19. Види документів як джерел доказів.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Не визнається джерелом доказів документ, походження якого не встановлено (анонімний лист, записна книжка не встановленого власника). За характером виникнення документи поділяються на 2 групи:

1) офіційні (що надходять від підприємств, організацій і установ);

2) особисті (що надходять від приватних осіб).

Офіційні документи повинні мати встановлені для них реквізити (штамп, печатку, підписи). Коли відомості про фактичні дані викладаються громадянами, то до форми документа можуть ставитися вимоги лише в особливих випадках (наприклад доручення, розписка тощо). При цьому слід мати на увазі, що такі документи можуть використовуватись в процесі доказування, якщо достовірно встановлений їх власник і джерело походження.

За способом фіксації відомостей документи можуть бути:

o письмові - документи на папері (довідки, характеристики, листи);

o електронні - це документи, інформація в яких зафіксована у вигляді електронних даних, в тому числі обов'язкові реквізити документа (ч. 1 ст. 5 Закону від 22 травня 2003 року "Про електронні документи та електронний документообіг"). Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу (ч. 3 ст. 7 Закону). Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8 Закону). У зв'язку з розширенням обігу електронних документів законодавцю слід подбати про врегулювання порядку використання фактичних даних, що містяться в електронних документах, як доказів у кримінальних справах;

o графічні (схеми, графіки, креслення);

o знакові (табуляграми);

o фото- і кінематографічні (фотокартки, слайди, кіноплівки);

o відеозапис (відеотеки);

o звукозапис (фонограми).

Критеріями, за якими відрізняють документи і речові докази, називають різноманітні ознаки:

o особливості методів дослідження;

o замінюваність документів і незмінюваність речових доказів;

o стихійний характер формування речових доказів і штучний - документів;

o значущість для справи змісту (документи) або слідів на них, обставин їх утворення, зміни, переміщення або виявлення (речові докази).

20.Поняття та Значення поділу доказів на особисті та речові

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Сучасна методологія доказування в кримінальному процесі не допускає прийняття процесуальних рішень „зі слів", або без належного фактичного та логічного обґрунтування. Своєрідними аргументами в кримінально-процесуальному доказуванні, що характеризують етап опосередкованого пізнання у кримінальному процесі, виступають лише докази. Використання для вирішення завдань доказування усіх інших, матеріалів, що не визнаються доказами є неправомірним.

Поняття доказу в кримінальному процесі визначається більшістю вчених як поєднання фактичних даних та їх процесуальних джерел.

Під поняттям „фактичні дані" слід розуміти не самі факти об'єктивної дійсності, які  „приєднати" до справи неможливо, а відомості про них. Отже, фактами для суб'єкта доказування стають тільки ті події та явища об'єктивної дійсності, які він сам виділив зважаючи на їх зв'язок із вчиненим злочином, і вони здатні підтверджувати або спростовувати обставини предмета доказування.  До переліку процесуальних джерел включені показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинувачуваного, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Цей перелік не може бути зміненим.

     При цьому треба відрізняти поняття „джерело фактичних даних" та „джерело доказів", які не завжди співпадають і можуть мати різні правові наслідки. Зокрема, фактичні дані, отримані із джерел, що не передбачені у переліку процесуальних джерел, не можуть бути використані у доказуванні як докази. Вони потенційно матимуть лише орієнтовне значення для проведення відповідних слідчих дій з метою формування доказів.

Хоча усі докази мають однакову юридичну силу для вирішення завдань доказування, вони різні за своїм походженням, структурою і функціями в ході доказування [2, с.99]. В залежності від цих особливих рис у теорії доказів існує науково обґрунтована система класифікації доказів.

Так, докази поділяють на наступні види: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, висновок експерта тощо. Класифікація доказів за видами відбувається на підставі специфічних та найбільш суттєвих особливостей їх форми і змісту, що визначає й особливий процесуальний режим формування та використання доказів даного виду у кримінальному процесі.

Крім цього, докази традиційно поділяють на прямі та непрямі; обвинувальні і виправдувальні; первинні та похідні; особисті і речові. 

Підставою для поділу доказів на прямі та непрямі є характер їх відношення до обставин, які підлягають доказуванню. Прямим є доказ, який прямо і безпосередньо встановлює наявність чи відсутність обставини, що доказується. Непрямим (побічним) є доказ, який спочатку обґрунтовує наявність чи відсутність проміжного (доказового) факту, а через нього - наявність чи відсутність шуканої обставини предмета доказування. До непрямих доказів відносять також „негативні обставини", які визначають як реальні явища, котрі спостерігаються в ході слідчих дій як такі, що не узгоджуються з встановленими фактичними даними про конкретну подію. Використання непрямих доказів вимагає від суб'єкта доказування достатньо високого рівня професійної підготовки. Існує правило, згідно з яким один непрямий доказ не може бути покладений в обґрунтування процесуального рішення. Необхідно сформувати систему непрямих доказів, в якій би кожний непрямий доказ був нібито ланкою нерозривного ланцюга. Бажано також, щоб непрямі докази належали до різних видів доказів.

Критерієм поділу доказів на обвинувальні та виправдувальні є відношення змісту доказу до підозри та обвинувачення. У цьому зв'язку обвинувальними визнаються докази, що встановлюють наявність суспільно небезпечного діяння, вину особи, яка вчинила це діяння, а також обставини, які обтяжують покарання.Виправдувальні докази, навпаки, складають основу рішення щодо відсутності суспільно небезпечного діяння, невинуватості особи, або наявності обставин, щопом'якшують покарання.

Підставою поділу доказів на особисті та речові є різні види фактичних даних, механізм їх формування та використання. Особисті докази виходять від людини (показання, різні документи, у тому числі процесуальні, висновок експерта). Речові докази - це предмети матеріального світу, фрагменти речової обстановки (знаряддя злочину, предмети зі слідами злочину тощо).

Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

     Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляються під час проведення слідчих дій - огляду, обшуку, виїмки та інших. Лише після того, як слідчий, прокурор, суддя (суд), встановлять належність предметів до справи (тобто, що вони були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, нажиті злочинним шляхом (гроші, цінності та інші речі) або можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних чи для спростування обвинувачення або пом'якшення відповідальності), вони складають мотивовану постанову про приєднання предметів до справи як речових доказів. Речові докази, як правило, є первинними, але у деяких випадках вони можуть бути похідними (наприклад, копія сліду).

Важливу роль у теорії доказів для розслідування та розкриття злочинів належить саме речових доказів. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України недостатньо чітко закріплює питання речових доказів та їх джерел. Тому у юридичній літературі існує нова концепція, яку пропонує В.Д.Басай [2, с.209], щодо внесення змін у кримінально-процесуальне  законодавство, зокрема, ст.78 Кримінально-Процесуального Кодексу України щодо поняття і видів речових доказів і самих доказів, що допоможе усунути протиріччя з приводу їх визначення та розмежування з іншими видами доказів.

Тому, пропонується виділити наступні види речових джерел доказів:

речові джерела доказів - трасосубстанції, у вигляді будь-яких речових джерел залучених до сфери злочинної діяльності.

речові джерела доказів — документи, у вигляді будь-яких речових джерел, залучених і не залучених у сферу злочинних дій, що можуть мати значення для вирішення задач кримінального судочинства.

Зазначені вище речові джерела доказів -трасосубстанції, у процесі роботи з ними з урахуванням всіх їх особливостей можуть бути наступних видів: речові докази, мікроречові докази, ультрамікроречові докази, ультраречові докази, параречові докази та латентноречові докази. Також існують види джерел доказів-документів, з огляду на характер і спосіб фіксації в них словесної або образної інформації про людину та будь-які речові джерела доказів. Вони наступні: письмодокументи,  ізодокументи, фотодокументи, відеодокументи, аудіодокументи, голографодокументи, електрографодокументи, пластикодокументи, комп’ютеродокументи та інші види

 Таким чином, лише за умови детальної регламентації у чинному кримінально-процесуальному законодавстві основних підходів щодо поняття, видів та джерел доказів можна створити сприятливі передумови для забезпечення ефективного та дієвого механізму з приводу розкриття та розслідування злочинів.