41.Участь у доказуванні представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Субєктом  доказування  у  кримінальному  судочинстві  виступає  також представник  потерпілого.  Так,  згідно  ч.1  ст.58 КПК  представником  потерпілого  у кримінальному  провадженні  може  представляти  представник –  особа,  яка  у кримінальному провадженні має право бути захисником. У відповідності з ч.2 ст.58 КПК представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи  за  довіреністю,  а  також  особа,  яка  має  право  бути  захисником  в кримінальному  провадженні.  Представник  користується  процесуальними  правами потерпілого,  інтереси  якого  він  представляє,  крім  процесуальних  прав,  реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику (ч.4 ст.58 КПК). Суб’єктом доказування є також законний представник потерпілого. Так, згідно ч.1  ст.59  КПК якщо  потерпілим  є  неповнолітня  особа  або  особа,  визнана  в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник. Що  стосується  питань  участі  законного  представника  потерпілого  у кримінальному  провадженні,  то  у  відповідності  з  ч.2  ст.59  КПК  питання  участі законного  представника  потерпілого  у  кримінальному  провадженні  регулюється згідно з положеннями ст.44 Кримінального процесуального кодексу.

Частина 3. Заходи примусу.

1.Обов»язки органу досуд.Розслідвання в зв»язку з затриманням особи.

Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.

Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

Якщо є підстави для обґрунтованої підозри, що доставлення затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб.

Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами КПК.

Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути:

- звільнена або

- доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.

У підрозділі органу досудового розслідування повинні бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих.

Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі.

Службова особа зобов'язана:

o негайно зареєструвати затриманого;

o роз'яснити затриманому підстави його затримання, права і обов'язки;

o звільнити затриманого негайно, після того як зникли підстави для затримання або сплив строк для затримання, передбачений КПК;

o забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією України, КПК та іншими законами України;

o забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;

o забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого. До складу осіб, що надають затриманому медичну допомогу, за його бажанням може бути допущена конкретна особа, що має право на зайняття медичною діяльністю.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи.

Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності.

У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування.

У разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це відповідний розвідувальний орган.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.

2. Підстави , види законного затримання. Суб»єкти, що мають право затримати особу.( не подобається формулювання «законе затримання», адже воно обов»язково повинно бути законним. Види – за ухвалою сл..судді, без ухвали сл..судді.)

Затримання особи є тимчасовим запобіжним заходом, що застосовується з підстав та в порядку визначеному КПК, суть якого полягає в обмеженні права на свободу та особисту недоторканність шляхом поміщенні особи на короткий строк у спеціальне приміщення для тримання затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахту)

Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду як тимчасовий запобіжний захід поділяється на такі різновиди:

- законне затримання (ст. 207 КПК);

- затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК).

Законне затримання регламентовано частинами 2, 3 ст. 207 КПК, в якій визначено, що кожен має право затримати будь-яку особу за наявності таких підстав:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Затримання безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення має місце тоді, коли часова і просторова ознаки находження особи щодо події і місця вчинення кримінального правопорушення дають підстави запідозрити особу у його вчиненні. Затримання особи під час її переслідування буде законним тоді, коли дії з переслідування були безперервними, суцільними та істотно не припинялися в часі.

Можливість затримання "кожним" є новелою КПК 2012 року. Суть цього положення полягає в тому, що затримати будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України) при наявності вказаних вище підстав має право будь-яка особа без винятку.

Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав відповідну особу не вправі вчиняти щодо неї інших дій, які не пов'язані із обмеженням затриманої особи в свободі пересування та тимчасовим вилученням майна, зокрема - речей, документів, грошей, які використовувалися як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди.

Після затримання, кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав відповідну особу, зобов'язаний негайно доставити її до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи. Одночасно із доставлянням, особа, яка здійснила затримання, зобов'язана передати і тимчасово вилучене майно, що має бути зафіксовано в протоколі (ч. 1 ст. 168 КПК).

Якщо в силу певних причин не має можливості доставити затриманого до уповноваженої службової особи, то закон зобов'язує особу, яка здійснила затримання, негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.