33.Виклик слідчим, прокурором. Судовий виклик.

1. Виклик як захід забезпечення кримінального провадження поділяється на два види: 1) виклик слідчим, прокурором; 2) судовий виклик.

2. Виклик слідчим, прокурором застосовується у стадії досудового розслідування.

3. Виклик слідчим, прокурором застосовується до підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження (тобто цивільного позивача, цивільного відповідача, законних представників, заставодавця, перекладача, експерта, спеціаліста).

4. Виклик слідчим, прокурором здійснюється із метою допиту особи чи участі в іншій процесуальній дії. При цьому у стадії досудового розслідування проводиться допит підозрюваного; потерпілого; свідка; експерта.

5. Виклик слід відмежовувати від повідомлення, оскільки виклик здійснюється у випадках, коли участь особи у процесуальній дії є обов'язковою і вона зобов'язана з'явитися до слідчого, прокурора; повідомлення ж учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не е обов'язковою (ч. 2 ст. 11 КПК).

Стаття 134. Судовий виклик

1. Судовий виклик може бути здійснений: 1) у стадії досудового розслідування - слідчим суддею; 2) у судовому провадженні - судом.

2. Підставами здійснення судового виклику є: 1) наявність достатніх даних, що особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження; 2) обов'язковість участі особи у процесуальній дії; 3) обов'язковість участі учасника кримінального провадження у судовому провадженні.

3. У стадії досудового розслідування виклик здійснюється слідчим суддею за власною ініціативою або за клопотанням слідчого, прокурора, підозрюваного, його захисника, потерпілого, його представника.

4. Під час досудового розслідування судовий виклик здійснюється: щодо

*особи, у володінні якої перебувають речі й документи - при розгляді клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів (крім випадків, коли сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів);

* підозрюваного, який перебуває на свободі - у судове засідання для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 1 ст. 187 КПК);

* щодо потерпілого, свідка - для допиту під час досудового розслідування в судовому засіданні (у порядку, передбаченому ст. 225 КПК).

5. У судовому провадженні виклик здійснюється судом за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника.

6. У судовому провадженні обов'язково здійснюється судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов'язковою. Коло відповідних учасників відрізняється залежно від стадії судового провадження.

Процесуальний порядок здійснення виклику. Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом:

− вручення повістки про виклик;

− надіслання повістки поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком;

− здійснення виклику по телефону або телеграмою.

У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

34.Примус та переконання в механізмі кримінально-процесуального регулювання.

З методом переконання тісно взаємопов'язаний метод примусу. Примус застосовується поряд з переконанням, так і у випадках, коли остання не приносить позитивних результатів. При цьому застосування примусу робить свій вплив на формування переконання. Єдність методів переконання та примусу в кримінальному судочинстві передбачає, крім усього іншого, наявність ряду диференціюючих факторів. Ці відмінності полягають у наступному: 1) процеси формування переконання в чому залежать від факторів соціально-економічного властивості, носять певною мірою стихійний характер; кримінально-процесуальне примус формується на основі усвідомленої необхідності, шляхом нормативного закріплення, приносить обов'язкове виконання примусу у кримінальному судочинстві при наявності до того законодавчо встановлених підстав; 2) у кримінальному судочинстві метод примусу має набагато більше значення, ніж метод переконання; 3) застосування примусу в кримінальному судочинстві завжди пов'язано з порушенням приписів закону; а спектр впливу переконання практично не має меж, переконання можуть мати відношення до системи поглядів людини, до ціннісним орієнтирам, вчинків, настроїв і т. д.; 4) засобом реалізації кримінально-процесуального примусу є сувора законодавча регламентація, засобами реалізації переконання є всі інші засоби, що лежать за межами норм закону; 5) завдання переконання лежать в площині моралі, моральності, етики і носять всезагальний характер; завданням примусу є створення необхідних умов для досягнення цілей виключно кримінального судочинства. Кримінально-процесуальне примус - це метод державного впливу, що проявляється у кримінально-процесуальних засобах припинення неправомірних дій або бездіяльності, що становлять загрозу інтересам правосуддя, застосовуються в порядку, встановленому законом, компетентними органами держави стосовно учасників кримінально-процесуальної діяльності. У систему кримінально-процесуального примусу входять: 1) засоби заходу; 2) засоби забезпечення. Кошти захід включають в себе: а) запобіжного заходу; б) відбирання зобов'язання про явку; в) затримання; г) привід; д) розшук і етапування; е) відсторонення обвинуваченого від займаної посади; ж) заходи, вжиті до порушників порядку в судовому засіданні. Засоби забезпечення включають в себе: а) обшук; б) виїмку; в) поміщення обвинуваченого в медичний заклад для виробництва судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; г) накладення арешту на майно; д) накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію; е) перехоплення повідомлень; ж) прослуховування і запис переговорів. Застосування кримінально-процесуального примусу тісно пов'язане з поняттям відповідальності. Процесуальна відповідальність кореспондує з кримінально-процесуальними санкціями. Підставою для настання кримінально-процесуальної відповідальності є неналежне виконання посадовими особами своїх обов'язків, що виникають у зв'язку з кримінальним судочинством. Значення кримінально-процесуальної відповідальності полягає у відновленні порушених правовідносин. На відміну від кримінальної відповідальності, що носить наказательной характер, процесуальна відповідальність виступає у вигляді способу відновлення порушених взаємин. Так, прокурор, скасовуючи незаконне рішення слідчого, відновлює належний порядок правовідносин, які регулюються законом. Слідчий, який прийняв необґрунтоване рішення, втрачає певні права, які виникли в результаті цього. Кримінально-процесуальна відповідальність в даному випадку виражається у примусі, що застосовується по відношенню до слідчого в частині вимоги виконувати приписи прокурора. Таким чином, взаємозв'язок кримінально-процесуального примусу та процесуальної відповідальності виражається в формі правовідносин, регульованих нормами кримінально-процесуального права.