випромінювань. У будівельній практиці поширені джерела рентгенів­ського випромінювання, у-випромінювання від прискорювачів елек­тронів та постійних радіоактивних джерел.

Радіаційна дефектоскопія дає змогу виявляти дефекти зварювання металевих конструкцій, прокатних листів, металевих деталей, при­ховані тріщини, раковини, пустоти, корозійні ураження, включення, визначати товщину захисного шару бетону, густину, вологість мате­ріалу, гранулометричний склад композиційних матеріалів та іншГ властивості.

Неруйнівний контроль проникними речо­винами грунтується на проникненні речовин у невидимі або слабковидимі оком поверхневі чи наскрізні дефекти контрольованого об’єкта внаслідок міжмолекулярної взаємодії (капілярний контроль). Він грунтується на здатності змочувальних рідин проникати в капіляри й утримуватися в них силами поверхневого натягу.

Щоб проконтролювати стан поверхні будівельних елементів, зас­тосовують люмінесцентний та кольоровий капілярні методи, іноді — комбінований метод (люмінесцентно-кольоровий).

Люмінесценція — здатність деяких рідин (речовин) під впливом електромагнітних випромінювань, електричних полів тощо випромі­нювати світло, надлишкове щодо теплового (яскраве світіння).

Рідини, використовувані для капілярного контролю, називають індикаторними або пенетрантами.

Головні етапи капілярного контролю такі: а) просочування конт­рольованого об’єкта пенетрантом, який проникає в порожнини; б) ви­далення надлишку пенетранту з поверхні матеріалу; в) реєстрація на­явності пенетранту, утриманого капілярними силами, яка дає картину розміщення дефектів (тріщин). Реєстрацію можна виконати під дією ультрафіолетового випромінювання (люмінесценція) або нанесенням проявника чи адсорбенту, які екстрагують з тріщин пенетрант, що ут­ворює контрастний рисунок тріщин матеріалу.

Для кольорового методу використовують кольорові рідини.